01 серпня 2012 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Литвинюк І. М.
суддів: Міцнея В.Ф., Височанської Н.К.
секретаря: Лисак О.І.
за участю: представника позивача -Гамаля А.В., представника відповідача -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»до ОСОБА_3 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 червня 2012 року, -
ПАТ «Страхова компанія «Країна»»звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 липня 2005 року між ВАТ «Страхова компанія «Країна»та TOB «Український автомобільний холдинг»було укладено Договір добровільного страхування вантажів та автомобільного транспорту та додаткові угоди.
Постановою суду від 23 грудня 2008 року встановлено факт ДТП, яка мала місце 18 серпня 2008 року в м. Запоріжжя, коли ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом «МАН», д.н.НОМЕР_1, в порушення вимог п.10.6 ПДР, допустив зіткнення з автомобілем «КІА Церато»під керуванням ОСОБА_4, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «КІА Церато»через його пошкодження внаслідок ДТП згідно висновку автотоварознавчого дослідження становить 18 135,38 гривень. Позивачем прийнято рішення про визнання ДТП страховим випадком та виплачено страхове відшкодування у розмірі 17 203,98 гривень.
Посилаючись на вимоги ст. ст. 993, 1166, 1191 ЦК України, позивач просив в порядку регресу стягнути з винної особи - відповідача ОСОБА_5 зазначену суму страхового відшкодування.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 червня 2012 року в позові відмовлено.
На дане рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 червня 2012 року представник апелянта ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт вважає, що судом не з'ясовано повністю обставини, що мають значення для справи та не проаналізовано належним чином наявні у справі докази.
Зазначає, що виплативши страхове відшкодування страхувальнику, позивач набув права зворотної вимоги до відповідача, як особи, винної у настанні страхового випадку та завданні матеріальної шкоди страхувальнику, і має право на виплату коштів в сумі 17 203 грн.. Також вважає необґрунтованими посилання суду на недотримання ПАТ СК «Країна»п. 9.6.5. договору страхування та те, що страхувальник зобов'язаний встановити факт страхування транспортного засобу правопорушника.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності належних та допустимих доказів стосовно вимог до ОСОБА_5 (при оформленні наданих позивачем документів на прізвище «Андронік»), за не встановлення факту наявності Договору страхування цивільної відповідальності щодо транспортного засобу «МАН», д.н.НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Однак з таким висновком суду повністю погодитись не можна.
Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 29 липня 2005 року між ВАТ «Страхова компанія «Країна»та ТзОВ «Український автомобільний холдинг»укладено Договір добровільного страхування вантажів та автомобільного транспорту, а також 01 березня 2006 року, 28 липня 2006 року, 28 липня 2007 року та 02 січня 2008 року укладено додаткові угоди до вказаного договору.
Також встановлено, що 18 серпня 2008 року, приблизно о 10 год. 05 хв., в м. Запоріжжя на перехресті вул.12 Квітня та вул. Тюленіна мала місце ДТП, при якій відбулося зіткнення транспортного засобу марки МАН, д.н.НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу марки «КІА Церато», д.н.НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. В результаті ДТП транспортні засоби частково пошкоджені.
Відповідно до змісту постанови Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2008 року правопорушник вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Разом з тим, на момент надходження справи та її розгляду закінчилися строки накладення адміністративного стягнення, передбачені ч. І ст. 38 КУпАП, а тому згідно п.7 ст. 247 цього ж Кодексу провадження у справі закрито.
На підставі заяви Запоріжського автомобільного холдингу від 19 серпня 2008 року про факт пошкодження застрахованого транспортного засобу, заяви від 22 серпня 2008 року про виплату страхового відшкодування, висновку № 386 від 20 жовтня 2008 року автотоварознавчого дослідження автомобіля, розрахунку № 6619 від 29 грудня 2008 року розміру страхового відшкодування та Страхового Акту від 29 січня 2009 року було виплачено TOB «Український автомобільний холдинг»страхове відшкодування у розмірі 17 203,98 гривень згідно платіжного доручення № 9671 від 03 лютого2009 року.
За вимогами ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (суброгація).
Отже, розглядаючи справи щодо правовідносин суброгації (ст. 993 ЦК України) суд повинен був встановити не лише факт здійснення виплати страхового відшкодування, але й те, чи була застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, до якої заявлено позов та в якому розмірі.
Заявляючи позовні вимоги в порядку регресу, позивач керувався загальними нормами цивільного права. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але не відбувається переходу прав від одного кредитора до іншого. Оскільки право вибору способу відшкодування шкоди - за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди, або за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування, належить саме потерпілому, а він в даному випадку скористався останнім способом (за рахунок страховика). Таким чином, скориставшись правом на отримання страхової виплати від ПАТ «Страхова компанія «Країна», ТОВ «Український автомобільний холдинг»передав своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди страховику.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що в правовідносинах між відповідачем по справі та потерпілою особою по відшкодуванню шкоди змінилася сторона (кредитор) і ці відносини регулюються лише ст. 993 ЦК України (суброгація).
Тому колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на норми ст. 1191 ЦК України.
Крім того, судом не враховано, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес»та «суброгація».
При регресі зобов»язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Ці інститути мають різний режим правового регулювання.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовується щодо будь якої особи, відповідальної за настання страхового випадку.
Крім того, при суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Таким чином, доводи позивача про те, що правовідносини між сторонами у даній справи за своєю суттю є регресною вимогою, не заслуговують на увагу. Позивач сам не провів розмежування понять „суброгації" та „регрес", наводячи мотиви та фактичні обставини справи щодо регресного відшкодування шкоди, хоча де-факто виникли відносини щодо відшкодування збитків у порядку суброгації. Про це також свідчать і посилання у позовних матеріалах цієї сторони на норми ст. 27 Закону України „Про страхування" та на ст. 993 ЦК України, які регулюють виключно відносини щодо суброгації.
Також посилання в апеляційній скарзі на те, що районним судом не було досліджено питання наявності Акту суброгації є безпідставними, оскільки в позовній заяві як на підставу задоволення позовних вимог позивач посилався на виплату страхового відшкодування та на право зворотної вимоги (регресу) до винної особи із зазначенням доказів на підтвердження саме цих позовних вимог.
З інших підстав позов не заявлявся.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу скаргою Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»задовольнити частково.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 07 червня 2012 року скасувати.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»до ОСОБА_3 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: