Хотинський районний суд Чернівецької області
Справа № 2-385/12
26 червня 2012 року м. Хотин
Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді Галичанського О.І.
при секретарі Трофа М.В.
сторони:
позивач-відповідач ОСОБА_1
представник відповідача-позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хотин Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 8477 гривень 98 копійок і позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 05.05.2009 року між ними,
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 і просить зобов»язати відповідача повернути борг в сумі 8477 гривень 98 копійок та судовий збір в сумі 218 гривень 80 копійок.
В обґрунтування своїх позовних вимог пояснив, що 07.05.2006 року ОСОБА_3 отримав від нього, згідно з договором позички 4000 доларів США. Станом на 05.05.2009 року відповідач повернув йому 545 доларів США, а на залишок боргу в 3455 доларів США в той же день написав новий договір позики на суму 3455 доларів США. В подальшому відповідач і його дружина віддавали йому борг частками в сумах 100-200 доларів США. Станом на 01.01.2011 року йому було повернуто 2400 доларів США. Неповернутий борг складає 1055 доларів США, у зв»язку з чим він і звертається до суду щодо зобов»язання відповідача повернути його.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, уточнивши, що боргові відносини у нього з ОСОБА_3 склалися ще у 1998 році, коли він позичив йому гроші в сумі 3000 (три тисячі доларів США), а потім ще 1000 (одну тисячу доларів США), а всього в сумі 4000 (чотири тисячи) доларів США під 10% річних.
Через ОСОБА_4 і через дружину відповідача ОСОБА_5 він отримував кошти по 200 і по 100 доларів США в якості відсотків за користування коштами в сумі 4000 (чотири тисячі доларів США) і враховуючи на такі проплати, сума неповернутого боргу скаладає 1055 (одна тисяча 55 доларів США), що за офіційним курсом дорівнює 8477 (восьми тисячам чотириста сімдесяти семи гривням) 98 копійкам.
Задля стимулювання ОСОБА_3 повернути йому решту боргу в сумі 1055 доларів США, 05.05.2009 року він змусив останнього написати договір позики, за яким ОСОБА_3 ніби-то позичив у нього 3455 (три тисячі чотириста п»ятдесят п»ять доларів США) строком на 5 місяців. Насправді гроші в той день він не позичав, а ОСОБА_3 їх не отримував.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що дійсно в 1998 році позичив у ОСОБА_1 4000 доларів США під 10 % річних за користування. Протягом наступник 2 років він щомісячно через ОСОБА_4 повертав ОСОБА_1 по двісті доларів США. Даний факт визнаний ОСОБА_1 частково, оскільки він зазначив, що йому повертались в якості сплати відсотків по 200 і по 100 доларів США щомісячно.
Факт щомісячного повернення ОСОБА_3 відсотків ОСОБА_1 за користування 4000 доларами США протягом 1998-2000 років також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що з 2000 по 2004 роки щомісячно передавала ОСОБА_1 від 100 до 300 євро в якості погашення боргу за позичені її чоловіком ще у 1998 році 4000 доларів США.
Цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 судом об»єднана із цивільною справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, укладеного 05.05.2009 року між ними.
З цього приводу представник позивача за цим позовом в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, зазначивши, що 05.05.2009 року при складанні вказаного договору ОСОБА_3 гроші не отримав.
Факт неотримання ОСОБА_3 грошей за договором позики від 05.05.2009 року також підтвердив в судовому засіданні ОСОБА_1, зазначивши, що складання такого договору було вимушеним задля стимулювання ОСОБА_3 повернути решту боргу. Позов ОСОБА_3 не визнав.
Судом досліджені матеріали справи:
-світлокопія договору позики від 05.05.2009 року;
- роздруківка курсу купівлі-продажу іноземної валюти станом на 17.04.2012 року;
- розрахунок суми неповернутого боргу ОСОБА_3, складений ОСОБА_1;
- світлокопія особистих нотаток ОСОБА_1 щодо позичання ОСОБА_3 4000 доларів США, переукладання 05.05.2009 року ОСОБА_3 договору щодо позичання 3455 доларів США і повернення ОСОБА_3 по 100 і по 200 доларів США. Суд звертає увагу на те, що боргові зобов»язання у ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 склалися у 1998 році. Даний факт також визнав ОСОБА_1 Проте, вказані вище нотатки, складені ОСОБА_1 містять протиріччя, оскільки в них зазначено, що ОСОБА_3 позичив у нього 4000 доларів США 07.05.2006 року.
Дослідивши матеріали справи і заслухавши сторони а також пояснення свідків, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Так, судом встановлено, що відповідно до пояснень ОСОБА_3 і ОСОБА_1 боргові стосунки між ними на суму 4000 доларів США виникли у 1998 році і протягом послідуючих 2 років ОСОБА_3 щомісячно через ОСОБА_4 передавав ОСОБА_1 по 200 доларів США. Після 2000 року ОСОБА_3 повертав ОСОБА_1 борг через свою дружину, сплачуючи щомісячно від 100 до 200 доларів США.
Загальну суму повернутих ОСОБА_3 коштів ОСОБА_1 в судовому засіданні не назвав, але суд враховує визнання ним факту повернення йому коштів, а також пояснення свідків, що підтвердили цей факт і вважає, що ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу було повернуто ОСОБА_1 більше, ніж 4000 (чотири тисячи) доларів США, виходячи з математичного розрахунку : по 200 доларів США в кожний з 24 місяців-протягом 1998-2000 років, тобто повернуто було 4800 доларів США, не враховуючи коштів, які додатково повертала ОСОБА_1 дружина ОСОБА_3 протягом 2000-2004 років. ОСОБА_1 не надані докази, які б спростовували факт повернення йому зазначеної суми коштів.
Враховуючи, що договірні відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 склалися у 1998 році, до вказаних правовідносин слід застосувати норми чинного на той час Цивільного Кодексу в редакції 1963 року, відповідно до ст. 374 якого за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Отже, відповідно до вказаної норми договір позики не передбачав сплату відсотків, а тому, враховуючи на підтверджений в судовому засіданні факт повернення позикодавцю позичених ним коштів у сумі, що перевищує суму боргу, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.
Позовні вимоги ОСОБА_3, які підтримав в судовому засіданні його представник про визнання договору позики недійсним і проти задоволення яких виступив ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 215 ч. 1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В судовому засіданні обома сторонами було визнано факт, що за спірним договором позики ОСОБА_3 коштів не отримав.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Судом встановлено, що сторони договором позики від 05.05.2009 року приховали інший правочин, який вони насправді вчинили ще у 1998 році, який в свою чергу не був укладений у письмовій формі.
Отже судом встановлена недійсність договору позики від 05.05.2009 року, оскільки кошти за цим договором передані не були, позикодавцем було ініційовано укладання такого договору для стимулювання ОСОБА_3 щодо повернення решти коштів, які йому були позичені ще у 1998 році.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.. 374 ЦК УРСР (в ред.. 1963 року), статтями 203 ч. 3, 215 ч.ч. 1, 3, 235 ЦК України, ст.. 212-215 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення боргу в сумі 8477 гривень 98 копійок і стягнення на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 218 гривень 80 копійок відмовити.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволити. Визнати недійсним договір позики, укладений 05 травня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 214 гривень 80 копійок в якості відшкодування за сплату судових витрат.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду через Хотинський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О. І. Галичанський