Категорія №8.2.1
Іменем України
20 липня 2012 року Справа № 2а/1270/3642/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Матвєєвої В.В.
при секретарі: Захаровій Ю.О.
за участю:
представника позивача
товариства з обмеженою відповідальністю
«Луганська заготовчо-виробнича компанія» Масалова Є.В. (довір.б.н. від 05.04.12)
представників відповідача
ДПІ в Артемівському районі
міста Луганська Філатова Ю.В. (довір. №555/9/10-000 від 20.03.12)
Антипова М.О. (довір. №697/9/10-000 від 10.07.12)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська заготовчо-виробнича компанія» до державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправною і скасування Першої податкової вимоги,-
08 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська заготовчо-виробнича компанія» до державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправною і скасування Першої податкової вимоги.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в період з 28.02.2012 по 02.03.2012 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та податку на прибуток підприємства за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Дельфа ІНГ». В ході перевірки працівниками податкової інспекції були виявлені порушення вимог ст. ст. 138, 198 Податкового кодексу України. За результатами перевірки складено акт та винесені податкові повідомлення - рішення № 0007422200 від 27.03.2012, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 17250,00 грн. та № 0007522200 від 27.03.2012, яким донараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 15870,00 грн. Із зазначеними рішеннями позивач не погоджується у зв'язку з тим, що правочин з купівлі-продажу вугілля марки АКО на загальну суму 82800,00 грн., який оформлений рахунком-фактурою від 12.07.2011 та видатковою накладною від 12.07.2011, укладений між позивачем та ТОВ «Дельфа ІНГ» у точній відповідності з нормами чинного законодавства та не містить ознак, що порушують публічний порядок та направлений на реальне настання наслідків такого правочину. Крім того, позивач в позові також посилається на те, що при проведенні перевірки працівникам відповідача були надані всі документи, які підтверджують укладання правочину, отримання вугілля, його оплату та подальшу його реалізацію ФОП ОСОБА_1. Зазначення відповідачем в акті перевірки того, що за результатами проведення аналізу ланцюгів постачання ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» (далі - ТОВ «ЛЗВК») встановлено, що у другому ланцюгу постачання ТОВ «Дельфа ІНГ» мав взаємовідносини з ПП «Тиссона», проти якого порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, жодним чином не може бути підставою для висновку про завищення витрат позивача на суму 69000,00 грн.
На підставі викладеного, позивач просить визнати протиправними та скасувати зазначені податкові повідомлення - рішення та податкову вимогу від 12.04.2012 № 455 на загальну суму податкового боргу в розмірі 33033,51 грн. у зв'язку з порушенням вимог Податкового кодексу України щодо порядку винесення податкових вимог.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та додатково пояснив, що контрагент позивача ТОВ «Дельфа ІНГ» оскаржував в судовому порядку акт Алчевської ОДПІ щодо проведення документальної позапланової перевірки з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011. Також позивач зазначив, що угода на придбання товару у письмовій формі не укладалися, так як куплене у ТОВ «Дельфа ІНГ» вугілля в кількості 69 тон, тобто один вагон, не відвантажувалось, а відразу було реалізоване ФОП ОСОБА_1. за 82800,00 грн. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні не визнав позовні вимоги, надав заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що на підставі направлення, виданого ДПІ в Артемівському районі м. Луганська, відповідно до постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області та наказу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЛЗВК» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та податку на прибуток підприємства за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Дельфа ІНГ». Перевіркою було встановлено порушення вимог ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 15870,00 грн., та ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 13800,00 грн., що відбулося внаслідок того, що до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість, які не підтверджуються первинними документами та не відображають поставки товару від ТОВ «Дельфа ІНГ», внаслідок чого було завищено податковий кредит. Зазначені обставини мали місце у зв'язку з тим, що відповідно до даних акту документальної позапланової невиїзної перевірки Алчевської ОДПІ по відношенню до ТОВ «Дельфа ІНГ» розпочато ліквідаційну процедуру. Відповідно до наказу Алчевської ОДПІ від 11.10.2011 та направлення від 11.10.2011 було здійснено вихід на юридичну адресу підприємства: м. Алчевськ, вул. Волгоградська, 132/Е, оф. 436, та встановлено розміщення офісного приміщення ТОВ «Дельфа ІНГ». Але посадові особи підприємства за вказаною адресою були відсутні, у зв'язку з чим було складено акт щодо неможливості проведення перевірки з причини відсутності платника за юридичною адресою. До відділу податкової міліції було направлено запит щодо встановлення місцезнаходження платника податків та його посадових осіб. Згідно отриманої відповіді місцезнаходження ТОВ «Дельфа ІНГ» не встановлено. Тому, як зазначає відповідач, ТОВ «ЛЗВК» по взаємовідносинам з ТОВ «Дельфа ІНГ» були безпідставно сформовані валові витрати з податку на прибуток в сумі 15870,00 грн. та занижено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 17250,00 грн. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Другий представник відповідача підтримав надані пояснення, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська заготовчо-виробнича компанія» зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа виконавчим комітетом Луганської міської ради 01.04.2003 за № 13821050001011393 (а. с. 99), про що внесено запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а. с. 100). Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на момент розгляду справи державну реєстрацію позивача не скасовано (а. с. 83-84). Згідно довідки про взяття на облік платника податків ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» перебуває на податковому обліку в ДПІ в Артемівському районі м. Луганськ Луганської області Державної податкової служби з 22.04.2003 за № 3415 (а. с. 102) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 100060672 від 16.04.2004 (а. с. 101).
Відповідно до п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право, окрім іншого, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Як було встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, в період з 28.02.2012 по 02.03.2012 головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Антиповим М.О. на підставі наказу № 248 від 28.02.2012 (а. с. 53), направлення № 198 від 28.02.2012 (а. с. 54) та відповідно до постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області, старшого лейтенанта податкової міліції Шершенькова Д.В. (а. с. 52) було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 та податку на прибуток підприємства за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Дельфа ІНГ». Наказ на проведення зазначеної перевірки та направлення на проведення перевірки були вручені посадовій особі ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» 28.02.2012, про що свідчить її особистий підпис, що не заперечувалось представником позивача в судовому засіданні (а. с. 54).
За результатами перевірки 13.03.2012 складено акт № 14/2300/32419439, згідно якого виявлені порушення:
- п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 15870,00 грн., в тому числі за 3 квартал 2011 року на суму 15870,00 грн.;
- п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 13800,00 грн., в тому числі за липень 2011 року на суму 13800,00 грн.
Інформації щодо надання заперечень до акту перевірки позивачем суду надано не було.
На підставі акту перевірки податковим органом 27.03.2012 було винесено податкове повідомлення - рішення № 0007422200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17250,00 грн., з яких за основним платежем (збільшення або зменшення суми грошового зобов'язання) - 13800,00 грн., за штрафними санкціями в розмірі 3450,00 грн., та податкове повідомлення - рішення № 0007522200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 15870,00 грн., з яких за основним платежем (збільшення або зменшення суми грошового зобов'язання) - 15870,00 грн.
Суд вважає, що у відповідача були законні підстави для прийняття зазначених податкових повідомлень - рішень з наступних підстав.
Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до акту Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 № 1797/231/37288372 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дельфа ІНГ» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність. Перевіркою встановлено проведення господарських операцій, які спрямовані на здійснення операцій з дотримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту (а. с. 57-78).
На арк. 13-14 акту перевірки № 14/2300/32419439 від 13.03.2012 зазначено, що аналізом податкової звітності з ПДВ, наданої ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» до ДПІ в Артемівському районі м. Луганська, встановлено, що у склад податкового кредиту підприємства в зазначений вище період суму ПДВ у розмірі 13800,00 грн. сформовано за рахунок контрагента - постачальника ТОВ «Дельфа ІНГ», а саме встановлено, що останній реалізовував вугілля марки АКО в загальній кількості 69 тон (а. с. 22-23).
Як було встановлено в судовому засіданні в періоді, що перевірявся ані договору на купівлю вугілля, ані договору на відвантаження та зберігання вугілля між позивачем та ТОВ «Дельфа ІНГ» не укладалося. Відвантаження вугілля відбувалось на підставі видаткової накладної (а. с. 104).
Але з копії товаротранспортної накладної від 31.07.2011 (а. с. 104) неможливо зробити висновок щодо власника товару, в даному випадку вугілля марки АКО, якість якого підтверджена посвідченням № 3 про якість рядового вугілля (а. с. 103), так як в графі «Відправник» зазначено ФОП ОСОБА_2 а одержувач товару - ПП ОСОБА_1. Слід також зауважити, що до матеріалів справи долучені копії вказаних документів, що стосується оригіналів, які були витребувані у позивача, то вони суду надані не були. Як пояснив представник позивача, оригінали вказаних документів знаходяться у кінцевого покупця ПП ОСОБА_1. і можливість їх надання відсутня.
Крім того, як вбачається з рахунку № 10 від 19.07.2011 ТОВ «Луганська заготовчо - виробнича компанія» скористалася послугами ТОВ «Торгівельна компанія «Бізнес-Трейд» з перевезення вугілля (а. с. 105). Витрати з надання зазначеної послуги склали 6896,00 грн., що підтверджується актом № 10 здачі - прийому виконаних робіт (а. с. 106) та платіжним дорученням № 40 від 20.07.2011 (а. с. 106 «а»). Але з товаротранспортної накладної не вбачається, хто здійснював послуги по перевезенню вантажу (а.с.104).
Таким чином суд не приймає до уваги як доказ а ні товаротранспортну накладну на перевезення вугілля, а ні сертифікат якості вугілля, оскільки вони мають певні недоліки, а саме не зазначено власника товару, не зазначено перевізника та не надано для огляду у судовому засіданні оригіналів вказаних документів.
Що стосується відсутності письмового договору на поставку товару - вугілля, то суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правочином.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Оскільки правочин на поставку (купівлю) вугілля було укладено між юридичними особами, а саме між позивачем ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» та ТОВ «Дельфа ІНГ», то він повинен був мати письмову а не усну форму. Таким чином, суд вважає недоведеним позивачем факт існування договору між позивачем та ТОВ «Дельфа ІНГ» на поставку вугілля у кількості 69 тон у липні 2011 року.
Судом було проаналізовано первинну документацію, надану позивачем, та встановлено, що вугілля, придбане у ТОВ «Дельфа ІНГ» за 82800,00 грн., було реалізоване позивачем приватному підприємцю ОСОБА_1. за такою ж ціною.
Крім того, як встановлено судом та не заперечується позивачем оплату за доставку вугілля на адресу ПП ОСОБА_1. у розмірі 6896,00 грн. здійснив позивач, тобто вказаний правочин був збитковим для позивача. Зазначена обставина свідчить про відсутність ділової мети у діях позивача як платника податку, так як подальший продаж придбаного товару фактично був здійснений за ціну нижчу ніж ціна придбання.
Суд також бере до уваги, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 229956 від 22.10.2008, в переліку видів діяльності позивача не зазначеного такого виду діяльності, як видобування, реалізація, перевезення вугільної продукції, інші додаткові роботи, пов'язані з підготовкою корисних копалин до продажного стану (подрібнення, оброблення, очищення і збагачення), основними видами діяльності позивача є торгівля харчовими продуктами та розведення великої рогатої худоби та свиней (а. с. 100).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Із наведеного випливає, що в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
За таких обставин суд вважає вірним висновок відповідача - контролюючого органу щодо порушення ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» діючого податкового законодавства, відсутності фактичного здійснення господарської операції, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 15870,00 грн. за 3-й квартал 2011 року та занижено податок на додану вартість на загальну суму 13800,00грн. за липень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Дельфа ІНГ».
Відповідно до п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції. Одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Перевірити реальність здійснення відповідних господарських операцій між ТОВ «Луганська заготовчо - виробнича компанія» та ТОВ «Дельфа ІНГ» суд не має змоги, у зв'язку із тим, що оригінали посвідчення № 3 про якість рядового вугілля, товарно - транспортної накладної, видаткової та податкової накладних, копії яких долучені до матеріалів адміністративної справи, позивачем на вимогу суду надано не було.
Суд зауважує, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704) визначено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом та відомствами України.
Необхідність застосування товарно-транспортних накладних, дорожніх листів і відповідність вантажів, що перевозяться, товарно-транспортним документам передбачено: ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», ст. 57 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 21 ст. 11 Закону України «Про міліцію2, ст. 1 Наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 за №363 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568; Наказом Міністерства статистики, Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29 грудня 1995 року № 488/346.
Відповідно до підпунктів 11.1-1.6 пункту 11 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.
Після прийняття вантажу, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у вантажовідправника, другий - передається вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передаються перевізнику.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні, сертифікати якості, свідоцтва, довідки, паспорти тощо).
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Таким чином, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
Позивачем були надані суду податкові накладні, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні, платіжні доручення, витяг з журналу реєстрації доручень, копію оборотної відомості.
Суд критично оцінює пояснення позивача про те, що господарські операції з постачання товару між ТОВ «Луганська заготовчо - виробнича компанія» та ТОВ «Дельфа ІНГ» носили реальний характер, оскільки суду не було надано для огляду оригіналів товаротранспортної накладної та сертифікату якості вугілля, у товаро-транспортній накладній не було зазначено власника товару та перевізника, не було укладено угоди на здійснення господарської операції у письмові формі та не було доведено позивачем, що придбаний товар був використаний ним у господарській діяльності.
Таким чином, суд вважає правильними висновки ДПІ в Артемівському районі м. Луганська щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції по придбанню вугілля у ТОВ «Дельфа ІНГ» в липні 2011 року.
За таких обставин суд приходить до висновку, що при прийнятті податкових повідомлень - рішень від 27.03.2012 № 0007422200 та № 0007522200 відповідач діяв на підставі і в межах повноважень, наданих законом, з метою, з якою це повноваження надано, у спосіб, передбачений законом, є обґрунтованими та законними, а тому в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень позивачу слід відмовити.
Що стосується вимоги позивача щодо визнання протиправною та скасування першої податкової вимоги від 12.04.2012 № 455 на загальну суму податкового боргу в розмірі 33033,51 грн., то суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 57.2 ст. 57 Податкового кодексу України, у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
Як було встановлено в судовому засіданні та підтверджено представником позивача, податкові повідомлення - рішення № 0007422200 та № 0007522200 від 27.03.2012 були отримані позивачем 27.03.2012, строк сплати у податкових повідомлення-рішення визначений не був, отже граничний строк сплати - 27.04.2012 року, вимога була винесена 12 квітня 2012 року, тобто до закінчення строку сплати.
Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Пунктом 56.18 ст. 56 Податкового кодексу передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Судом встановлено, що до теперішнього часу податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, визначені податковим органом, не узгоджені.
Отже, виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що податковим органом було передчасно винесено першу податкову вимогу від 12.04.2012 № 455 на загальну суму податкового боргу в розмірі 33033,51 грн., а тому така вимога підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись Податковим кодексом України, ст. ст. 2, 17, 18, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська заготовчо-виробнича компанія» до державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2012 №0007422200 про донарахування зобов'язання з ПДВ у розмірі 17250,00грн., із яких за основним платежем - 13800,00 грн. та за штрафними санкціями - 3450,00 грн., та №0007522200 про донарахування зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 15870,00 грн., визнання протиправною та скасування Першої податкової вимоги від 12.04.2012 №445 на загальну суму податкового боргу в розмірі 33 033,51грн. задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати першу податкову вимогу державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська від 12.04.2012 №445 на загальну суму податкового боргу в розмірі 33 033,51грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Луганська заготовчо-виробнича компанія» сплачені судові витрати у розмірі 167,59грн.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 25 липня 2012 року.
СуддяВ.В. Матвєєва