ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 липня 2012 року № 2а-6180/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби України, треті особи Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району м. Києва, Комунальне підприємство «Дирекція з управління та надання послуг з обслуговування житлового фонду Деснянської районної ради про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також -Позивач) з адміністративним позовом до Державної інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби України (надалі -Відповідач), треті особи Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району м. Києва, Комунальне підприємство «Дирекція з управління та надання послуг з обслуговування житлового фонду Деснянської районної ради про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що податковим органом протиправно винесено податкове повідомлення-рішення, оскільки рішення податкової інспекції не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного податкового законодавства. В зв'язку з чим просив визнати протиправним та скасувати його.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необгрунтованості та безпідставності.
Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, 122, ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.
Матеріалами справи встановлено, що Відповідачем 28 березня 2012 року проведено невиїзну позапланову документальну перевірку громадянина ОСОБА_1 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на землю за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 року.
У результаті проведеної перевірки складений акт № 00520/1720/НОМЕР_1 від 28.03.2012 р., в якому зокрема зазначено, що на думку податкової інспекції ОСОБА_1 порушено вимоги ст. 2 та ст. 15 Закону України «Про плату за землю»і ст. 206 Земельного кодексу України в зв'язку з чим йому донараховано земельного податку за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 року на загальну суму 6369,55 грн.
На підставі даного Акту Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0001321703 від 18 квітня 2012 року, яким зобов'язано ОСОБА_1 сплатити земельний податок у сумі 6369 грн. 55 коп.
В обґрунтування цього висновку контролюючий орган послався на те, що за адресою по АДРЕСА_1 знаходиться житлове приміщення, яке належить позивачу на праві власності, що в свою чергу означає, що позивач користується земельною ділянкою площею 76,64 кв.м., а відтак відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю», якою встановлено, що використання землі в Україні є платним, зобов'язаний сплатити земельний податок з розрахунку такої площі земельної ділянки.
Проте на спростування доводів Відповідача судом встановлено наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 31.08.2007 р. Позивач є власником квартири АДРЕСА_1. Але окрім зазначеної квартири інше нерухоме майно, в тому числі земельні ділянки що розташовані у будинку по АДРЕСА_1 та прибудинковій території на праві власності або у постійному (тимчасовому) користуванні йому не належать.
На даний час нормами законодавства не передбачена можливість передання власність або у користування земельної ділянки на якій розташований багатоквартирні будинок або її частини окремим співвласникам багатоквартирного будинку. Для того, щоб стати співвласником або співкористувачем земельної ділянки необхідно створити товариство співвласників багатоквартирного будинку або іншу організацію, яка забезпечувала експлуатацію такого будинку.
При цьому, відповідно до роз'яснень Мінбудархітектури від 01.10.2006 «Щодо правил визначення прибудинкової території і розташування на ній будівель іншого призначення»- прибудинкова територія може бути за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, передана у власність або надана в користування власникам приміщень у багатоквартирному житловому будинку лише в разі створення ними об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку. В іншому разі прибудинкова територія не належить власникам приміщень житлового будинку.
Судом в ході розгляду справи встановлено, що правових підстав для нарахування земельного податку по відношенню до Позивача не існувало, з огляду про наступне.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про плату за землю», об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі і на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі і орендар.
У відповідності із ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди і прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Пунктом 4 ст.42 Земельного кодексу України встановлено, що розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Пунктом 1 статті 123 ЗКУ встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: - зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; - надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Суб'єктами права постійного користування можуть бути підприємства, установи та організації, що перераховані у ч. 2 ст. 92 ЗКУ. До таких суб'єктів належать насамперед житлово-експлуатаційні організації (ст. 24 Житлового кодексу України) або підприємства, установи та організації, що здійснюють безпосереднє управління відомчим державним житловим фондом. Суб'єкти, засновані на приватній або колективній власності, що здійснюють управління державними житловими будинками (наприклад, приватизовані або корпоратизовані підприємства, що є балансоутримувачами державного майна, яке не ввійшло до їх статутних капіталів), права на отримання земельної ділянки у постійне користування не мають.
Земельний кодекс України у ст. 82 закріпив можливість юридичних осіб України, до яких належить і об'єднання співвласників, мати земельні ділянки на праві власності. Але у випадку, коли земельна ділянка не надана у власність або користування ні об'єднанню співвласників, ні балансоутримувачу будинку, ні житлово-експлуатаційній організації, балансоутримувач або відповідна житлово-експлуатаційна організація зобов'язані виконувати обов'язки із утримання та благоустрою прибудинкової території багатоквартирних житлових будинків відповідно до ст. 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
За змістом ст. 13 Закону України «Про плату за землю»підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про плату за землю»власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Порядок та підстави набуття і реалізації права власності на землю та права користування землею, в тому числі у разі переходу права власності на будівлю і споруду, визначаються Земельним кодексом України.
Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно із ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, який реєструється відповідно до закону.
Відповідно до чинного законодавства, земельний податок має сплачувати власник земельної ділянки або землекористувач і підставою для цього є передача землі у власність або користування фізичній чи юридичній особі, що підтверджується документами, виданими землевпорядними організаціями.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 ст. 79 Земельного кодексу України). Сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів складає державний земельний кадастр. За змістом статей 196, 197, 202 зазначеного Кодексу земельна ділянка має встановлені в натурі (на місцевості), визначені в проектній документації по землевідводу, а також реєстраційний (кадастровий) номер; підлягає державній реєстрації у складі державного реєстру земель. Ці характеристики визначають земельну ділянку, у тому числі як об'єкт оподаткування.
При цьому єдиними доводами Відповідача на які він покликається в обгрунтування правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення є факт використання Позивачем квартири, яка перебуває у його приватній власності не за цільовим призначенням. Проте таке твердження Відповідача не має жодного відношення до данного спору та не носить юридичного значення при вирішення питання щодо правомірності оскаржуваного рішення.
Позивач не заперечує, що у його приватній власності перебуває квартира у багатоповерховому будинку, проте жодною прилеглою прибудинковою земельною ділянкою він не користується і не має таких об'єктів у приватній власності, а відтак правових підстав для нарахування Позивачу земельного податку немає.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2.Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва № 0001321703 від 18 квітня 2012 року про нарахування земельного податку у сумі 6369 грн. 55 коп.
3.Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 107 грн.30 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби України.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А.Качур