Справа № 1711/108/12
31 липня 2012 року м. Кузнецовськ
Кузнецовський міський суд Рівненської області у складі:
- головуючого судді з участю - секретаря судового засідання - позивача - представника позивача - відповідачів - - представників відповідачів ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, відділу ДВС Дубровицького районного управління юстиції, державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс»про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, про визнання недійсними правовстановлюючих документів та про визнання права власності, -
До суду звернувся ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, відділу ДВС Дубровицького райуправління юстиції (далі по тексту відділ ДВС), ДП МВС України «Спецсервіс»у якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати прилюдні торги щодо реалізації будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 такими, що не відбулися;
- визнати недійсними протокол №65-н від 1 березня 2004 року про хід прилюдних торгів будівлі лазні-пральні, що знаходиться по АДРЕСА_1, акт від 2 березня 2004 року про придбання майна з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та свідоцтво про придбання з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, видане 12 березня 2004 року державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на будівлю лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.06.2001 року між ним та ОСОБА_5 укладений договір комісії, за умовами якого остання зобов'язалась укласти від його імені та за його рахунок договір купівлі-продажу нежилої будівлі, площею приблизно 630 кв.м., по АДРЕСА_1, та здійснити передачу йому будівлі за актом приймання-передачі протягом 10 календарних днів з дня отримання письмового повідомлення з вимогою про передачу придбаної будівлі, а також оформити право власності на цю придбану будівлю. Для виконання умов договору, під час його укладення він передав 15 000 грн. 00 коп. ОСОБА_5
13 серпня 2001 року між ОСОБА_5 та КП «Побутсервіс»укладений договір купівлі-продажу нежилої будівлі, площею 627,5 кв.м., по АДРЕСА_1, що складається з будівлі, огорожі та земельної ділянки вартістю 12100 грн. 00 коп., право власності на яке було оформлено на ОСОБА_5 Вкінці серпня 2001 року ОСОБА_5 попросила надати їй вказану будівлю у тимчасове користування. Оскільки на той час він не мав необхідності у використанні придбаної будівлі, погодився на пропозицію.
Позивач вказує, що тривалий час не мав потреби у вказаному приміщенні, проте в 2008 році вирішив розпочати власний бізнес, для чого йому було необхідне нежиле приміщення. Тому, він звернувся з письмовим повідомлення до ОСОБА_5 з вимогою передати придбану нежилу будівлю та оформити право власності на нього у строк передбачений Договором комісії.
Зазначає, що лише 18 листопада 2010 року на одне із своїх звернень він отримав відповідь ОСОБА_5, в якій вона зазначила, що не може передати спірне приміщення, оскільки вже не є його власником.
Звідти довідався, що рішенням Дубровицького районного суду від 16 жовтня 2003 року стягнено із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 88 641,00 грн. На виконання даного рішення 18 грудня 2003 року державним виконавцем було складено акт опису та арешту спірного приміщення, яке згодом було реалізоване на прилюдних торгах, за результатами яких власником спірного приміщення став ОСОБА_6
Таким чином, лише 18 листопада 2010 року він дізнався про те, що належне йому приміщення фактично вибуло з його власності поза його волею, при цьому він не повідомлявся ні про звернення стягнення по заборгованості ОСОБА_5 на приміщення, яке повинно було бути передане йому, ні про проведення самих торгів по реалізації даного приміщення. Позивач вказує, що такими діями було грубо порушено його законні права та інтереси як власника приміщення.
Тому вважає, що вказані торги були проведені з істотним порушенням норм чинного законодавства щодо реалізації майна в порядку виконання судових рішень та з суттєвим порушенням його законних прав та інтересів власника приміщення, а тому вони мають бути визнані такими, що не відбулися.
Позивач також вказує на те, що державний виконавець одразу звернув стягнення на спірне нерухоме майно, не перевіривши чи перебуває у власності ОСОБА_5 будь-яке інше рухоме майно, кошти на рахунках в банку чи інші матеріальні цінності, на які можна було звернути стягнення.
До того ж, на думку позивача, вартість спірного приміщення при проведенні прилюдних торгів була суттєво применшена. Вказує, що згідно висновку про експертну оцінку будівлі оздоровчого комплексу «Ялина»за адресою: АДРЕСА_1, складеного ПП фірмою «ОВЕКС»ринкова вартість майна - будівлі оздоровчого комплексу «Ялина»(лазні-пральні, згідно біржового контракту купівлі-продажу нерухомості), що розташований в АДРЕСА_1, виражена у імовірній сумі грошей на дату оцінки 22 січня 2004 року та складає 191712,00 грн. При цьому, вказана ринкова ціна визначена за дохідним підходом, а при визначенні ринкової ціни спірного приміщення за витратним підходом вона складає 305213,00 грн. Натомість, згідно висновку фірми «Експерт-Рівне»(згідно якого визначалася ціна спірного приміщення на прилюдних торгах), ринкова ціна спірного приміщення станом на 31 грудня 2003 року становить лише 85 000,00 грн., тобто є вдвічі меншою за ринкову вартість, встановлену ПП фірмою «Овекс»та фактично ідентичною сумі заборгованості ОСОБА_5 перед ОСОБА_7
Позивач зазначає, що ОСОБА_6 придбав спірне приміщення 1 березня 2004 року за 85 000, 00 грн., тобто за ціною, яка була аналогічна стартовій ціні та оцінці ринкової вартості спірного приміщення, а не вищою за нею. Вважає, що даний факт є ще однією підставою, за якою прилюдні торги щодо продажу спірного приміщення, слід визнати такими, що не відбулися, оскільки згідно розділу 7 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі якщо жоден з покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну лота.
Від відповідача ОСОБА_7 надійшли заперечення на позов, з яких вбачається, що він позовні вимоги не визнає повністю. Заперечення обґрунтовує тим, що посилання на докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги досліджені судами, де їм надавалась належна оцінка.
Вказує, що на даний час рішення цих судів набрали законної сили і тому вони не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Зазначає, що на момент звернення стягнення на майно боржника (лазня - пральня) за адресою АДРЕСА_1, власником цієї лазні - пральні згідно витягу з реєстру прав власності була ОСОБА_5 щодо якої було рішення суду про стягнення з неї на користь ОСОБА_7 певної суми коштів.
Згідно з ч.2 ст. 388 ЦК України, не підлягає поверненню майно, придбане добросовісним набувачем на прилюдних торгах, що проводились на виконання рішення суду.
Вважає, що на момент підписання договору комісії між позивачем та ОСОБА_5, інші відповідачі та третя сторона Рівненська міжрегіональна товарно -майнова біржа «Прайс»не були сторонами цього договору, а тому не несуть ніякої відповідальності за його невиконання і не можуть як оскаржувати так і виконувати умови цього договору. Таке право та обов'язки, що стосуються виконання умов договору мають лише сторони які його уклали.
Від відповідача відділу ДВС Дубровицького райуправління надійшли заперечення проти позову, у яких просить відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що правомірність проведення виконавчих дій під час опису, арешту та реалізації спірного нерухомого майна, а також набуття права власності на зазначене спірне майно неодноразово були предметом судових спорів, що порушувалися за позовами ОСОБА_5. а також її чоловіка - ОСОБА_10, та розглядалися судами різних інстанцій. Зокрема, за позовом ОСОБА_5 до відділу ДВС про виключення спірного нерухомого майна з акта опису та за позовом ОСОБА_5 про визнання недійсними результатів аукціону щодо продажу спірної нерухомості.
Вказує, що вищезазначеними рішеннями судів вже встановлено обставини, щодо яких позивач порушує даний спір. За таких підстав, вважає, що зазначені рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими при розгляді даної справи, а встановлені ними обставини не підлягають повторному дослідженню та доказуванню.
Додає, що Біржовим контрактом купівлі-продажу нерухомості від 13.08.2001 року, що укладений між КП «Побутсервіс»та ОСОБА_5, передбачений перехід права власності на спірну нерухомість безпосередньо до покупця, тобто до ОСОБА_5 (п. 1.7.Контракту). Крім того, з Біржового контракту не вбачається, що відповідач ОСОБА_5 діяла від імені та в інтересах позивача. Зазначає, що даний Біржовий контракт є дійсним та позивачем не оспорювався.
Вважає, що на даний час добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, придбаного з прилюдних торгів, є ОСОБА_6 і майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Також вказує на те, що ОСОБА_3 не є належним позивачем за пред'явленими вимогами, оскільки він не був стороною виконавчого провадження, у якому реалізовувалось спірне майно.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав повністю, заперечення не визнав. У своїх поясненнях послався на обставини, якими обґрунтовував позов. Також пояснив, що він участі у справах, на рішення по яких посилається відповідач не брав, крім того жодним з вказаних рішень не було встановлено обставину порушення чи не порушення його прав під час проведення опису, арешту та реалізації спірного нерухомого майна, тому не погоджується з висновком відповідачів про те, що обставини щодо яких він порушує даний спір не підлягають повторному дослідженню та доказуванню.
Зазначив, що стаття 388 Цивільного кодексу України не дозволяє витребувати майно, яке реалізоване під час проведення прилюдних торгів, проте не є перешкодою для повернення сторін договору: організатора прилюдних торгів та їх переможця, у первісний стан шляхом реституції за позовом заінтересованої особи за наявності передбачених законом підстав для визнання договору недійсним, що відповідає положенням ч.3 ст.215 та ст.216 Цивільного кодексу України.
Вказав, що ОСОБА_7 неправильно зазначає, що договір комісії між ним та ОСОБА_5 складений 25 червня 2001 року є фіктивним, оскільки дійсність договору комісії від 25 червня 2001 року досліджувалася та встановлена рішенням Рівненського міського суду від 28 жовтня 2010 року.
Зазначив, що висновки відповідача відділу ДВС Дубровицького районного управління юстиції щодо пропуску ним строку позовної давності є неправильними, оскільки, згідно з п.п. 2.1.4, 2.1.5. Договору комісії від 25 червня 2001 року комісіонер ОСОБА_5 зобов'язана здійснити передачу йому як комітенту нежилу будівлю, приблизною площею до 630 кв.м. по АДРЕСА_1, придбаної за цим договором, за актом приймання-передачі протягом 10 календарних днів з дня отримання письмового повідомлення комітента з вимогою про передачу йому придбаної будівлі; оформити право власності на придбану нежилу будівлю на нього у строк 30 календарних днів з дня отримання його письмової вимоги про це.
А тому позивач вважає, що оскільки, договором комісії встановлено, що він, як комітент, має надіслати письмове повідомлення-вимогу комісіонеру ОСОБА_5 про передачу йому придбаної за договором комісії будівлі, тому лише з моменту надіслання такої вимоги ОСОБА_5 повинна була вчиняти дії щодо передання йому придбаної будівлі, а у разі невиконання нею свого обов'язку у строк встановлений договором комісії після отримання письмової вимоги, він мав право заявляти свої права на дану будівлю.
Вказує, що трирічну позовну давність для заявлення ним вимог на спірну будівлю слід обраховувати з травня 2008 року, оскільки за умовами договору, право власності на спірне приміщення повинне реєструватись на позивача протягом 10 днів з дня отримання ОСОБА_5 письмової вимоги про це. Перший лист-вимогу він направив ОСОБА_5 14 травня 2008 року. Таким чином, позовна давність закінчується в травні 2011 року. Свій позов про визнання права власності на спірну будівлю ОСОБА_3 подав 27 грудня 2010 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Крім того, позивач зазначив, що під час реалізації приміщення будівлі лазні-пральні по АДРЕСА_1 було допущено ряд грубих порушень чинного законодавства щодо процедури реалізації майна з прилюдних торгів, не було дотримано вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України №68/5 від 27 жовтня 1999 року (далі по тексту -Тимчасове положення), а саме було порушено порядок опублікування в засобах масової інформації оголошення про проведення прилюдних торгів.
Вказує, що згідно п.3.5 Тимчасового положення, спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за місцем знаходженням нерухомого майна в друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає реалізації. Зазначає, що таке повідомлення має містити інформацію, передбачену п.3.6. Тимчасового положення.
Позивач вважає, що спеціалізованою організацією, яка проводила оспорювані прилюдні торги -ДП МВС «Спецсервіс»взагалі не було розміщено повідомлення про проведення прилюдних торгів з реалізації спірної будівлі лазні-пральні, оскільки згідно витягу №8322 від 07.03.2012 року з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності щодо газети «Бізнесовий вісник», у якій начебто було розміщене оголошення, будь-яка інформація відсутня, а тому, на думку позивача, такої газети взагалі не існує та не існувало на день проведення прилюдних торгів.
Також, зазначив, що на час проведення прилюдних торгів та підготовчих заходів до них за ОСОБА_5 було зареєстровано будівлю лазі-пральні по АДРЕСА_1. Проте, державним виконавцем Мисько В.П. 18 грудня 2003 року був складений акт опису й арешту оздоровчого комплексу «Ялина»в АДРЕСА_1. Після цього була проведена оцінка вартості даного об'єкта. Проте, у самому висновку експерта зазначено вартість будівлі лазні-пральні, що знаходиться в м.Дубровиця, вул.Щанкіна, а не оздоровчого комплексу «Ялина», хоча згідно повідомлення №278 на ім'я ОСОБА_5 начальник Дубровицького РВ ДВС ОСОБА_11 нібито надсилає ОСОБА_5 копію експертної оцінки комплексу «Ялина».13 лютого 2004 року відділ ДВС укладає з ДП МВС України «Спецсервіс»договір про реалізацію арештованого майна за №19/2004, в якому зазначено, що на реалізацію передається оздоровчий комплекс «Ялинка». Проте, безпосередньо на прилюдних торгах 01 березня 2004 року було продано не оздоровчий комплекс «Ялина»чи «Ялинка», а будівлю лазні-пральні, загальною площею 627, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач вважає, що такі помилки, допущені при описі об'єкту, а саме: написання назви об'єкту, який реалізовувався на прилюдних торгах свідчать про те, що державна виконавча служба та організатор торгів намагалися ввести в оману потенційних покупців, які могли запропонувати вищу ціну, ніж ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Поруч з тим, такі помилки перешкоджали й позивачу, як законному власнику дізнатися про реалізацію належного йому майна.
Вказує, що згідно з оцінкою вартості майна, проведеної фірмою «Експерт-Рівне»ринкова вартість будівлі лазні-пральні станом на 31 грудня 2003 року становить 85 000,00 грн., хоча згідно висновку про експертну оцінку будівлі оздоровчого комплексу «Ялина», складеного ПП фірмою «ОВЕКС»ринкова вартість цього ж майна на 22 січня 2004 року складає 191712,00 грн. Тобто на прилюдних торгах будівлю лазні-пральні по АДРЕСА_1 було продано за явно заниженою ціною.
Позивач зазначив, що під час опису, арешту та подальшої реалізації будівлі лазні-пральні, даний об'єкт знаходився в заставі банку Приватбанку. А тому для реалізації такого майна з прилюдних торгів обов'язковою була наявність попередньої письмової згоди заставодержателя. Таку згоду РФ Приватбанку відділ ДВС отримав лише 01.03.2004 року - тобто в день проведення самих прилюдних торгів, а не попередньо.
Вважає, що державний виконавець з порушенням вимог закону, одразу звернув стягнення на нерухоме майно - будівлю лазні-пральні, не перевіривши чи перебуває у власності ОСОБА_5 будь-яке інше рухоме майно, кошти на рахунках в банку чи інші матеріальні цінності, на які можна було звернути стягнення.
Також, вказав на те, що прилюдні торги щодо реалізації будівлі лазні-пральні по АДРЕСА_1 були проведені надто поспішно та у надзвичайно короткий термін. Так договір про реалізацію арештованого майна між відділом ДВС та ДП МВС України «Спецсервіс»був укладений 13 лютого 2004 року (в п'ятницю - тобто будь-яка інформація про прилюдні торги могла поширюватися лише з понеділка 16 лютого 2004 року), а самі прилюдні торги були проведені 01 березня 2004 року, тобто лише через 14 календарних днів. При цьому, в такий короткий термін практично не можливо розмістити в ЗМІ оголошення про проведення прилюдних торгів, а особам, які бажають прийняти участь в таких торгах подати свої заявки на участь в них та відповідні пропозиції. До того ж, аналізуючи повідомлення ДП МВС «Спецсервіс»за вих.№61 від 17.02.2004 року, направлене ОСОБА_5, можна зробити висновки про те, що лише 17 лютого 2004 року ДП МВС «Спецсервіс»визначилося з датою та місцем проведення прилюдних торгів - тобто за 14 днів до дня проведення прилюдних торгів, що відповідно є порушенням порядку проведення прилюдних торгів.
Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала повністю, заперечення на позов не визнала. У судовому засіданні пояснила, що ст.392 ЦК України, надає право ОСОБА_3 звернутись до суду з позовом про захист свого права власності на будівлю лазні-пральні. Вважає, що Закон України «Про виконавче провадження»не забороняє ОСОБА_3 звернутись до суду у загальному порядку про захист своїх прав, порушених під час здійснення виконавчого провадження.
Також вказала, що під час проведення виконавчого провадження щодо стягнення коштів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 державним виконавцем допущено ряд грубих порушень закону.
Зокрема, ОСОБА_5 не була повідомлена про відкриття виконавчого провадження, не було витребувано інформації з банків щодо наявності коштів на рахунках боржника, не було відібране пояснення у ОСОБА_5 щодо наявності у неї рухомого майна, не було враховано того, що у ОСОБА_5 знаходилось у власності рухоме майно -рубальна машина, вартістю близько 100 тис. грн.
Вказала що спеціалізованою організацією взагалі не було розміщено оголошення у друкованому засобі масової інформації про проведення прилюдних торгів, оскільки газети «Бізнесовий вісник»не існувало та не існує.
Зазначила, що під час реалізації з прилюдних торгів спірне майно реалізоване за стартовою ціною, що є порушенням Тимчасового положення.
Вказала, що відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріус зобов'язаний перевірити чи знаходиться нерухомість під арештом чи забороною. Проте, не зважаючи на арешти, накладені у березні та жовтні 2003 року, які не зняті до дня судового засідання у справі, нотаріус здійснив реєстрацію права власності на будівлю лазні-пральні на ОСОБА_6
Представник позивача зазначила, що, з виконавчого провадження вбачається, що державний виконавець звертався до «Приватбанку»з проханням надати згоду на реалізацію приміщення лазні-пральні, яке перебувало у заставі цього банку. Проте, повідомлення банку про надання згоди надійшло до відділу ДВС лише 01.03.2004 року, тобто у день проведення торгів. Вважає, що, з урахуванням пояснень представника відповідача ОСОБА_9, яка пояснила, що пошта до відділу надходить і реєструється після 15 год., таке погодження банку надійшло після проведення торгів, які відбулись о 9 год.
Відповідно до ст.398 ЦК УРСР, яка діяла на час укладення договору комісії та придбання спірної будівлі, майно, придбане за рахунок комітента є власністю комітента. Таке ж положення передбачене у ст.1018 ЦК України.
Робить висновок про те, що спірне приміщення є власністю ОСОБА_3, оскільки вказані статті не передбачають обов'язковою ознакою переходу права власності -державну реєстрацію.
Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги визнала повністю, про що подала заяву. У заяві підтвердила укладення договору комісії із ОСОБА_3 від 25 червня 2001 року, згідно якого вона зобов'язувалася від свого імені, але в інтересах та за кошти ОСОБА_3 придбати приміщення будівлі-лазні пральні площею до 630 кв.м. по АДРЕСА_1. Це приміщення було придбане за біржовим контрактом купівлі-продажу нерухомості, укладеним з КП «Побутсервіс»від 13 серпня 2001 року.
В подальшому дане приміщення зі згоди ОСОБА_3 використовувалося нею та її чоловіком ОСОБА_10
Проте, 01 березня 2004 року приміщення будівлі лазні-пральні по АДРЕСА_1, без належного повідомлення та без її згоди було реалізовано з прилюдних торгів на виконання рішення Дубровицького районного суду від 16 жовтня 2003 про стягнення з неї на користь ОСОБА_7 88 641,00 грн. боргу. На даний час не пам'ятає коли саме їй стало відомо про реалізацію майна, у зв'язку з давністю подій, проте вказала, що це точно було після реалізації приміщення на торгах.
Зауважила, що виконавче провадження щодо виконання вказаного вище судового рішення, а разом з тим й самі прилюдні торги з реалізації будівлі лазні-пральні проводилися з порушенням норм чинного законодавства, без належного повідомлення її про вчинення виконавчих дій.
На час здійснення виконавчого провадження в її власності знаходилася рубальна машина МРН-30 (дробилка деревини), з виробничою потужністю 30 куб.м. за 1 годину, вартість якої на той час складала 96700,00 грн., тобто реалізації даної деревообробної машини було б достатньо для погашення заборгованості перед ОСОБА_7
Крім того, в неї також були невеликі заощадження, інші цінності (золоті вироби, дорогоцінні речі, електротехніка), за рахунок яких частково можна було б погасити заборгованість перед ОСОБА_7 Проте державний виконавець чомусь абсолютно не повідомив її про те, що таким чином дана заборгованість може бути погашена.
Лише після безпосереднього проведення прилюдних торгів, їй стало відомо, що будівлю лазні-пральні було арештовано, опечатано та продано з прилюдних торгів 01 березня 2004 року, а її новим власником став ОСОБА_6
На той час, будівлю лазні-пральні згідно договору оренди використовував її чоловік ОСОБА_5, в даному приміщенні знаходилися його особисті речі, а також речі, які належали їм на праві спільної сумісної власності подружжя (різноманітне обладнання, барна стійка, посуд та ін..), проте усі ці речі зникли, їх до сьогоднішнього дня так і не повернули.
ОСОБА_8, як представник відповідача ОСОБА_6, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, заперечення на позов підтримав та пояснив, що право власності на нерухомість виникає з часу державної реєстрації. Оскільки, спірне приміщення було зареєстроване за ОСОБА_5, то вона і була власником цього майна. ОСОБА_3 не є належним позивачем у цій справі, оскільки він не є стороною виконавчого провадження.
Вважає, що строк позовної давності слід рахувати з часу коли він дізнався про придбання ОСОБА_5 на його користь будівлі лазні-пральні, тобто з 2001 року.
Представник відповідача відділу ДВС ОСОБА_9 просила відмовити у задоволенні позову повністю, заперечення на позов підтримала. У поясненнях, крім обставин, зазначених у запереченнях, свої вимоги обґрунтувала тим, що у 2003 році на ОСОБА_5 заведене виконавче провадження на суму понад 200 тис. грн.
Відділ ДВС не має відношення до реалізації описаного майна з часу укладення договору із спеціальною організацією до часу надходження протоколу, де визначається переможець.
Визнала, що у матеріалах виконавчого провадження відсутнє підтвердження про повідомлення ОСОБА_5 про опис, арешт та реалізацію спірного майна.
Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши наявні в справі письмові докази, вважає, що позов ОСОБА_3 слід задовольнити з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 уклав з відповідачем ОСОБА_5, у письмовій формі договір комісії від 25.06.2001 року. (а.с. 8-10 т.1).
Згідно із ст. 396 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року (нормативний акт, що діяв на дату укладення договору комісії), договір комісії повинен бути укладений у письмовій формі. Інших обов'язкових вимог до форми вказаного договору не встановлено.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28.10.2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору комісії недійсним, встановлено, що договір комісії від 25.06.2001 року є дійсним (а.с. 73-74 т.2). Рішення набрало законної сили 09.11.2010 року.
Таким чином, заперечення представника відповідача ОСОБА_8 щодо недійсності договору комісії є безпідставним, оскільки дійсність цього договору встановлена судовим рішенням у справі між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які беруть участь у розглядуваній справі, а тому на підставі ч.3 ст.61 ЦПК України, ця обставина не доказується.
За умовами п.п. 1.1 - 1.2 договору комісії від 25.06.2001 року, відповідач ОСОБА_5 зобов'язалась за дорученням ОСОБА_3 за винагороду, укласти від свого імені та за рахунок позивача договір щодо придбання нежилої будівлі, приблизно площею 630 кв.м., по АДРЕСА_1.
На даний час вул.Щанкіна перейменована Дубровицькою міською радою на вул. Макарівську, що підтверджується копією рішення Дубровицького районного суду від 01.09.2006 року (а.с. 101 т.3).
Згідно з п.п.2.1.4. - 2.1.5 договору комісії, ОСОБА_5 зобов'язалась здійснити передачу ОСОБА_3 нежилої будівлі, по АДРЕСА_1, за актом приймання-передачі, протягом 10 календарних днів з дня отримання письмового повідомлення позивача з вимогою про передачу йому придбаної будівлі, а також, оформити право власності на придбану будівлю на позивача у строк 30 календарних днів з дня отримання письмової вимоги позивача про це.
У п.п. п. 3.1.1 договору комісії позивач зобов'язувався сплатити відповідачу ОСОБА_5 кошти в розмірі 15 000,00 грн. для придбання будівлі, вказаної у п.1.2 цього договору. Сторонами не заперечується факт передачі цих коштів ОСОБА_3 для ОСОБА_5
13.08.2001 року відповідач ОСОБА_5 від свого імені придбала у колективного підприємства «Побутсервіс» будівлю лазні-пральні, площею 627,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією біржового контракту купівлі-продажу нерухомості від 13.08.2001 року (а.с. 11 т.1)., а також копією інформаційної довідки з Реєстру прав власності № 44 від 08.02.11 (а.с.67 т.1).
З викладеного випливає, що ОСОБА_5 підписуючи біржовий контракт діяла на виконання п.1.2 договору комісії.
13.08.2001 року відповідач ОСОБА_5, здійснила на своє ім'я реєстрацію придбаного майна у КП «Побутсервіс», що підтверджується відповідною відміткою на вказаному вище біржовому контракті (а.с.11 т.1).
Листами-вимогами від 14.05.2008 року та 15.11.2010 року (а.с. 13-14 т.1) позивач направив ОСОБА_5 вимоги передати придбане майно та оформити право власності на нього у строк 30 календарних днів з дня отримання листа-вимоги.
Листом (а.с. 15 т.1) відповідач ОСОБА_5 повідомила про причини, у зв'язку з чим не може виконати умови договору комісії від 25.06.2001 року. Зокрема, з листа вбачається, що вона не може виконати умови договору у зв'язку з реалізацією будівлі лазні-пральні на аукціоні 01.03.2004 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 395 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Згідно із ст. 398 цього Кодексу, майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього.
Таким чином, судом встановлено, що будівля лазні-пральні, за адресою АДРЕСА_1, що набута відповідачем ОСОБА_5 за рахунок позивача, є власністю останнього.
З'ясовуючи обставини, за яких будівля лазні-пральні вибула із власності ОСОБА_3 судом встановлено наступне.
На підставі виконавчого листа №2-681 від 16.10.2003 року виданого Дубровицьким районним судом Рівненської області у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, 28.11.2003 року відкрите виконавче провадження про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 боргу у сумі 88 641 грн., що підтверджується копією виконавчого листа №2-681 (а.с.190 т.2) та постановою про відкриття виконавчого провадження від 28.11.2003 року (а.с.189 т.2).
Документів, які підтверджували б повідомлення ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження, у справі з виконання виконавчого листа №2-681 від 16.10.2003 року, наданої представником відповідача відділу ДВС, не виявлено. Дослідивши матеріали виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що відділом ДВС не було виконано обов'язку щодо повідомлення боржника ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-681 від 16.10.2003 року.
Відповідно до акту опису і арешту майна серії АА №331517, складеного 18.12.2003 року при примусовому виконанні виконавчого листа №2-681, проведено опис майна, що належить боржнику ОСОБА_5 (а.с. 186-187 т.2) Зокрема, описано та накладено арешт на оздоровчий комплекс «Ялина», за адресою: АДРЕСА_1:
- приміщення бару (шість столів, дванадцять лавок, холодильник, стіл, мийка, унітаз в комплекті, вітринні горки);
- приміщення перукарні (раковина в комплекті, стіл із шухлядою, табуретка, два перукарські столи в комплекті із дзеркалами);
- приміщення лазні (три душові стійки, укомплектована роздягалка, укомплектована парилка);
- приміщення котельні (енерголічильник, котел, система опалення та водопостачання).
Також, накладено арешт на цегляну огорожу довжиною 97 м. та висотою 2 м.; ємність металеву 4 м.куб.; металеву конструкцію в'їзних воріт; незакінчене будівництвом приміщення для охорони.
Згідно з п.п. 5.6.9 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 № 74/5, чинної на день проведення опису та арешту спірного майна, відсутність боржника не може бути перешкодою для проведення опису майна. У таких випадках опис майна громадян здійснюється в присутності його представника, одного з повнолітніх членів сім'ї боржника, а за їх відсутності - за участю представника житлово-експлуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування (при цьому державний виконавець зобов'язаний не пізніше наступного дня направити копію акта опису й арешту майна боржнику).
Актом опису і арешту майна від 18.12.2003 року підтверджується, що особи визначені у зазначеному пункті інструкції, не були присутні під час опису спірного майна і документів, які підтверджували б належне повідомлення цих осіб про вчинення виконавчої дії у матеріалах виконавчого провадження немає. На підставі викладеного суд приходить до висновку про протиправність дій державного виконавця під час проведення 18.12.2003 року опису будівлі лазні-пральні, як такі, що вчинені з порушенням п.п.5.6.9 згаданої Інструкції про проведення виконавчих дій.
З пояснень ОСОБА_5 випливає, що їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження та дії щодо будівлі лазні-праль лише після її реалізації на публічних торгах. Документів, що підтверджували б направлення боржнику копії акту опису та арешту майна у матеріалах виконавчого провадження не виявлено. Отже, суд приходить до висновку, що державним виконавцем порушено вимоги Інструкції в частині направлення копії акту опису та арешту майна боржнику не пізніше наступного дня після його складання.
Крім того, з положень ч.5. ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній станом на час опису та арешту спірної будівлі випливає, що боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Статтею 62 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна.
З пояснень відповідача ОСОБА_5 та досліджених у судовому засіданні копії договору купівлі-продажу рубальної машини від 21.08.2001 року (а.с.7 т.3), копії акту прийому-передачі рубальної машини від 27.08.2001 року (а.с.8 т.3), встановлено, що на час вчинення виконавчих дій щодо опису та арешту спірного нерухомого майна, у власності боржника ОСОБА_5 знаходилось рухоме майно: рубальна машина МРН-30 (подрібнювач деревини), вартістю 96 700,00 грн.
У матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які документи, спрямовані на встановлення місця знаходження коштів або рухомого майна боржника ОСОБА_5
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії державного виконавця, які виразились у накладенні арешту на нерухоме майно: будівлю лазні-пральні по вул. Щанкіна, 5, у м.Дубровиця, є протиправними, оскільки суперечать ст.62 Закону України «Про виконавче провадження», щодо порушення порядку звернення стягнення на майно.
Відповідно до ч.4 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.
З дослідженого у судовому засіданні супровідного листа відділу ДВС за вих. №278 від 18.02.2004 року до ОСОБА_5 про направлення копії експертної оцінки (а.с.164 т.2) та фінансового чеку від 18.02.2004 року (а.с.163 т.2), вбачається, що копія експертної оцінки спірного майнового комплексу направлена боржнику ОСОБА_5 18.02.2004 року, а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 не могла раніше довідатись про завершення такої експертної оцінки.
Згідно з п.п. 5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, після завершення оцінки майна та доведення її до відома сторін виконавчого провадження державний виконавець у п'ятиденний строк, після закінчення строку оскарження оцінки, повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції та спеціалізовані організації, з якими укладено договори відповідно до пункту 5.12.4 Інструкції, про наявність арештованого майна, місцезнаходження (зберігання), оцінку, за якою воно виставляється на продаж, установлює дату огляду арештованого майна та строк (не більше п'яти робочих днів з дати огляду арештованого майна), до якого спеціалізовані організації подають заяву про участь у конкурсі відповідному регіональному відділу державної виконавчої служби стосовно його реалізації.
Таким чином, відділ ДВС, відповідно до п.5.12.5 цієї Інструкції, міг укласти договір на реалізацію майна не раніше 29 лютого 2004 року, оскільки строк оскарження відповідачем ОСОБА_5 експертної оцінки будівлі лазні-пральні, у разі належного її повідомлення про це, міг завершитись не раніше 28.02.2004 року.
Однак, судом встановлено, що договір про реалізацію арештованого майна № 19/2004 між відділом ДВС та ДП МВС України «Спецсервіс»укладений 13.02.2004 року (а.с. 161 т.2), тобто всупереч строків визначених п.5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, а тому такі дії відділу ДВС суд визнає протиправними.
За умовами п.1.2 договору № 19/2004 про реалізацію арештованого майна від 13.02.2004 року, відділ ДВС доручив, а ДП МВС України «Спецсервіс»зобов'язалось прийняти на реалізацію майно, відповідно до акту опису та арешту майна від 18.12.2003 року.
Повідомленням № 61 від 17.02.2004 року (а.с. 175 т.2), яке досліджене у судовому засіданні, ДП МВС України «Спецсервіс»повідомило, що реалізація арештованого майна відбудеться на прилюдних торгах 01.03.2004 року о 9 год. за адресою: м.Рівне, м-н Незалежності, 3 в Міжрегіональній універсальній торгово-майновій біржі «Прайс»(далі по тексту МУ ТМБ «Прайс»).
Протоколом №65-н від 01.03.04 (а.с.174 т.2) про хід прилюдних торгів підтверджено, що торги щодо реалізації спірного майна проведені 1 березня 2004 року ліцитатором МУ ТМБ «Прайс». Початкова ціна активу -85 000 грн. Право на володіння об'єктом та укладення біржової угоди отримав учасник ОСОБА_6, запропонувавши остаточну ціну 85 000 грн.
Актом про придбання майна з прилюдних торгів від 02.03.2004 року (а.с.166 т.2), підтверджуються обставини, що організація, що провела прилюдні торги є МУ ТМБ «Прайс», те, що стартова ціна майна становила 85 000 грн. і за такою ж ціною її придбав ОСОБА_6 На підставі цього акту державний нотаріус ОСОБА_12 20.03.2004 року, видав свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів та визнав право власності на спірне приміщення за ОСОБА_6
З аналізу зазначених документів вбачається, що реалізацію майна зобов'язувалось провести ДП МВС України «Спецсервіс», проте провела МУ ТМБ «Прайс». Торги проведені у м.Рівному. Переможцем аукціону став ОСОБА_6, який запропонував ставку на рівні стартової ціни лоту.
З викладеного вбачається, що ДП МВС України «Спецсервіс»та МУ ТМБ «Прайс»порушено ряд норм Тимчасового положення, станом на час реалізації спірного майна.
Зокрема, в порушення п.1.2 Тимчасового положення, прилюдні торги проведені не спеціалізованою організацією, з якою відділом ДВС укладено відповідний договір, так як договір на реалізацію укладався з ДП МВС України «Спецсервіс», а фактично торги провела МУ ТМБ «Прайс».
Згідно з п.1.3 цього Тимчасового положення, реалізація нерухомого майна проводиться за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна. Оскільки боржник ОСОБА_5 проживала, у м.Дубровиця, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, не працювала, і майно знаходилось у м.Дубровиця, тому дії ДП МВС України «Спецсервіс»та МУ ТМБ «Прайс»щодо проведення торгів у м.Рівному є протиправними, так як суперечать п.1.3 Тимчасового положення.
У п.7.1 Тимчасового положення зазначено, що прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися у разі, якщо жоден з покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну лота.
Таким чином, оскільки ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_7 не запропонували ціну, вищу за стартову ціну будівлі лазні-пральні, суд приходить до обґрунтованого висновку, що торги з приводу реалізації спірного майна, слід визнати такими, що не відбулися.
Суд визнає доведеною обставину, що відповідачем ДП МВС України «Спецсервіс», під час реалізації спірного майнового комплексу, порушено п.3.5 Тимчасового положення, зі змісту якого вбачається, що спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за місцем знаходження нерухомого майна в друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає реалізації. Це інформаційне повідомлення може, також, бути публічно оголошене в інших засобах масової інформації.
З повідомлення Рівненської обласної філії ДП МВС України «Спецсервіс»за вих.. №61 від 17.02.2004 року (а.с. 175 т.2), вбачається, що інформація про проведення прилюдних торгів надана на Інтернет-сайті, газеті «Бізнесовий вісник»та в мережі розповсюдження біржової інформації.
Враховуючи, що прилюдні торги з реалізації будівлі лазні-пральні за адресою: АДРЕСА_1, відбулись 01.03.2004 року, тому інформаційне повідомлення про проведення торгів повинне бути розміщене не пізніше 14.02.2004 року. Договір між відділом ДВС та ДП МВС України «Спецсервіс»укладений 13.02.2004 року, тобто в п'ятницю, останній робочий день тижня. Таким чином, повідомлення могло бути опубліковане не раніше 16.02.2004 року, тобто з порушенням п.3.5 Тимчасового положення.
Крім того, відповідно до копії листа Державної реєстраційної служби №738/8-12-8 від 21.03.12 (а.с.71 т.2 ), в Державному реєстрі друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств записів про друкований засіб масової інформації з назвою «Бізнесовий вісник»немає.
В матеріалах виконавчого провадження відсутній примірник газети «Бізнесовий вісник»з повідомленням про проведення прилюдних торгів, відповідачами не надано жодних доказів, які б підтверджували існування газети «Бізнесовий вісник»на час проведення прилюдних торгів та розміщення в ній вказаного раніше повідомлення.
Доказів, які б підтверджували розміщення інформаційного повідомлення у інших засобах масової інформації до суду відповідачами не надано.
У своїх запереченнях відповідачі відділ ДВС та ОСОБА_7 вказують на те, що правомірність проведення виконавчих дій під час опису, арешту та реалізації спірного нерухомого майна, а також набуття права власності на зазначене спірне майно неодноразово були предметом судового розгляду і позивачам ОСОБА_5 та ОСОБА_10, які оспорювали таку правомірність було відмовлено судами різних інстанцій.
Зокрема, посилаються на рішення Дубровицького районного суду від 10.06.2005 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 09.11.2005 року (а.с. 61 т.1), рішення апеляційного суду Рівненської області від 09.11.2006 року (а.с. 52-53 т.1), ухвалу Верховного Суду України від 14.03.2007 року (а.с. 51 т.1).
У судовому засіданні також досліджувались інші копії рішень судів щодо оспорювання права власності на будівлю лазні-пральні, по АДРЕСА_1, зокрема, копія рішення Рівненського міського суду від 11.05.2005 року (а.с. 38-42 т.1), ухвала апеляційного суду Рівненської області від 02.07.2008 року (а.с.54 т.1).
Рішення Дубровицького районного суду від 10.06.2005 року відповідачами не долучено до справи, а тому не може його дослідити та оцінити.
Дослідивши та оцінивши решту із перерахованих рішень судів, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 не брав участі у розгляді цих справ. Також, обставини, які встановлювались у даній справі щодо позивача та щодо інших осіб, які беруть у ній участь, вище вказаними рішеннями судів не встановлювались.
Таким чином, суд залишає заперечення відповідачів з цього приводу без уваги, оскільки вони не відповідають вимогам ч.3 ст.61 ЦПК України.
У запереченнях відповідач відділ ДВС вказує на те, що ОСОБА_3 не є стороною у виконавчому провадженні, а тому не має права на оскарження, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби в установленому законом порядку.
Однак, погодитися з такою думкою не можна, оскільки саме в силу того, що придбання майна із прилюдних торгів як цілісна процедура, що включає низку дій з підготовки та проведення торгів та оформлення їх результатів відноситься до угод купівлі-продажу, таку угоду можна визнати недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність угод. Тобто підставою визнання торгів недійсними є порушення вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, зокрема, суперечливість змісту правочину ЦК України та іншим актам законодавства.
Відповідачами відділом ДВС, ОСОБА_7 та представником відповідача ОСОБА_8, подані заяви про застосування строку позовної давності. Заяви обґрунтовують тим, що після укладення договору комісії у 2001 році позивач протягом 3 років з моменту набуття ОСОБА_5 права власності на спірне нерухоме майно, жодним чином не заявляв про свої права на зазначену нерухомість та мав вільну можливість дізнатись про порушення своїх прав.
Суд вважає подану заяву безпідставною, а тому не бере її до уваги. Суд виходив з того, що за умовами п.п.2.1.4, 2.1.5 договору комісії від 25.06.2001 року ОСОБА_5 зобов'язувалась здійснити передачу ОСОБА_3, спірну будівлю за актом приймання-передачі, протягом 10 днів з дня отримання письмового повідомлення комітента ОСОБА_3 з вимогою про передачу йому придбаної будівлі, оформити право власності на нього у строк до 30 календарних днів з дня отримання письмової вимоги комітента про це.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦПК України, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Так як, за умовами п.2.1.4 договору комісії строк виконання зобов'язання визначений протягом 10 днів з дня пред'явлення комітентом вимоги про передачу придбаної йому будівлі, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 мав право пред'явити вимогу про передачу йому спірної будівлі до ОСОБА_5 після спливу цього строку.
Лист-вимогу про виконання зобов'язань за договором комісії від 25.06.2001 року ОСОБА_3 направив ОСОБА_5 14.05.2008 року. З пояснень позивача вбачається, що відповідач цей лист отримала у травні 2008 року. Таким чином, строк позовної давності щодо вимог ОСОБА_3 про визнання права власності спливає у травні 2011 року.
Позивач звернувся до суду про захист свого права 27.12.2010 року, що підтверджується відміткою суду на позовній заяві (а.с. 2-6), тобто у межах строків позовної давності.
Узагальнюючи обставини, які встановлені у даній справі, суд приходить до висновку, що державним виконавцем під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадження про стягнення боргу із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 допущено ряд грубих порушень статей 50, 62 Закону України «Про виконавче провадження», п.п. 5.6.9, 5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій. Зокрема, порушено черговість звернення стягнення на майно, не забезпечено участі боржника ОСОБА_5, її представників чи представника житлово-експлуатаційної організації, представника органів державної влади та місцевого самоврядування під час опису та арешту спірного майна, не направлена копія акту та опису майна боржнику ОСОБА_5 не пізніше наступного дня після його складання, договір про реалізацію арештованого майна укладений передчасно, до закінчення строку, передбаченого для оскарження експертної оцінки.
Відповідачем ДП МВС України «Спецсервіс»під час реалізації спірного майна грубо порушено п.п.1.2, 1.3, 3.5, 7.1 Тимчасового положення. Так, торги проведені організацією МУ ТМБ «Прайс», з якою не укладався договір на реалізацію майна, торги проведені у м.Рівному, тобто не за місцем знаходження майна, проживання боржника або його роботи, торги визнані такими, що відбулись незважаючи на те, що жоден з учасників торгів не запропонував ціну вищу від стартової ціни лота.
Відповідно до ч.2 ст.388 ЦК України, майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було придбане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Проте, зважаючи встановлені у судовому засіданні грубі порушення порядку звернення стягнення на будівлю лазні-пральні за адресою: АДРЕСА_1, та її реалізації, суд вважає, що ОСОБА_6 придбав вказану будівлю, не у порядку, встановленому для виконання судових рішень, оскільки такий порядок не передбачений законодавством, а тому приходить до висновку про наявність підстав для припинення його права приватної власності на спірну будівлю та її витребування.
Крім того, стаття 388 ЦК України не дозволяє витребувати майно, яке реалізоване під час проведення прилюдних торгів, проте не є перешкодою для повернення сторін договору: організатора прилюдних торгів та їх переможця, у первісний стан шляхом реституції за позовом заінтересованої особи за наявності передбачених законом підстав для визнання договору недійсним, що відповідає положенням ч.3 ст.215 та ст.216 Цивільного кодексу України.
Визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися та одночасне визнання недійсними акту та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є фактично поверненням організатора торгів та їх переможця у первісний стан та не є порушенням ст.388 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно з ч.1, 2 ст. 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України обумовлено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Таким чином, на підставі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що є законні підстави визнати прилюдні торги щодо реалізації будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, такими, що не відбулись.
Відповідно до пунктів 4.14, 4.15, 6.1, 6.4, 6.5 Тимчасового положення під час проведення прилюдних торгів ведеться протокол, в який заносяться дані щодо предмета торгів, стартова та продажна ціна, відомості про покупця, сума сплаченого гарантійного внеску, сума, яку належить сплатити для повного розрахунку та номери рахунків, на які необхідно зачислити різницю. Після повного розрахунку на підставі протоколу державний виконавець складає акт про проведення прилюдних торгів, в якому має міститися інформація, яка характеризує реалізоване майно, ціна реалізації, дані про боржника, покупця, дані, які підтверджують право власності боржника на реалізоване майно. На підставі цього акту нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.
Таким чином, протокол та акт з проведення прилюдних торгів фактично є юридичними угодами щодо нерухомого майна, на підставі них нотаріусом видається правовстановлюючий документ. Тому, визнаючи недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, необхідно визнавати недійсними протоколи, акти з проведення прилюдних торгів та свідоцтво про придбання арештованого майна з прилюдних торгів.
Отже, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання недійсними протоколу №65-н від 1 березня 2004 року про хід прилюдних торгів будівлі лазні-пральні, що знаходиться по АДРЕСА_1, акту від 2 березня 2004 року про придбання майна з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та свідоцтва про придбання з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, видане 12 березня 2004 року державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВП від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Таким чином, оскільки спірна будівля вибула з його володіння поза його волею, з метою відновлення його прав та законних інтересів суд вважає за необхідне визнати право власності на будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_3
На підтвердження судових витрат позивачем подано квитанції про сплату судового збору у сумі 850 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. та витрат щодо розміщення оголошення в пресі про виклик у судове засідання відповідача на загальну суму 1198,08 грн. Отже, загальна сума судових витрат складає 2168,08 грн.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, з відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати у рівних частках від усієї суми судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 50, 62 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.319, 228, 321, 328, 388 ЦК України, п.п. 5.6.9, 5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, п.п.1.2, 1.3, 3.5, 7.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, ст.ст.10, 11, 60, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати прилюдні торги щодо реалізації будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 такими, що не відбулися.
Визнати недійсними протокол №65-н від 1 березня 2004 року про хід прилюдних торгів будівлі лазні-пральні, що знаходиться по АДРЕСА_1, акт від 2 березня 2004 року про придбання майна з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та свідоцтво про придбання з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна будівлі лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, видане 12 березня 2004 року державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на будівлю лазні-пральні, площею 627,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути із ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, відділу ДВС Дубровицького районного управління юстиції, державного підприємства МВС України «Спецсервіс»судових витрат по 433 грн. 62 коп. з кожного на користь ОСОБА_3.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддя І.Зейкан