05 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/4038/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБорисенко П.О
при секретаріТикві В.В.
за участю:
представника позивача Швець М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001461701 від 23.11.2011 року,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001461701 від 23.11.2011 року.
Відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., про що складено Акт перевірки № 80/17-311/НОМЕР_2 від 13.10.2011 р., згідно якого, встановлено порушення позивачем ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р., а саме позивачем завищено розмір валових витрат на суму амортизаційних відрахувань в сумі 174551,75 грн. та на суму витрат обов'язкового страхування цивільно-правових відносин власників транспортних засобів в сумі 3728,61 грн. На підставі зазначеного акту були прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0001461701 від 23.11.2011 р. про нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності та самозайнятих осіб, в розмірі 26742, 05 грн. За результатами адміністративного скарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги позивача без задоволення. Позивач вважає вищезазначений акт таким, що складено з порушенням вимог законодавства, а податкове повідомлення - рішення такими, що підлягає скасуванню.
Під час судового розгляду справи задоволено клопотання відповідача про заміну відповідача по справі, а саме Північну міжрайонну державну податкову інспекцію у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на її правонаступника Криворізьку північну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі та просив його задовольнити, оскільки вважає, що має право як суб'єкт підприємницької діяльності на ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації і тому має право нараховувати амортизацію та враховувати її в валових витратах. Також позивач зазначає, що має право використовувати власне майно в власній господарській діяльності і тому має право відносити до валових витрат витрати обов'язкового страхування цивільно-правових відносин власників транспортних засобів.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Згідно поданих заперечень вважає свої дії законними, проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, оскільки позивач, на його думку, не є платником податку на прибуток, введення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців законодавством не передбачено, тому нараховувати амортизацію та враховувати її у валових витратах не мав законодавчих підстав. Також відповідач обґрунтовує свою позицію відсутністю в позивача як суб'єкта господарської діяльності відповідно до даних автоматизованої інформаційно-пошукової системи "Автомобіль" зареєстрованих транспортних засобів, а тому останній не має право відносити до валових витрат витрати обов'язкового страхування цивільно-правових відносин власників транспортних засобів.
Дослідивши матеріали справи, в тому числі заперечення на адміністративний позов, надані відповідачем, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що адміністративний підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992 р., який втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-OIV від 22.05.20-3 р. та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Частиною 3 ст. 13 розділу IV зазначеного декрету передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.194 р.
Відповідно до положень Додатку №7 "Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб" до Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої наказом ГДПІ України №12 від 21.04.1993 року, яка визначає порядок застосування положень вищезазначеного Декрету, фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком ст.5 "Валові витрати" та відповідно до ст. 8 "Амортизація" Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року з деякими особливостями.
Так, положення ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями, за результатами або за участю яких у податковому періоді безпосередньо отриманий дохід. До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально. А відповідно до ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можливо додатково зменшити валовий дохід на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.
Згідно змісту зазначених судом зроблено обґрунтований висновок про те, що при визначенні сукупного чистого доходу, як об'єкту оподаткування, до розрахунку приймаються фактично отримана у звітному періоді фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності сума валового доходу та фактично витрачена у зв'язку з отриманням цього доходу сума витрат. До складу витрат можливим є включення амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.
Враховуючи вищезазначене, судом встановлено, що експлуатаційні витрати, пов'язані з підтримкою основних фондів в технічно справному стані, мають характер реальних витрат платника податку і повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що і прибутки, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов'язані, правомірно включені у валові витрати нараховані амортизаційні відрахування, що також відповідає приписам додатка 7 до Інструкції про оподаткування прибутків фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, затвердженою наказом ДПА України від 21.04.1993 р. № 12.
Тому, висновки відповідача про те, що згідно ч.2, ч.3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 р. статус суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, як особи, що не має обов'язку вести бухгалтерський облік складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, які підлягають амортизації, позбавляє її права нараховувати амортизацію, є помилковими. Зміст вказаної норми зводиться до того, що нарахування амортизації суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою можливо, але під умовою ведення нею бухгалтерського обліку складу основних фондів та застосуванням відповідних норм амортизації до певних груп основних фондів, а також використання таких об'єктів у підприємницькій діяльності при отриманні доходу.
Крім того, відповідач в своїх запереченнях не навів жодної правової норми, якою заборонено вести суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою бухгалтерського обліку складу основних фондів, а лише зазначає про відсутність обов'язку ведення зазначеного бухгалтерського обліку.
Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем нараховувалась амортизація за документами бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, що підтверджується відомостями нарахування амортизації на основні засоби за період 4-й квартал 209 р. - 4-й квартал 2010 р., згідно належного йому на праві власності майна та яке використовується в його господарській діяльності. Даний факт підтверджується матеріалами справи та не був спростований проведеною перевіркою позивача. Відповідачем не заперечується правильність ведення бухгалтерського обліку при нарахування амортизаційних відрахувань. Відповідач ставить під сумнів лише право позивача на ведення бухгалтерського обліку та нарахування амортизаційних відрахувань.
Відповідно до ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.
Відповідно до ліцензій надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених ЗУ «Про автомобільний транспорт» від 22.07.2009 р. та від 23.03.2010 р., діяльність позивача пов'язана з використанням транспортних засобів та іншого майна, яке використовується при наданні послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Позивач стверджує, що в своїй господарській діяльності використовував власне майно. Актом перевірки даний факт підтверджується (стор. 11, 12).
Відповідно до зазначених норм закону, судом встановлено правомірність використання суб'єктом господарської діяльності фізичною особою ОСОБА_1. власного майна в своїй підприємницькій діяльності, в тому числі транспортних засобів, тому посилання відповідача на автоматизовану інформаційно - пошукову систему "Автомобіль", згідно якої за ОСОБА_1 як суб'єктом господарської діяльності транспортні засоби не зареєстровані, а тому останні не має правових підстав нараховувати амортизаційні відрахування на дане майно, не знаходять свого правового підтвердження.
Не знаходять документального підтвердження також доводи відповідача про те, що жодних відомостей про введення в експлуатацію матеріальних цінностей, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку надано не було, тому неможливо встановити зв'язок витрат на амортизацію з використанням в господарській діяльності. Зазначене спростовується актами введення в експлуатацію основних засобів, що знаходяться в матеріалах справи (№ 01/09-07 від 01.09.2007 р., № 1/1 від 29.01.008 р., № 2/3 від 20.03.2008 р., № 22/08 від 22.08.2006 р., № 22/6 від 22.08.2006 р., № 19/01 від 19.01.2007 р., від 27.09.2008 р., № 19/011 від 19.01.2007 р., № 0104/09 від 01.04.2009 р., № 23/02 від 23.02.2007 р., № 26/06 від 26.06.2007 р., від 7.09.2008 р., № 01/08-07 від 01.08.2007 р., № 01/09-07 від 01.09.2007 р., № 15/09-07 від 15.09.2007 р., № 28/2 від 28.02.2005 р.).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до валових витрат витрат з обов'язкового страхування цивільно-правових відносин власників транспортних засобів, які використовуються позивачем в його господарській діяльності.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд встановив, що Криворізька північна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби не довела суду правомірність своїх дій стосовно прийняття податкового повідомлення - рішення № 0001461701 від 23.11.2011 р. відповідно до вимог частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України з дотриманням принципу законності, а тому адміністративний позов фізичної - особи підприємця ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного України.
Керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001461701 від 23.11.2011 року.
Присудити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 299 грн. 61 коп. (двісті дев'яносто дев'ять гривень шістдесят одна копійка).
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складений 11.06.2012 р.
Суддя П.О.Борисенко