Провадження № 22-ц-2090\3190\12р. Головуючий 1-ї інстанції -
Справа № 2-\2027\2100\11 Малихін О.Р.
Категорія : визнання договору недійсним Доповідач - Швецова Л.А.
07 травня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Швецової Л.А.
суддів - Даниленка В.М., Малінської С.М.
при секретарі - Колісник Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погребняк Наталія Вікторівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна про визнання договору дарування та договору іпотеки недійсним, -
У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в обгрунтування якого посилалася на те, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, у зв»язку з тим, що вона є особою похилого віку, її онука ОСОБА_4 запропонувала їй укласти договір довічного утримання, та на укладення якого позивач погодилася. 20 серпня 2011 року був укладений договір дарування, відповідно до якого позивач подарувала своїй онуці ОСОБА_4 належну їй квартиру. Про те, що вона уклала договір дарування позивач вказала, що не знала, т.я. текст договору вона не читала, повністю довіряючи онуці, однак у грудні 2011 року відповідач ОСОБА_4 їй повідомила, що онука уклала з ОСОБА_2 договір позики та договір іпотеки, відповідно до якого передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру. Вважаючи, що між позивачкою та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, ОСОБА_3 просила визнати недійсними договір дарування та договір іпотеки.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 20 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, в обґрунтування вказала, що судом не була застосована ст. 229 ЦК України, не наведені мотиви щодо визнання угоди недійсною у зв»язку помилкою щодо обставин, які мають істотне значення. Також вказала, що судом не було надано оцінки поясненням нотаріуса Погрібної Н.В., яка посвідчувала договір дарування, та наданим копіям документів, які слугували підставою для укладення договору дарування, оскільки саме позивач зверталася до БТІ щодо отримання Витягу є реєстру прав власності на нерухоме майно і підставою для отримання вказаного витягу слугувало укладення договору дарування, а не договору довічного утримання.
Також з вказаним рішенням не погодилася ОСОБА_3, яка подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про часткове скасування рішення суду та ухвалення нового, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, посилалася на те, що укладенням ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору іпотеки порушуються її права як власника спірної квартири.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що позивач помилася щодо предмету укладеного договору, оскільки вважала, що підписала договір довічного утримання, а не договір дарування.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна оскільки він дійшов його без повного й всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.
Згідно із ч. З ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ст. 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення. правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а також якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов"язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що відповідно до ст. 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини є оспорюваними.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов»язань, які виникли з правочину і не пов»язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правого значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2011 року був укладений договір дарування, відповідно до якого позивач подарувала своїй онуці ОСОБА_4 належну їй квартиру і тільки після того, як позивач дізналася, що її онука ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір позики та договір іпотеки спірної квартири звернулася до суду з позовною заявою про визнання договору дарування та договору іпотеки недійсними.
Судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що ініціатором укладення договору дарування була ОСОБА_3, яка самостійно звернулася до КП «ХМБТІ»щодо отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, самостійно написала заяву про отримання витягу відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, крім цього мета звернення до БТІ вказано -укладення договору дарування. Даних про те, що позивач помилялася щодо обставин укладення правочину матеріали справи не містять.
Усупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України висновки суду не ґрунтуються на доказах.
Суд визнав установленими ті обставини, які не підтверджені належними доказами.
Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_3, то судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки даних про те, що ОСОБА_3 мала намір укласти договір довічного утримання, а не договір дарування матеріали справи не містять і ОСОБА_3 не було стороною договору іпотеки і тому не може ставити питання щодо його недійсності.
На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору дарування та договору іпотеки недійсними задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2012 року
скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погребняк Наталія Вікторівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна про визнання договору дарування та договору іпотеки недійсним відмовити.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: