04 липня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: судді Харченка В.В.
Суддів: Маринчак Н.Є.
Гордійчук М.П.
Леонтович К.Г.
Кравченко О.О.
при секретарі: Деревенському І.І..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного центру зайнятості м. Києва та Київського міського центру зайнятості про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оболонського районного центру зайнятості м. Києва та Київського міського центру зайнятості про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 903 грн. 24 коп. та стягнення завданої йому моральної шкоди у сумі 450 000 грн..
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2006 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на обліку з 18.12.1997 по 14.12.1998 р.р. і був знятий з обліку у зв'язку з працевлаштуванням за направленням служби зайнятості.
Вдруге ОСОБА_1 перебував на обліку як безробітній з 10.09.1999 року по 20.10.2003 року, і був знятий з обліку у зв'язку з працевлаштуванням за направленням служби зайнятості.
03.11.2004 року позивач був зареєстрований в Оболонському РЦЗ, як шукаючий роботу. У зв'язку з відсутністю підходящої роботи йому був наданий статус безробітного з 10.11.2004 року та призначено допомогу по безробіттю, як застрахованій особі.
При реєстрації, згідно запису в трудовій книжці йому було визначено страховий стаж 4 роки - категорія 11, що надає право отримувати допомогу по безробіттю в розмірі 55 процентів від середньоденної заробітної плати за останнім місцем роботи: перші 90 календарних днів - 100% від визначеного розмірі, протягом наступних 90 календарних днів - 80%, в подальші 180 днів -70% від визначеного розміру.
З 3.12.2004 року по 03.03.2005 рік ОСОБА_1 був направлений на професійну підготовку-курси «Комп'ютерна верстка та графічний дизайн» ПОЖ "Майстер-З".
20.01.2005 року ОСОБА_1 надав довідку РВК Оболонського району м. Києва від 22.11.2004 року про проходження військової служби в період з 09.06.1987 по 15.01.1996 р.р.
На підставі зазначеної довідки Оболонським РЦЗ було прийняте рішення про зміну категорії з 11 на 13-ту, яка дає право на отримання допомоги в розмірі 70% від середньоденної заробітної плати.
15.04.2005р. на запит Оболонського РЦЗ надійшла довідка Оболонського РВК у м. Києві від 14.04.2005 року, відповідно до якої ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за ст. 46 пункт "а", (за вислугою встановленого строку служби) у запас Збройних Сил і виключений із списків військової частини 15.01.1996 року. Зазначеною довідкою було підтверджено страховий стаж позивача - 4 роки 6 місяців, що відповідає 11 категорії.
Наказом НОМЕР_1 було скасоване раніше прийняте рішення - змінено категорію з 13 на 11, з урахуванням чого було проведено перерахунок допомоги по безробіттю.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо неправильного нарахування та виплати йому допомоги по безробіттю, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що такі доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, і спростовуються наданими суду копіями наказів, персональної картки та додатку до неї, виписками з особового рахунку та матеріалами особової справи позивача.
Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи позивача про те, що суди дійшли неправильного висновку щодо правильності визначення відповідачем його страхового стажу.
Так відповідно до ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески.
Згідно ст. 32 цього Закону розмір допомоги по безробіттю застрахованим особам визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати, залежно від страхового стажу, а саме: до 2-х років - 50 % (10 категорія), від 2 до 6 років - 55% (11 категорія), від 6 до 10років - 60% (12 категорія), понад 10 років - 70 відсотків (13 категорія).
За змістом ст.ст. 6, 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Право на соціальні послуги за цим Законом мають також незастраховані особи - військовослужбовці у разі звільнення їх з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію.
Оскільки відповідно до довідки Оболонського РВК від 14.04.2005р., ОСОБА_1 був звільнений за вислугою встановленого строку служби, а не за скороченням чисельності чи стажу, то Оболонським РЦЗ не було допущено порушень при обчисленні страхового стажу позивача.
Безпідставними є також посилання ОСОБА_1 на те, що судами не було прийнято до уваги порушення відповідачем вимог частинами 2, 4 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" відповідно до якої допомога по безробіттю не може бути нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.
Згідно Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 453,00 грн.
Статтею 3 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" визначено, що виходячи з можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, виплати, передбачені ч.2 та ч.4 ст.23 та ч. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", встановлюються в розмірі не нижче 23% прожиткового мінімуму для працездатної особи, що становить 114, 00 грн.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що до стабілізації економічного становища в Україні мінімальний розмір виплат, передбачених ч.ч.2,4 ст.23, СТ..29, ч.1 ст. 33 цього Закону, визначається Верховною Радою України щороку одночасно з встановленням розміру страхових внесків, виходячи з реальних можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З урахуванням зазначених положень закону, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правильність нарахування Оболонським РЦЗ допомоги по безробіттю ОСОБА_1.
Проведеною перевіркою Контрольно-ревізійного управління м. Києва скарги ОСОБА_1 з приводу неправомірних дій Оболонського РЦЗ щодо неповного нарахування виплат допомоги по безробіттю, порушень з боку посадових осіб не встановлено. Навпаки, зазначено, що в порушення ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" спеціалістом РЦЗ ОСОБА_2 до страхового стажу ОСОБА_1 було безпідставно включено стаж військовослужбовця, що призвело до завищення розміру допомоги, внаслідок чого ОСОБА_1. зайво нараховано та виплачено матеріальну допомогу в сумі 483,27 грн.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги звіт аудиторської фірми "Спецконсалтінг" про суперечливість даних у виписках з особового рахунку, листі Оболонського РЦЗ НОМЕР_2 та довідках про доходи НОМЕР_3 та НОМЕР_4, оскільки з цього звіту вбачається, що пояснити розходження сум не виявляється можливим у зв'язку з відсутністю первинної документації. До того ж, як зазначено у звіті, зазначені процедури дослідження не є аудиторською перевіркою, і зазначений звіт виконаний з метою надання допомоги позивачу при аналізі довідок, отриманих ним з Оболонського РЦЗ.
Твердження позивача та його представника про невідповідність висновків судів щодо відсутності порушень посадовими особами Оболонського РЦЗ при оформленні трудової книжки, а саме: відмови у внесенні запису про початок, відкладення, скорочення, припинення виплати матеріальної допомоги у період професійного навчання, то вони теж є безпідставними, виходячи з наступного.
Професійне навчання позивача проходило під час отримання ним допомоги по безробіттю, а згідно ст.4 п. "ж" Закону України "Про зайнятість населення" саме цей час включається до загального трудового стажу. Зазначене підтверджується записом у трудовій книжці позивача про початок виплати допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (наказ НОМЕР_5 та припинення виплати такої допомоги з 28.07.2005 р. відповідно до п.1 ст.31 цього Закону. Однак у останньому запису не зазначено дата та номер наказу. З цього приводу спір відсутній, оскільки Оболонським РЦЗ позивачу направлялись запрошення для корегування запису, але він на таке запрошення не з'явився, і цих обставин не заперечував.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи, ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та прийняли законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Оскільки судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, то вони не можуть бути скасовані чи змінені з підстав, наведених в касаційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2006 року - без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: