Справа № 2-6131/12
іменем України
"10" липня 2012 р.Дарницький районний суд м.Києва в складі судді Вовка Є.І., при секретарі Пінчук А.С., в приміщенні Дарницького районного суду м.Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дежавю" про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ „Дежавю" від 03.08.2011 року про ліквідацію ТОВ „Дежавю",
Позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, в якому просив визнати недійсними рішення загальних зборів ТОВ „Дежавю" від 03.08.2011 року про ліквідацію ТОВ „Дежавю".
В обгрунтування позову, зокрема зазначено, що рішення загальних зборів ТОВ „Дежавю" від 03.08.2011 року про ліквідацію ТОВ „Дежавю" є недійсним оскільки таке рішення є неправомірним за ч.3 ст.13 ЦК України, оскільки є зловживанням правом.
Представник позивача підтримав позовні вимоги та їх обгрунтування, просив позов задовольнити.
Представник відповідача вважав, що позов є безпідставним, та таким що не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ст.60 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для
ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ст.61 ЦПК України: обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи викладене, проаналізувавши наведені дані, всі інші матеріали справи, зокрема копії рішення загальних зборів ТОВ „Дежавю" від 03.08.2011 року про ліквідацію ТОВ „Дежавю"; та витягу з єдиного державного реєстру судових рішень -ухвали Господарського суду м. Києва по справі №2-777/0814.10.11 (автентичність якого, та факт набрання чинності сторонами не заперечується) суд встановив наступне.
03.08.2011 року загальними зборами учасників (власників відповідних часток у статутному фонді) ТОВ „Дежавю", більшістю голосів (власників більшості часток у статутному фонді ТОВ „Дежавю"), прийнято рішення про ліквідацію ТОВ „Дежавю" у зв"язку з відсутністю економічної доцільності подальшої його діяльності.
Позов до учасників ТОВ „Дежавю" про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ „Дежавю" від 03.08.2011 року про ліквідацію ТОВ „Дежавю" позивачем не пред"явлений.
Відповідно до п.1) ч.1 ст.110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу; рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Відповідно до ст.59 ГК України, припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Проте, позов до учасників ТОВ „Дежавю" про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ „Дежавю" від 03.08.2011 року про ліквідацію ТОВ „Дежавю" позивачем не пред"явлений.
03.08.2011 року загальними зборами учасників ТОВ „Дежавю" прийнято рішення про ліквідацію ТОВ „Дежавю" у зв"язку з відсутністю економічної доцільності подальшої його діяльності, а не з наміром завдати шкоди іншій особі. При цьому, відповідач зазначає, що такого наміру не було, що на думку суду є суто суб"єктивним фактором.
Крім того, згідно з приписами ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов»язує. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України).
Проаналізувавши наведені дані, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню і доводи позивача та надані ним документи не спростовують такого висновку суду, враховуючи, що доказів порушення прав позивача ТОВ „Дежавю", його виконавчим органом, суду не надано.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, належить судові витрати по справі у виді судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зарахувати в доход держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 208, 209, 214, 215, 228 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Судові витрати по справі у виді судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зарахувати в доход держави.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.