18 липня 2012 р.Справа № 2а-2510/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Ральченка І.М.
Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2012р. по справі № 2а-2510/12/2070
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про зобов'язання вчинити певні дії та скасування наказу,
27.02.2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 22.02.2012 року № 25-о; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 27.04.2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні підстави для отримання статусу біженця, оскільки у ході судового розгляду не встановлено фактів та обставин, які б свідчили про переслідування її за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належність її до певної соціальної групи або політичних переконань, позбавлена можливості користуватись захистом країни громадянства.
ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судовим розглядом, 02.02.2012 року ОСОБА_2 звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання статусу біженця.
В обґрунтування заяви позивач зазначила, що у Киргизстані - країні її громадянської належності, їй загрожує небезпека, яка виникла через події червня 2010 року на півдні Киргизстану. Вказала, що під час зазначених подій знаходилась в Україні, наголосила на неможливість повернення на батьківщину.
Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 22.02.2012 року № 25-о відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Киргизької Республіки ОСОБА_2.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні підстави для отримання статусу біженця, оскільки у ході судового розгляду не встановлено фактів та обставин, які б свідчили про переслідування її за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належність її до певної соціальної групи або політичних переконань, позбавлена можливості користуватись захистом країни громадянства.
Колегія суддів погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
У відповідності до абз. 2 ст. 1 Закону України "Про біженців" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Отже, заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх тверджень.
Із матеріалів особової справи позивачки не вбачається фактів, які б свідчили про утиски щодо неї особисто за жодною з ознак, визначених Конвенцією про статус біженців 1951 року, позивач не перебувала членом жодної релігійної, військової або громадської організації, учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.
Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно позивачки за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженців 1951 року.
Згідно з п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Позивач не довів, що його особисто будуть переслідувати в Киргизстані за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Позивач таких свідчень не наддав ні під час винесення оскаржуваного Рішення від 13 жовтня 2010 року № 50, ні у суді.
У відповідності до абз. 7 ст. 11 Закону України "Про біженців" до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
В даному випадку позивачем документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо неї, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України „Про біженців", не надано.
При цьому слід зазначити, що позивач до органу міграційної служби звернулась не за міжнародним захистом, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно. А основною причиною від'їзду позивача з країни громадянської належності є вирішення особистих проблем. Тобто, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця ОСОБА_2 необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними або іншими причинами особистого характеру.
В ході судового розгляду не встановлено обставин у спростування висновків Головного Управління міграційної служби у Харківській області та підтвердження фактичних обставин, викладених позивачкою у позовній заяві.
Згідно з ст. 1 ч. 6 ст. 12 Закону України "Про біженців" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не можливості користуватися захистом цієї країни або не бажання користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Колегія суддів погоджується із висновками суд першої інстанції, що що відмовляючи в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідач діяв в межах своєї компетенції та у спосіб, передбачений діючим законодавством.
Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця органом міграційної служби видано позивачу відповідно до абз. 7 ст. 12 Закону України "Про біженців" та відповідає вимогам додатку 19 Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, затвердженої наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 29 квітня 2002 року № 20.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані.
За таких обставин, колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2012 року - без змін.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2012р. по справі № 2а-2510/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Ральченко І.М.
Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.