Справа № 2-4957/10 провадження № 22-ц/0390/1196/2012 Головуючий у 1 інстанції:Плахтій І.Б.
Категорія: 27 Доповідач: Веремчук Л. М.
03.08.2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:
головуючого - судді Веремчук Л. М.,
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.
при секретарі Шереметі Т.Г.
з участю представника позивача Місюри І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі -ПАТ) «ПриватБанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 3 серпня 2011 року,
25 серпня 2009 року ЗАТ КБ «Приватбанк»звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13.12.2006 року між банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на суму 200000 гривень зі сплатою 21 % річних з кінцевим терміном повернення 12.12.2009 року. В той же день з метою забезпечення кредитних зобов'язань позичальника між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала в іпотеку належну їй трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Оскільки позичальник ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, загальна сума заборгованості за яким становить 287001,52 грн., позивач просив в рахунок погашення заборгованості за ним, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його позивачем та виселити відповідачів разом із членами сім»ї із квартири, на яку звертається стягнення.
Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 вересня 2010 року позов задоволено.
Постановлено в рахунок погашення заборгованості в сумі 287001,52 грн. за кредитним договором № UАН343 та договором іпотеки від 13.12.2006 року, укладеним між закритим акціонерним товариством КБ «Приватбанк»та ОСОБА_2 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-якій іншій особі-покупцеві, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»по 569 грн.50 коп. судового збору та по 40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду скасуванню з постановленням нового рішення з таких мотивів.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судом встановлено, що згідно кредитного договору № UАН343 від 13.12.2006 року ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 200000.00 грн. зі сплатою 21,00% річних з кінцевим терміном повернення 12.12.2009 року. Того ж дня було укладено договір іпотеки з відповідачем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, за яким передано в іпотеку нерухоме майно, а саме належну їй квартиру за адресою АДРЕСА_1.
Місцевим судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду та розгляду даної справи по суті, в порушення вимог ст. 1054 ЦК України, ОСОБА_2 своїх зобов»язань перед банком не виконав, грошові кошти за кредитним договором банку не повернув. Заборгованість станом на 27.08.2010 року становить 287001,52 грн., де 96131,36 грн. -строкові відсотки, 7 324,06 грн. -відсотки, 148000,00 грн. -строковий кредит, 42870,16 грн. несплачена пеня.
Відповідач ОСОБА_2 не вжив заходів для погашення заборгованості за кредитним договором, чим порушив право банку на отримання своїх коштів.
Частиною 1 ст.35Закону України «Про іпотеку»передбачено, що в разі порушення основного зобов»язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов»язань, вимога про виконання порушеного зобов»язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодкержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Боржником у даній справі є ОСОБА_2. Іпотекодавцем -ОСОБА_3.
Отже, іпотекодержатель відповідно до вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку»зобов»язаний був надіслати письмову вимогу іпотекодавцю про усунення порушення, чого він не зробив.
Оскільки такого повідомлення позивач ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 не направив, пред»явлення позивачем позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.
Крім того, вказуючи про укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки від імені ОСОБА_2 місцевий суд допустився помилки, вказавши його власником іпотечного майна. Із договору іпотеки від 13.12.2006 року вбачається, що предмет іпотеки -квартира за адресою м.Луцьк,пр.Волі,68 належить іпотекодавцеві ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на об»єкти нерухомого майна виданого 30.12.2003 року виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 30.12.2003 року № 563 і зареєстрованого у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 14 січня 2004 року, номер запису 7078 в книзі 79д, в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за Р№ 4358670.
Приймаючи рішення про виселення відповідачів із спірного майна, місцевий суд не врахував, що згідно з частиною 4 статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статтей 39-40 Закону України «Про іпотеку»виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.
При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Позивач, всупереч ст.60ЦПК України не надав суду доказів про те, що мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший
погоджений сторонами строк добровільно, що позивач надсилав таку письмову вимогу відповідачам, відсутня вона і в матеріалах справи.
А тому вимога позивача про виселення з квартири, наданої в іпотеку без повідомлення мешканців про добровільне її звільнення також є передчасною.
Крім того, постановляючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд не вказав способу реалізації предмета іпотеки, та не вказав мінімальної ціни продажу предмета іпотеки як це передбачено статями 38 та 41 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для скасування судового рішення та постановлення нового відповідно до вимог ст.309 ЦПК України.
Статтею 38 абз.6 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Таку ціну сторони визначили в 242 562 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 3 серпня 2011 року скасувати, постановити у справі нове рішення.
В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: