23 липня 2012 року м. Київ К-38831/10
Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 р.
у справі №2а-261/10/2570
за позовом Прокурора Бахмацького району Чернігівської області в інтересах держави в особі Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Ватутіна
про стягнення податкового боргу,
Прокурор Бахмацького району Чернігівської області в інтересах держави в особі Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (далі -позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Ватутіна (далі -відповідач) про стягнення податкового боргу.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.03.2010 р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача у дохід Державного бюджету України заборгованість по сплаті податку з доходів фізичних осіб у сумі 114 805,09 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, Бахмацька міжрайонна державна податкова інспекція Чернігівської області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Письмових заперечень на касаційну скаргу Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Прокуратурою Бахмацького району проведено перевірку стану своєчасності сплати до бюджетів усіх рівнів суб'єктами господарювання -юридичними особами заборгованості з податку з доходів фізичних осіб.
Перевіркою встановлено, що 09.03.2009 р. сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Ватутіна зареєстроване Бахмацькою районною державною адміністрацією як юридична особа.
Проведеною податковим органом 09.09.2009 р. звіркою заборгованості з податку з доходів фізичних осіб встановлено, що згідно даних головної книги несплачена відповідачем сума з податку з доходів фізичних осіб з виплачених за здачу в оренду земельних паїв за 2008 рік становить 95 783,37 грн. На рахунку 6412 рахується кредитове сальдо з податку з доходів фізичних осіб станом на 01.09.2009 р. у сумі 114 805,09 грн., у тому числі: по оплаті праці за серпень 2009 р. - 19 021,72 грн., за здані в оренду земельні паї за 2008 р. -95 783,37 грн.
Заробітна плата та орендна плата за користування земельними паями виплачувалася своєчасно, але прибутковий податок перераховувався не в повному обсязі.
Порядок стягнення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків та зборів (обов'язкових платежів) регулюється нормами спеціального закону з питань оподаткування, яким є Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Керуючись положеннями наведеного Закону, прокурор звернувся до суду із відповідним позовом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Згідно з пп.17.1. ст. 17 вказаного Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).
Пунктом 17.2 ст. 17 зазначеного Закону, передбачено, що відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент; для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету, - платник податку, отримувач таких доходів; для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами, - такий платник податку.
Згідно Преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що податкові органи при стягненні сум податкового боргу мають керуватись нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
У відповідності до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Оскільки оспорювана сума була самостійно визначена відповідачем, то вона є податковим боргом у розумінні п. 1.3 ст. 1 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 вказаного Закону, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Підпунктом 6.2.2 п.6.2 ст.6 вказаного Закону передбачено, що податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів дотримання податковим органом вказаних вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зокрема, щодо надіслання податкових вимог відповідачу.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що направлення податкових вимог, за наведених обставин, є процедурою, яка передує стягненню податкового боргу з платника податків. Вказана досудова процедура передбачена для добровільного погашення платником податків суми податкового боргу та виключає настання будь-яких негативних наслідків, що передбачені для останнього у зв'язку із примусовим стягненням.
Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що вказані дії мають обов'язковий характер, а тому мають бути здійснені податковим органом перед зверненням до суду.
Пунктом 10.1 ст. 10 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено, що у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.
Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що, оскільки, податковим органом не було дотримано порядку стягнення податкового боргу, то і права на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення коштів у нього не виникало. А відтак, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції, та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення -залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 р. у справі №2а-261/10/2570 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
СуддіЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.