Справа № 2а/1770/2342/2012
11 липня 2012 року 11год. 43хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Ткачук Н.С. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини 3045
про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно, -
ОСОБА_1 (далі, - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Військової частини 3045 (далі, - В/ч 3045) про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3323,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31.03.2012 року ОСОБА_1 був звільнений з посади старшого прапорщика, командира взводу бойового та матеріально - технічного забезпечення В/ч 3045, з правом носіння військової форми одягу, відповідно до п.«в» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком). На момент звільнення зі служби знаходився на речовому забезпеченні у В/ч 3045. Покликаючись на норми ст.9, ст.9-1 Закону України від 20 грудня 1991 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач вважає, що має право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке він не отримав під час проходження служби. Вартість не отриманого речового майна на момент звільнення складає 3323,68 грн. З таких підстав просив стягнути з відповідача компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 3323,68 грн.
Позивач в судові засідання не прибув, однак подав письмові заяви, якими повідомив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розгляд справи провести без його участі (а.с.11,18,44).
Відповідач надав суду письмові заперечення на позовну заяву (а.с.37-40), позов не визнав. В обґрунтування заперечень зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 №489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на 2007 рік було зупинено. З моменту набрання даним законом законної сили, кошти для військовослужбовців з Державного бюджету на компенсацію за неотримане речове майно не виділялися. У 2008 році на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI пункт 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» взагалі виключено. Однак, Конституційним судом України у рішенні від 22.05.2008 року №10-рп/2008 дані зміни до Закону визнано неконституційними. Разом з тим, Законом України «Про державний бюджет на 2009 рік», а в подальшому і на наступні роки бюджетні кошти на грошову компенсацію замість речового майна не виділялись. Відповідно до п.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Пунктом 2 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Крім того, рішенням від 25.01.2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. У зв'язку з наведеним, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач в судове засідання участі повноважного представника не забезпечив, однак подав письмові заяви, якими просив розгляд справи провести без участі його представника (а.с.31,42).
Судом не визнавалася обов'язковою участь сторін в судовому засіданні.
Оскільки в матеріалах адміністративної справи наявні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі про розгляд справи за їх відсутності, у відповідності до вимог ч. 4 ст.122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги в їх сукупності, на підставі чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що в період з 01.10.1998 року по 31.03.2012 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого прапорщика, командира взводу бойового та матеріально - технічного забезпечення (а.с.7).
Наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України за №9 о/с від 02 лютого 2012 року (а.с.45-46) позивача звільнено з військової служби в запас за п. "в" частини 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за віком) з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира В/ч 3045 (по стройовій частині) від 30.03.2012 року №193 (а.с.9) старшого прапорщика, командира взводу бойового та матеріально - технічного забезпечення ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Володимирецького ОРВК Рівненської області.
На дату звільнення ОСОБА_1 командуванням В/ч 3045 з позивачем не було проведено розрахунку щодо компенсації за не отримане речове майно. Згідно довідки №21 від 05.07.2012 року (а.с.47) загальна сума заборгованості за не отримане ОСОБА_1 речове майно за період з 2007 р. по 2011 р. становить 3323,68 грн.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі, - Закон №2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону №2011 встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону №2011(в редакції, що діяла до 01.03.2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011 (в редакції, яка діяла до 11.03.2000 року) визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято:
- постанову від 12.03.96 №316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ»;
- постанову від 22.07.98 № 1135 «Про забезпечення військовослужбовців Збройних сил речовим майном у мирний час».
Дію ч.2 ст.9 Закону №2011 в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них було призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який набув чинності з 11.03.2000 року . Отже, до вказаної дати позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна. Проте, як вбачається з матеріалів справи, за період до 2000 року у В/ч 3045 заборгованість перед ОСОБА_1 відсутня.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-XII (далі, - Закон №1934), згідно з якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Даний Закон не передбачав отримання грошової компенсації за не отримане речове забезпечення.
Разом з тим, Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» Закон №2011 доповнено статтею 9-1, відповідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.2 ст.9-1 Закону №2011 (в редакції від 9 липня 2007 року) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі, - Постанова №1444) встановлено право військовослужбовців, які звільнені в запас або у відставку, на отримання грошової компенсації за недоотримане речове майно
Відповідно до п.27 Постанови №1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що на день підписання наказу про звільнення зі служби 30.03.2012 року позивач мав передбачене ч.2 ст.9-1 Закону №2011 та Постановою №1444 право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації замість не отриманого речового майна, за виключенням періоду з 11.03.2000 року по 27.10.2004 року.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року дію пункту 2 статті 9-1 Закон N2011-XII зупинено на 2007 рік.
Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VІ (далі по тексту, - Закон №107-VІ) пункт 2 статті 9-1 Закону №2011 виключено. Рішенням Конституційного Суду України від 25 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни внесенні підпунктом 3 пункту 67 Закону №107-VІ визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Отже, з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України частина друга статті 9-1 Закону N2011-XII є діючою та підлягає виконанню.
Таким чином, суд вважає, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення №10-рп/2008, тобто з 25.05.2008 року позивач має право на отримання замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
На підставі довідки В/ч 3045 №21 від 05.07.2012 року (а.с.47), судом встановлено, що вартість не отриманого ОСОБА_1 речового майна за час проходження служби в Збройних Силах України складає до 11.03.2000 року - 0 грн.; з 11.03.2000 р. по 28.10.2004 р. - 0 грн.; з жовтня 2007 рік -160,96 грн., з жовтня 2008 року по жовтень 2011 року - 3162,72 грн.
За наведених обставин, суд вважає, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації замість не отриманого речового майна за період з жовтня 2008 року по жовтень 2011 року в сумі 3162,72 грн.
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справах «Кечко проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації замість неодержаного речового майна за період з жовтня 2008 року по жовтень 2011 року в сумі 3162,72 грн. є протиправними.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що порушене право позивача на отримання грошової компенсації замість не отриманого речового майна підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість неодержаного речового майна за період з жовтня 2008 року по жовтень 2011 року в сумі 3162,72 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При зазначених обставинах, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача грошової компенсації замість неодержаного речового майна за період з жовтня 2008 року по жовтень 2011 року в сумі 3162,72 грн. правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача в цій частині суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини 3045 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість неодержаного речового майна за період з жовтня 2008 року по жовтень 2011 року в сумі 3162,72 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Присудити на користь позивача - ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 101,93 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Ткачук Н.С.