18 липня 2012 року Справа № 2а/0370/1644/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
при секретарі судового засідання Шепталовій А.П.,
з участю позивача ОСОБА_1.,
представника позивача ОСОБА_2.,
представників відповідача Вознюка А.М., Дмитрук О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000321701 від 13.04.2012 року, №0000311701 від 13.04.2012 року,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ОСОБА_1., позивач) звернулася до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, відповідач) про визнання неправомірними дій головного державного податкового інспектора, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 квітня 2012 року №0000321701 та №0000311701.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року до 21 грудня 2011 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення норм цивільного та податкового законодавства, внаслідок чого позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування на 407 199,88 грн. та податок на додану вартість на 4 227,00 грн.
За результатами перевірки Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС складено акт від 20 березня 2012 року №236/17-2/НОМЕР_1 на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000321701, яким підприємцю було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування на загальну суму 417720,58 грн. та від 13 квітня 2012 року №0000311701, яким ОСОБА_1. було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 5 283,75 грн.
Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки помилковими, а податкові повідомлення-рішення винесені на його основі відповідно протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки встановлені в ході перевірки факти щодо фіктивності угод між позивачем та контрагентами постачальниками, порушення порядку (правил) формування сум податку на додану вартість спростовуються наявними на час проведення перевірки доказами.
18 червня 2012 року на адресу суду надійшла позовна заява в новій редакції в якій ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги (а.с.129-134) і просила визнати неправомірними дії ревізора-інспектора відносно визнання нікчемними договорів та безпідставно зроблених нарахувань, також просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000321701 та №0000311701.
Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, подала додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просили позов задовольнити.
Відповідач - суб'єкт владних повноважень у письмових запереченнях (а.с. 142-143) та представники в судовому засіданні позову не визнали з підстав викладених у запереченнях суть яких зводиться до того, що позивач в порушення пункту 163.1 статі 163, пункту 164.1, підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України у валових доходах декларації за 2011 рік не відобразила 11398,17 грн кредиторської заборгованості по розрахунках з нерезидентом - фірмою „Pader Trans" (Німеччина) по контракту від 26 березня 2008 року №01/03-2008 строк позовної давності по якій минув 31 березня 2011 року. Перевіркою правильності задекларованих у звітності за 2010-2011 роки витрат безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу встановлено їх завищення в загальній сумі 2 703 267,72 грн., зокрема, по закупівлі ОСОБА_1. грибів у контрагентів-постачальників. Дослідженими Луцькою ОДПІ в ході перевірки закупівельними актами та закупівельними відомостями по всіх контрагентах по заготівлі грибів, які були заповнені одним і тим же почерком, поясненнями постачальників в яких вказано, що заготівля грибів здійснювалась у населення згідно закупівельних відомостей (проте жодним підприємцем не зазначено та документально не підтверджено місця заготівлі лісової продукції, форми розрахунків за заготовлену продукцію та способи її транспортування, податок з доходів фізичних осіб із заготівельних цін сплачувався не заготівельниками, а СПД ОСОБА_1., жоден із заготівельників не використовував у своїй діяльності працю найманих працівників, відсутня інформація щодо місця зберігання продукції) все це ставить під сумнів реальність здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання. Відповідно, відсутність у суб'єктів господарської діяльності (постачальників) найманих працівників та технічних засобів свідчить про відсутність у заготівельників реальних можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та проте, що такі угоди носять фіктивний характер, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави та суспільства вважаються таким, що порушують публічний порядок, і згідно з частиною другою статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.
Щодо донарахувань сум по податку на додану вартість, то перевіркою встановлено, що приватним підприємцем ОСОБА_1., занижено податкові зобов'язання з ПДВ за грудень 2011 року на 7 420,00 грн. та завищено податковий кредит за липень 2010 року на 2 634,00 грн. Причинами встановлених обставин було те, що СПД ОСОБА_1.не підтверджено факт псування товару та проведення утилізації зіпсованих ягід чорниці та грибів лисичок, відповідно перевіркою зроблено висновок про їх реалізацію без оформлення належним чином первинних документів. Перевіркою правильності формування податкового кредиту встановлено, що приватним підприємцем ОСОБА_1 до реєстру отриманих податкових накладних та, відповідно, до податкового кредиту за липень 2010 року включено податкову накладну на придбання товару від постачальника ПП «Едель» на суму ПДВ 2 634,00 гри., оригінал якої не був пред'явлений під час перевірки. Крім того, за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України включений СПД ОСОБА_1 до податкового кредиту у декларації за липень 2010 року податок на додану вартість по контрагенту ПП «Едель» в сумі 2634,00 грн. не відображений у вказаному звітному періоді постачальником ППІ «Едель» в податкових зобов'язаннях. Враховуючи вищенаведене представники відповідача просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами по справі, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 06 липня 2005 року зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності у виконавчому комітеті Луцької міської ради народних депутатів. На податковому обліку в Луцькій ОДПІ позивач перебуває з 14 вересня 2005 року. З 14 лютого 2011 року та у період за який проводилась перевірка ОСОБА_1. була зареєстрована платником податку на додану вартість (а.с.11).
З 21 лютого 2012 року до 13 березня 2012 року на підставі пункту 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 07 лютого 2012 року №264 та направлення Луцькою ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку СПД ОСОБА_1. щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року до 31 грудня 2011 року (а.с.10).
За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 20 березня 2012 року № 236/17-2/НОМЕР_1 (а.с.10-27) у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення СПД ОСОБА_1. вимог пункту 138.1 статті 138, пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.7 пункту 164.2, 164.1 статті 164, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України та розділу IV статті 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», також підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого підлягає донарахуванню податок з доходів фізичних осіб за 2010 рік в сумі 365117,06 грн. та за 2011 рік в сумі 42082,82 грн. В свою чергу, перевіркою правильності справляння податку на додану вартість було встановлено порушення підприємцем пункту 185.1 статті 185, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого було занижено суму ПДВ, що підлягала сплаті в бюджет за 2011 рік на суму 4227,00 грн.
В судовому засіданні з'ясовано, що вказані у акті порушення полягають у не підтвердженні позивачем факту здійснення господарських операцій (закупівлі грибів у контрагентів-постачальників). Закупівельними актами та відомостями по всіх контрагентах по заготівлі грибів, які були заповнені одним і тим же почерком, встановленими фактами про те, що жодним підприємцем не зазначено та документально не підтверджено місця заготівлі лісової продукції, форми розрахунків та способи її транспортування, оскільки жоден із заготівельників не використовував у своїй діяльності працю найманих працівників, відсутня інформація щодо місця зберігання продукції, все це стало підставою для сумнів в реальності здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання. Відповідно, відсутність у суб'єктів господарської діяльності (постачальників) найманих працівників та технічних засобів свідчить про відсутність у заготівельників реальних можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та про те, що такі угоди носять фіктивний характер і згідно з частиною другою статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.
Також перевіркою встановлено, що приватним підприємцем ОСОБА_1., занижено податкові зобов'язання з ПДВ за грудень 2011 року на 7 420,00 грн. та завищено податковий кредит за липень 2010 року на 2 634,00 грн. оскільки, позивачем до реєстру отриманих податкових накладних та, відповідно, до податкового кредиту за липень 2010 року включено податкову накладну на придбання товару від постачальника ПП «Едель» на суму ПДВ 2 634,00 грн., оригінал якої не був пред'явлений під час перевірки. Крім того, за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України включений СПД ОСОБА_1 до податкового кредиту у декларації за липень 2010 року податок на додану вартість по контрагенту ПП «Едель» в сумі 2634,00 грн. не відображений у вказаному звітному періоді постачальником ППІ «Едель» в податкових зобов'язаннях.
На підставі складеного акта перевірки СПД ОСОБА_1. Луцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000321701, яким підприємцю було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування на загальну суму 417720,58 грн. з яких 10 520,70 грн. штрафна (фінансова) санкція та податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2012 року №0000311701, яким ОСОБА_1. було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 5 283,75 грн., з яких штрафна санкція становить 1056,75 грн. (а.с.28, 29).
Не погодившись з винесеними податковим органом повідомленнями-рішеннями ОСОБА_1. подала скаргу до Державної податкової служби у Волинській області, за результатами розгляду якої рішенням від 23 травня 2012 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення було залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.30-35).
Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 13 квітня 2012 року №0000321701 та №0000311701, суд виходить з наступного.
Судом встановлено та підтверджено в судовому засіданні, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1., основним видом діяльності якої є оптова торгівля лісовою продукцією (грибами, ягодами), оподаткування одержаних доходів від здійснення господарської діяльності за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року здійснювала на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1. в перевіряємий період проводила господарські операції з підприємцями, які були платниками єдиного податку (а.с.107-123). Факт господарських відносин підтверджується наданими договорами на поставку (а.с.92-98), належним чином оформленими закупівельними актами та закупівельними відомостями (а.с.71-91), лісовими квитками (а.с.168-169). Також з наданих пояснень контрагентів-постачальників позивача (після проведення податковим органом перевірки) (а.с.179-183) вбачається, що ОСОБА_1. дійсно закуповувала у них продукцію (гриби), згідно укладених договорів, та розрахунки проводила в готівковій формі.
В судовому засіданні також було підтверджено той факт, що закуплена по угодах продукція була відображена в податковому і бухгалтерському обліку СПД ОСОБА_1. та в подальшому експортована в Німеччину та Польщу за що сплачені відповідні платежі та податки до бюджету України, що підтверджується наданими вантажно-митними деклараціями (а.с.42-70).
Тому, підприємцем ОСОБА_1., яка згідно довідок податкового органу (а.с.99-106) систематично сплачувала збір за спецвикористання лісових ресурсів та податок з доходів фізичних осіб, витрати на закупівлю лісової продукції (грибів) віднесено до складу валових витрат.
Суд не погоджується з позицією відповідача, що відсутність у суб'єктів господарської діяльності (постачальників) найманих працівників, технічних можливостей, підтвердження місць заготівлі тощо свідчить про відсутність реальних можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених договорах і ці угоди носять фіктивний характер, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини другої статті 215 частини першої статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що правочини, укладені між СПД ОСОБА_1. та контрагентами-постачальниками виконані всіма сторонами.
Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та постачальниками вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення відносин) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Також в підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вищезазначеного закону зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є, зокрема, загальних місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року (підпункт 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України).
За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які. визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.13 цієї статті.
Згідно пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документальне підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу, а відповідно до розділу IV (стаття 13) Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Одночасно, позивач підтвердила свої валові витрати за 2010 рік до яких було віднесено вартість наданих ТзОВ «Шанс Вік» послуг оренди наданим договором оренди будинку, споруди (а.с.148-1514), податковими накладними (а.с.36-37), платіжними дорученнями (а.с.170-171).
ТзОВ «Шанс Вік» належним чином зареєстроване, як платник податку на додану вартість про свідчить свідоцтво платника ПДВ від 21 лютого 2012 року №200027161 (а.с.40).
Відповідно, позивач отримавши належним чином оформлені податкові накладні від ТзОВ «Шанс Вік» віднесла суму 2 634,00 грн. податку на додану вартість до податкового кредиту за податковими накладними №28 на суму ПДВ 1050 грн. та №29 на суму ПДВ 1583.59 грн. , які включено до реєстру отриманих податкових накладних, та які відповідають даним додатком 5 до податкової декларацій з податку на додану вартість за липень місяць 2010 року.
Сума податку на додану вартість за податковими накладними від ТзОВ «Шанс Вік», включено до податкового кредиту відповідних звітних періодів та відображено у податкових деклараціях по податку на додану вартість відповідно до підпункту 7.2.6 та 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року).
Також суд не погоджується з висновками Луцької ОДПІ, щодо того, що СПД ОСОБА_1. включено податкову накладну ПП «Едель» до податкового кредиту, цей висновок спростовується реєстром отриманих податкових накладних додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за липень місяць 2010 року.
За результатами перевірки СПД ОСОБА_1. також було донарахованого 7 420,00 грн. податку на додану вартість за грудень місяць 2011 року так як не було надано належних доказів утилізації непридатної для споживання продукції (гриби, ягоди), яка зіпсувалась внаслідок форс-мажорних обставин (поломка холодильного обладнання).
На підтвердження факту поломки холодильного обладнання та проведеної утилізації зіпсованої продукції позивачем надано відповідні докази, а саме акт комісії від 27 квітня 2010 року, яким зафіксовано вище наведені факти і проведено списання та утилізацію зіпсованих товарно-матеріальних цінностей, які не могли бути використані в межах господарської діяльності (а.с.38-39). Оскільки операції зі списання товарно-матеріальних цінностей не підпадають під поняття «постачання товарів», то податкові зобов'язання за такою операцією не виникають.
Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю.
Щодо правомірності формування податкового кредиту, то згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку вказаний закон не передбачає.
Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР (аналогічне наведено в пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
З аналізу вказаних норм Закону № 168/97-ВР слідує, що платник податків отримує право на податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної з дати її видачі, що засвідчує факт придбання платником податків товару.
Зауваження до оформлення податкової накладної у відповідача відсутні. Факт виконання господарської операції в судовому засіданні підтверджений.
Суд не бере до уваги твердження відповідача щодо відсутності у контрагентів-постачальників позивача найманих працівників, технічних можливостей, факту підтвердження місць заготівлі тощо як свідчення відсутності реального виконання господарських зобов'язань по укладених договорах, і висновки щодо фіктивного характеру цих угод.
Слід зазначити, що доводи відповідача, викладені у акті перевірки, щодо недійсності правочинів між ОСОБА_1. та постачальниками спростовуються доказами у справі, які були наявні на момент податкової перевірки.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій та правомірність формування сум податку на додану вартість у перевіряємий період доведена позивачем належними та допустимими доказами.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідачем, Луцькою ОДПІ, не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 13 квітня 2012 року №0000321701 та №0000311701, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.
Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій головного державного податкового ревізора - інспектора Луцької ОДПІ Дмитрук О.С. відносно визнання нікчемними договорів та безпідставного донарахування податку на додану вартість та ПДФО, оскільки публічно-правовий спір між сторонами фактично виник з приводу прийняття оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень, яким суд дав правову оцінку, а скасування рішення суб'єкта владних повноважень не потребує визнання незаконними дій щодо його прийняття.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, то на користь позивача слід присудити понесені витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 2253, 00 грн.
Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000321701 від 13.04.2012 року, №0000311701 від 13.04.2012 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2253 (дві тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 30 коп. витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 23 липня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий О.А.Лозовський