1
Справа № 22ц/0590/7422/12 Головуючий в 1інстанції - Круподеря Д.О.,
Категорія - 37 Доповідач - Тимченко О.О.,
26 липня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Жданової В.С.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Тимченко О.О.,
при секретарі: Папченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 травня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, про визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Горлівської міської ради, про надання додаткового строку для прийняття спадщини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Горлівської міської ради, про надання додаткового строку для прийняття спадщини,-
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання власності на спадкове майно задоволено, визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно залишене після смерті його матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівки Донецької області у вигляді належній їй квартири АДРЕСА_2 загальною площею 64,6 кв.м., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи у розмірі 120 грн. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Горлівської міської ради, про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
З зазначені рішенням не погодились відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічними позовами) ОСОБА_2 та ОСОБА_3, принесли апеляційну скаргу в якій ставлять питання про скасування рішення суду та прийняття нового рішення про задоволення їх позовних вимог щодо додаткового строку для прийняття спадщини та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що суд не врахував, те що їх мати за життя розпорядження, щодо квартири не залишала. До державної нотаріальної контори з з'явою про прийняття спадщини вони не звернулись з поважних причин, оскільки спочатку займались похованням матері, потім перебували у тяжкому душевному стані і вважали, що оскільки документи на квартиру перебувають у них, то спадщину вони прийняли належним чином. Висновки суду про неповажність причин пропуску строку вважають, необґрунтованими, оскільки суд не врахував надані ними докази і безпідставно прийняв до уваги пояснення свідків, які не відповідали дійсності. Також суд зробив необґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
Позивач ОСОБА_4 та його представник в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити.
Відповідачка ОСОБА_2, яка також представляє інтереси позивачки ОСОБА_3 , доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Представник відповідача Горлівської міської ради за зустрічними позовом в судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 є сином ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (а.с. 4).
Згідно з свідоцтвом про укладання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 червня 1952 року (а.с. 88).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (а.с. 6), а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (а.с.5).
Власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_7, що підтверджується довідкою КП «Горлівське міське БТІ», технічним паспортом та договором купівлі-продажу квартири від 28 липня 1992 року (а.с. 7-8, 19-23).
28 липня 1992 року ОСОБА_7 склав заповіт, відповідно до якого розпорядився належній йому квартири АДРЕСА_2 дочці ОСОБА_2 (а.с. 51), остання не зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після його смерті.
Згідно довідки ПП «Румянцево-дім» квартира АДРЕСА_2 приватизована, на час смерті ОСОБА_6 у квартирі була зареєстрована одна. (а.с. 9)
ОСОБА_2 знаходилась на диспансерному обліку з захворюванням опорно-рухової системи і серцево-судинної системи, потребує постійного лікування (а.с. 122) є інвалідом третьої групи (а.с. 123)
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачками за зустрічним позовом не доведено поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6-7). 28.07.1992 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповідав спірну квартиру ОСОБА_2
З урахуванням встановлених фактів та обставин виникнення спірних правовідносин суд вважає за необхідне вирішувати їх на підставі цивільного законодавства, діючого на період їх виникнення.
Вимогами ст. 549 ЦК Української РСР ( 1963 року) передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав до державної нотаріальної контори за місце відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини . Зазначені в цій статті дії повинні буди здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як вбачається із матеріалів справи після смерті ОСОБА_7 спадщину фактично прийняла його дружина ОСОБА_6, яка була зареєстрована та проживала у спірній квартирі, що визнано сторонами. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після її смерті відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2.
Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу права на спадкування за законом мають діти спадкоємця.
Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Вимогами ч. 1. ст. 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що звертатися з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини мають право спадкоємці за заповітом чи за законом, а суд при вирішенні цього питання повинен перевіряти поважність причин його пропуску.
Як вбачається із матеріалів справи ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_3 до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 не звертались.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 (абзаци 1, 2, 6) постанови від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яків вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про надання додаткового строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачами не надано жодних доказів про наявність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання заяви до нотаріуса у шестимісячний строк.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи і має право на обов'язкову долю у спадщини після смерті матері є необґрунтованими, оскільки судом вирішується питання про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини як спадкоємцем першої черги, а не вирішується її право щодо обов'язкової долі, передбаченої вимогами ст. 1241 ЦК України та не впливають на правові висновки суду.
Також апеляційний суд вважає безпідставними і доводи апеляційної скарги, щодо недоцільності об'єднання в одне провадження позовних заяв ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки згідно припису ст. 126 ЦПК України позовні заяви є однорідними, стосуються одного і того ж предмету спору, спір виник між одними і тими самими сторонами і це право суду в даному випадку об'єднати позови заяви в одне провадження.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Проте заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання власності на спадкове майно суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем першої черги, після смерті матері ОСОБА_6 своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в частині визнання права власності за ОСОБА_4 на спадкове майно не відповідає.
Відповідно до роз'яснень наданих в п.23, п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 , 06.06.2011 року звернувся до Третій Горівський державній нотаріальній контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, заведено спадкову справу № 391/2011. ( а.с 153).
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 зазначає, що нотаріус не видав йому свідоцтво про право власності на спадщину оскільки оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру та ключі від неї знаходяться у відповідачів, в зв'язку з чим він не може забезпечити вільний доступ до квартири представникам БТІ.
Згідно п. 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчинені нотаріальних дій, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
В матеріалах справи відсутні данні які б підтверджували факт відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно відсутні.
За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_9 про визнання права власності на спадкове майно у відповідності до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволені позову.
Інші докази та обставини, на які посилаються апелянти в апеляцій скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом першої інстанції правильно встановлено характер правовідносин, вирішено спір з урахуванням конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів та з дотриманням норм процесуального права.
Оскільки правові підстави для задоволення позову відсутні, то апеляційний суд вважає, що на підставі ст.88 ЦПК України відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судових витрат.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 30 травня 2012 року в частині задоволені позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та розподіл судових витрат - скасувати.
Відмовити ОСОБА_4 в задоволені позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно залишене після смерті його матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівки Донецької області, у вигляді належній їй квартирі АДРЕСА_2
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням.
Головуючий : Судді: