ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 липня 2012 року № 2а-1049/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області
про зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячної надбавки до грошового забезпечення та допомогу на оздоровлення при щорічній відпустці
Позивач -ОСОБА_1 -звернувся до суду з вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити йому щомісячну надбавку за оперативно-розшукову діяльність та не отриману допомогу на оздоровлення при щорічній основній відпустці у 2008, 2009 роках.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він відповідно до виду діяльності мав отримувати надбавку за оперативно-розшукову діяльність. Проте, на думку позивача, відповідач безпідставно не проводив йому виплату грошового забезпечення у вигляді надбавки за оперативно-розшукову діяльність. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем ому безпідставно не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у 2008, 2009 роках.
Відповідач -Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області -заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивач на час роботи займав посаду, за функціональними обов'язками якої оперативно-розшуковою діяльністю не займався, тому зазначена надбавка йому не виплачувалась. Крім того, відповідач зазначив, що недостатнє фінансування з державного бюджету, виключало можливість виплачувати позивачу допомогу на оздоровлення при щорічній основній відпустці у 2008-2009 роках.
Третя особа по справі без самостійних вимог на предмет спору -Головне управління Держаного казначейства України в Київській області -пояснень по суті позовних вимог суду не надала, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи.
12.07.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою третьої особи. Представники позивача та відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що третя особа у справі належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи не прибула в судове засідання, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,
ОСОБА_1 в 2010 році звільнений за станом здоров'я з атестованої посади Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області і з цього часу йому призначено пенсію у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»за №2262 від 09.04.1992 року.
Як вбачається з матеріалів справи, перед звільненням позивач отримував грошове забезпечення, яке складалось з: посадового окладу, окладу за військове звання. Надбавки за вислугу років, надбавки за особливі умови служби.
Відповідно до п.10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно абз.7 п/п 1. п.5 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007р. „Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право установлювати надбавку військовослужбовцям підрозділів Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність - в розмірі до 50 відсотків посадового окладу.
Відповідно до п.2.6.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007р. №499 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які провадять оперативно-розшукову, розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність, установлюється надбавка в розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Розмір надбавок установлюється індивідуально особам середнього, старшого і вищого начальницького складу керівниками органів, підрозділів, закладів та установ органів внутрішніх справ на підставі мотивованого подання керівника структурних підрозділів та оголошується наказом.
Пунктом 2.6.4. зазначеної Інструкції встановлено, що у разі несвоєчасного або неналежного виконання завдань, зниження результатів оперативно-службової діяльності розмір установлених раніше надбавок за поданням керівництва органу може бути зменшено або взагалі скасовано, про що оголошується наказом.
Таким чином, відповідно до наведених норм законодавства встановлення надбавок даного виду є правом керівника державного органу, а не обов'язком. Встановлення даного виду надбавок здійснюється у межах виділених асигнувань та реалізується наказом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини, судом витребувано та досліджено посадові обов'язки позивача за вказаною посадою, які мають обмежений гриф доступу «для службового користування»відтак суд дійшов висновку, що твердження відповідача, що позивач не мав підстав для отримання вказаної надбавки суд вважає обґрунтованим.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити не отриману допомогу на оздоровлення при щорічній основній відпустці у 2008, 2009 роках, суд зазначає наступне.
Посилання представника відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду встановленого ч.1, 2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставним з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальними законами, що регламентують проходження служби в органах внутрішніх справ, строки звернення до суду із зазначених питань не визначені, тому суд вважає, що у даному випадку підлягаю застосуванню ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Зважаючи на наведені норми законодавства позивачем не пропущено процесуального строку звернення до суду.
Відповідно до п. 3 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надається право надавати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу матеріальну допомога. Грошова допомога для оздоровлення підлягає виплаті військовослужбовцям, яким надана щорічна основна відпустка, тривалість якої визначена відповідно до законодавства України.
Згідно п. 30.1 Інструкції "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у разі вибуття в щорічну основну відпустку виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення підлягає виплаті військовослужбовцям, яким надана щорічна основна відпустка, тривалість якої визначена відповідно до законодавства України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу у 2008 та 2009 роках відпустки основана та додаткова було надано в повному обсязі, проте позивачу не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2008 та 2009 роки.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 65 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік»та ст.. 64 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік»керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення) включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Враховуючи вищезгадану постанову КМ України, суд вважає, що право керівника державного органу за умови дотримання ним меж виділених асигнувань не є обов'язком, тому не підлягає задоволенню позовна вимога, щодо виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення не підлягає задоволенню.
Оцінивши докази, які наявні у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда