"24" липня 2012 р. м. Київ К/9991/42016/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Бим М.Є., Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій (далі -Держкомнацрелігій, ДКНР) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року,
встановив:
Звернувшись у березні 2009 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення Держкомнацрелігій від 24 грудня 2008 року № 264 (далі -Рішення № 264) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні, посилаючись на те, що зазначене рішення прийнято відповідачем упереджено, необґрунтовано та незаконно. Позивач також просив зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні у відповідності з процедурою, передбаченою Законом України від 21 червня 2001 року № 2557-ІІІ «Про біженців»(далі -Закон № 2557-ІІІ).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та направити справу на новий розгляд.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Із матеріалів справи вбачається, що у вересні 2008 року позивач звернувся до Управління міграційної служби у Харківській області (далі -Управління МС) про надання статусу біженця в Україні, зазначивши, що після повернення до Лівану його змушуватимуть взяти участь у бойових діях проти Ізраілю, в разі відмови від участі у війні - можуть принижувати чи навіть позбавити життя.
Повідомленням Управління МС від 16 березня 2009 року № 17/01-04-24 (а.с. 11), позивача поінформовано, що ДКНР прийнято Рішення № 264 про відхилення скарги позивача на рішення Управління МС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.
Приймаючи Рішення № 264, відповідач дійшов висновку, що скарга позивача є необґрунтованою, оскільки ознак переслідувань його в країні походження не виявлено. Заявник не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. У Лівані мешкає сім'я позивача, родина заможна, батько відмовив заявнику у фінансовій допомозі, оскільки бажає його повернення додому. Конкретних фактів погроз відносно позивача ним не наведено, окрім тверджень останнього, що представники «Хезболла»силоміць намагаються залучити його у свої формування для боротьби з Ізраїлем, однак він не бажає воювати. Також взято до уваги, що позивача з жовтня 2008 року відраховано з Центру підготовки іноземних громадян Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»за академічну неуспішність, що, за висновком судів, свідчить про бажання позивача легалізувати своє перебування на території України. На підставі зазначеного та з урахуванням висновку Управління МС відповідачем вирішено скаргу позивача відповідно до абзацу шостого статті 12 Закону № 2557-ІІІ відхилити.
Відповідно до частин третьої та шостої статті 12 Закону № 2557-ІІІ (в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваного рішення) рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону № 2557-ІІІ, біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Суди попередніх інстанцій, дослідивши та надавши відповідну оцінку доказам, зібраним у матеріалах справи, дійшли висновку, що доводи позивача щодо наявності підстав, визначених абзацом другим статті 1 Закону № 2557-ІІІ, є надуманими, підстави вважати, що повернення позивача до Лівану загрожує йому стати жертвою переслідувань, відсутні. Позивач звернувся до відповідача не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації його перебування на території України. Тому, відмовляючи у наданні позивачеві статусу біженця, відповідач діяв у межах та у відповідності до законодавства, що визначає підстави та порядок надання особі статусу біженця на території України.
Відповідно до вимог статті 220 КАС суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року -без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали. Рішення суду касаційної інстанції може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді
Суддя О.В. Гашицький