ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 липня 2012 року № 2а-4495/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Постач"
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2012р. №0000732250
Позивач -товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Постач»- звернувся до суду з вимогами про визнання незаконними дій Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Буд-Постач», визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2012 №0000732250.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно, оскільки формування податкового кредиту та віднесення до валових витрат вартості товарів за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для їх скасування.
Відповідач -Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивачем порушено вимоги п. 198.3, п. 198.6, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 617 839,0 грн.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Буд-Постач»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Біо 100»за період з 01.01.2011 по 21.12.2011, за результатом якої складено акт від 14.03.2012 №70/22-50/37395711 (далі -акт перевірки).
Як вбачається з акту перевірки Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог . 198.3, п. 198.6, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 617 839,0 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 №0000732250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 022 297,75 грн. (за основним платежем 1 617 839,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 404 459,75 грн.).
Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: в протоколі допиту свідка від 01.11.2011 ОСОБА_1 зазначено, що підприємство ТОВ «Біо 100», яке зареєстровано на ім»я ОСОБА_1 свідок не реєстрував особисто та не давав згоди на його реєстрацію нікому та до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має.
Крім того, згідно висновку спеціаліста від 23.012012 №19 Науково-дослідного екпертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці зазначено, що підписи на договорах поставки видаткових та податкових накладних від імені громадянина ОСОБА_1 виконані ймовірно другою особою.
На підставі викладеного, відповідач дійшов висновку правочини щодо оформлення будь-яких документів між ТОВ «Біо 100»та ТОВ «Буд Постач»протягом перевіряємого періоду, є нікчемними, та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення.
Судом встановлено, що між Позивачем та ТОВ «Біо 100»укладено договори поставки №Б-257 від 25.07.2011, №2005 від 20.05.2011, №Б-258 від 25.08.2011
Як вбачається зі змісту зазначених договорів, ціна на Товар визначається у рахунках-фактурах та накладних на Товар, які є невід»ємною частиною Договору. Оплата Товару Покупцем здійснюються у безготівковій формі, за ціною відповідно до Специфікацій, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника. Поставка Товару здійснюються на умовах DDP - Львів, вул..Любінська,168 відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс 2000»
В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, правочини, укладені між ТОВ «Буд-Постач»та ТОВ «Біо 100», не спричинили жодних правових наслідків для його сторін.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1. Встановлення факту здійснення господарської операції.
2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.
3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").
4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за вказаними договорами.
Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).
Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.
При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов вказаних договорів сторонами укладено та підписано видаткові та податкові накладні згідно з переліком.
Судом встановлено, що відповідно до реєстраційних документів засновником, керівником та головним бухгалтером ТОВ «Біо 100»є ОСОБА_1.
Як вбачається зі змісту висновку спеціаліста від 23.01.2012 №19, копія якого міститься в матеріалах справи, що підписи на договорах поставки видаткових та податкових накладних від імені громадянина ОСОБА_1 виконані ймовірно другою особою
Враховуючи, викладене податкові накладні за своєю формою та змістом не відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.
Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.
Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.
Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження фактичної передачі товару та подальшого використання його у господарській діяльності, а саме: товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, рахунки-фактури, акти прийому-передачі товару, також, позивачем не надано суду гігієнічних висновків, сертифікатів якості, сертифікатів відповідності, технічних паспортів ТМЦ, наявність яких передбачена умовами договорів.
Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірних договорів.
Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.
Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірного договору, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність атів прийому-передачі Товару, довіреностей на передачу Товару та висновків експертизи, товарно-транспортних накладних, замовлень на поставку товару, наявність яких є обов'язковою умовою виконання спірного договору, суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.
Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.
Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи вищевикладене, зазначений спірний договір є нікчемним, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.
Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності спірних договорів, а відтак висновки відповідача щодо порушення Позивачем п. 198.3, п. 198.6, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 617 839,0 грн. є обґрунтованим, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Щодо вимоги позивача про визнання незаконними дій Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Буд-Постач»суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 22.02.2012 №440/23-80П виданого державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Чебаторьовою Любов Павлівною -головним державним податковим ревізором-інспектором, відділу по взаємодії із правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Святошинському районі м. Києва інспектором податкової служби І рангу, на підставі пп. 78.1.11 ст. 78, ст.. 81, ст.. 82 Податкового кодексу України, на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Павлія Д.В. від 27.01.2012 в рамках кримінальної справи №49-3173, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Буд-Постач» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Біо 100»за період з 01.01.2011 по 21.12.2011.
Як вбачається з матеріалів справи, копію наказу від 22.02.2012 №440 та повідомлення від 22.02.2012 №2069/23-80П про проведення перевірки вручено для ознайомлення головному бухгалтеру ТОВ «Буд-Постач»Гузенок Олені Олександрівні 22.02.2012.
Відповідно до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності, зокрема, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
Як вбачається з акту перевірки, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Буд-Постач» проведена на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Павлія Д.В. від 27.01.2012 в рамках кримінальної справи №49-3173, тобто відповідно до вимог пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби;
- копії наказу про проведення перевірки;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що посадова особа Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва була допущена позивачем до проведення перевірки.
Оскільки судом встановлено, що вказану перевірку проведено на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Павлія Д.В. від 27.01.2012, Позивачем допущено співробітника Відповідача для проведення перевірки, яка проводилась в присутності представника Позивача, суд дійшов висновку, що Відповідач при проведенні перевірки, діяв відповідно до наданої йому компетенції, у спосіб визначений чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідачі, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.03.2012 №0000732250.
Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність прийнятого податкового повідомлення -рішення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда