Справа № 2-46/12
іменем України
"06" липня 2012 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі судді Вовка Є.І., при секретарі Пінчук А.С., в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання розписок недійсними,
Позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до відповідача (з уточненнями а.с.66, 67), в якому просив стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3: 23970 грн. боргу за договором позики від 23.03.2002 року; 14382 грн. боргу за договором позики від 01.04.2002 року; 15149,04 грн. інфляційних витрат та 3710,55 грн. 3% річних за договором позики від 23.03.2002 року; 9089,36 грн. інфляційних витрат та 2213,38 грн. 3% річних за договором позики від 01.04.2002 року; судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що договір позики (далі договір) був укладений 01.04.2002 року та 23.03.2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зобов"язання за яким позивач виконав повністю, надав цьому відповідачу гроші в сумі 1800 доларів США та 3000 доларів США відповідно, а відповідач свої забов"язання не виконав, а саме: станом на 23.05.2012 року не повернув позивачу вказану суму у гривнях за офіційним курсом НБУ, з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та їх обгрунтування. Просив позов задовольнити.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник заперечували проти задоволення первісного позову, посилаючись на відсутність вищевказаних боргових зобов"язань у ОСОБА_3 перед позивачем за первісним позовом, оскільки кошти у гривнях, які брала ОСОБА_3 у ОСОБА_1, ОСОБА_3 повернула останній, а доларів у ОСОБА_1 відповідачі не брали.
Крім того, ОСОБА_3 та її представник наполягали на задоволенні вимог зустрічного позову (а.с.81-85), в якому ОСОБА_3 просила: визнати розписки (договори позики) від 01.04.2002 року та від 23.03.2002 року укладені між позикодавцем -ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 недійсними.
У вказаному позові ОСОБА_3 вважала, що відповідно до вимог діючого законодавства вказані розписки є недійсними, зокрема, посилаючись на необхідність проведення судово-технічної експертизи вказаних розписок та як наслідок їх дослідження на вимоги СК України та ЦК України.
Проаналізувавши матеріали цивільної справи №2-3894/09, яка знаходилась в провадженні Дарницького районного суду м. Києва, вищенаведені дані, всі інші матеріали справи, в тому числі копії: розписок від 01.04.2002 року та від 23.03.2002 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 умовних одиниць (а.с.9, 10), суд встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ст.1046 ЦК України: за договором позики одна сторона - позикодавець передає у власність другій стороні - позичальникові грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.1047 ЦК України:
- договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми;
- на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до положень ст.1051 ЦК України: позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором; якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором; це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Так, відповідно до положень п.3) ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 та більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
У відповідності з положеннями ст.218 ЦК України: недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами; рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
З положень ст.533 ЦК України вбачається, що: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до положень ст.60 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для
ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.61 ЦПК України: обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню; обставини, визнані судом загальновідомими не потребують доказування; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Проте, позивач не надав доказів щодо існування такої іноземної валюти як „умовна одиниця" як і доказів про те, що умовна одиниця є грошовою одиницею (грошовими коштами, а отже відсутній і офіційний курс такої умовної одиниці до гривні), як і доказів того, що „умовні одиниці" є речами, які визначені родовими ознаками.
Крім того, всупереч, зокрема положенням ч.2 ст.1047 та ст.1051 ЦК України позивач за первісним позовом не надав до суду вказаних розписок (надав лише ксерокопії), при цьому, представник позивача за первісним позовом пояснив, що оригінали вищевказаних розписок у позивача відсутні.
Проаналізувавши наведені дані, всі інші матеріали справи, суд вважає, що первісна позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки позивач за первісним позовом не довів, що є кредитором відповідача на вищевказану суму за договором позики.
Суд вважає, що зустрічний позов не підлягає задоволенню, оскільки існування вищевказаних спірних розписок позивачем за зустрічним позовом не доведено, їх оригінали суду не надано. З пояснень позивача за зустрічним позовом та його представника вбачається, що оригінали вказаних сіпрних розписок у позивача за зустрічним позовом відсутні.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, судові витрати по справі у виді судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи належить зарахувати в доход держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 208, 209, 214, 215, 228 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1.
Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3.
Судові витрати по справі у виді судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зарахувати в доход держави.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.