ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 липня 2012 року № 2а-5669/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Супрім Ті"
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2012 №0000142206
Позивач -товариство з обмеженою відповідальністю «Супрім-Ті»- звернувся до суду з вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2012 №0000142206.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно, оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для їх скасування.
Відповідач -Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -заперечував проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених у письмових запереченнях та зазначив, що підставою для нарахування грошового зобов'язання стало порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 2684026,0 грн.
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
16.07.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача. Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено позапланову документальну невиїзну перевірку діяльності ТОВ «Супрім Ті»з питань правильності нарахування податку на додану вартість за період з 01.08.2010 по 30.09.2010 та з 01.12.2011 по 31.12.2011, за результатом якої складено Акт від 03.04.2012 №77/22-06/36630245.
Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 2684026,0 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2012 №0000142206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 355 033,0 грн. (за основним платежем 2684026,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 671007,0 грн.).
Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: від ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва отримано службову записку №1222/26-05 від 15.03.2012 щодо наявності ознак «фіктивності»по взаємовідносинам ТОВ «Супрім Ті»з ТОВ «Локсім». Додатком до службової записки надано копію пояснень директора ТОВ «Локсім»ОСОБА_1, який повідомив про непричетність до ведення господарської діяльності ТОВ «Локсім», доручень на представлення своїх інтересів він не давав, договорів та накладених не підписував, податкової звітності не подавав тане підписував. Також, ОСОБА_1 повідомив, що ТОВ «Супрім Ті»йому не відомо, з його директором Педенко О.А., він не знайомий.
Також ГВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва надано службову записку №1133/26-05 від 13.03.2012 щодо наявності ознак фіктичності по взаємовідносинам ТОВ «Супрім ТІ»з ТОВ «НВО «Скад».
До службової записки №1133/26-05 від 13.03.2012 було додано пояснення директора ТОВ «НВО «Скад»ОСОБА_3 від 22.02.2012, в яких зазначено, що громадянин ОСОБА_3 повідомив про непричетність до ведення господарської діяльності ТОВ «НВО «Скад», доручень на представлення своїх інтересів він не давав, договорів та накладених не підписував, податкової звітності не подавав тане підписував.
Проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість, відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено розбіжності по задекларованим сумам податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагента ТОВ «Супрім Ті». Згідно наданого додатку №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту»по декларації з ПДВ за грудень 2011 року та відповідно до програмного продукту «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»встановлено, що податковий кредит ТОВ «Супрім Ті»в податковій декларації з ПДВ за грудень 2011 року по ТОВ «Константа Б2»завищено на суму 346619,70 грн., по ТОВ «АксіомаЧ»на суму 1653383,27 грн.
Судом встановлено, що відповідачем направлено запит до ТОВ «Супрім Ті»«про надання пояснень та їх документальне підтвердження» щодо взаємовідносин з ТОВ «Константа Б2»та ТОВ «АксіомаЧ»за грудень 2011.
06.03.2012 позивачем надано письмові пояснення по вказаних питаннях, відповідно до яких ніяких фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Константа Б2»та ТОВ «АксіомаЧ»в грудні 2011 року підприємство не мало, а в додатку №5 декларації з ПДВ за грудень 2011 року відобразило взаємовідносини з вказаними підприємствами помилково по технічних причинам.
Як вбачається з акту перевірки, 13.02.2012 ТОВ «Супрім Ті»надано уточнений розрахунок №9004962009 та додаток №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до декларації з ПДВ за грудень 2011 року, в якому змінило зазначених контрагентів на ТОВ «НВО «Скад»сума ПДВ 2800702,73 грн. ДПІ у Оболонському районі м. Києва вказаному уточненому розрахунку надано статус «до відома».
Також, з акту перевірки вбачається, що ТОВ «Супрім Ті»16.03.2012 надано уточнений розрахунок та додаток №5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»до декларації з ПДВ за грудень 2011 року, яки уточено суму податкового кредиту в розмірі 22675,20 грн., а саме: зменшило податковий кредит від постачальника ТОВ «НВО «Скад»(сума ПДВ 22675,20 грн.), збільшило податковий кредит по постачальнику ТОВ «Аркада і К»(сума ПДВ 22675,20 грн.).
На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що господарські взаємовідносини ТОВ «Супрім Ті»з ТОВ «НВО «Скад»та ТОВ «Аркада і К»є фіктивними, вчинено без наміру створення правових наслідків та здійснюються поза межами правового поля.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1. Встановлення факту здійснення господарської операції.
2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.
3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").
4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами поставки, укладеними між Позивачем та ТОВ «НВО «Скад»і ТОВ «Аркада і К».
Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.
Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження фактичного виконання госопдарскьих операцій по взаємовідносинам з ТОВ «НВО «Скад»та ТОВ «Аркада і К».
Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірного договору, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність жодних доказів фактичного отримання товару від контрагентів ТОВ «НВО «Скад»та ТОВ «Аркада і К», суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.
Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.
Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи вищевикладене, зазначений спірний договір є нікчемним, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань з вказаними контрагентами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, а сам договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.
Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності взаємовідносин з зазначеними контрагентами, а відтак висновки відповідача щодо порушення Позивачем п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 2684026 грн. є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Відповідно до п. 54.3, 54.3.2 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Судом перевірено розрахунок штрафних санкцій.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку що, податкове повідомлення-рішення 12.04.2012 №0000142206 відповідає вимогам законодавства України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідач, як суб'єкти владних повноважень, довів правомірність податкового повідомлення-рішення від 12.04.2012 №0000142206.
Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність прийнятих податкових повідомлень -рішень.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.
Суддя В.І. Келеберда