ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
10 липня 2012 року № 2а-7812/12/2670
О 16 годині 15 хвилин в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А.
при секретарі судового засідання Шевчук Л.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання нечинним рішення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»№ 11480 (и-2012) від 21 березня 2012 року щодо відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на житлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1 та про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року, Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджену наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року, та зазначає, що їй протиправно відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення. Крім того, позивачка зазначає, що відповідачу був поданий повний перелік документів для проведення реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, визначений нормами чинного законодавства.
Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Цивільного кодексу України, законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», Тимчасове положення про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна та прав власності на них в місті Києві, затверджене рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року № 74/74, Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року, та зазначив, що ОСОБА_1 правомірно відмовлено у державній реєстрації права власності на житлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1, оскільки позивачкою не надано нотаріально посвідчена згода всіх співвласників будинку за адресою: АДРЕСА_1, що є обов'язковим для розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності мешканців багатоквартирного будинку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 1 березня 2012 року звернулася до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»із заявою щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
За результатами розгляду заяви КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»листом від 21 березня 2012 року № 11480 (И-2012) повідомило ОСОБА_1, що у Бюро відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна, оскільки дозвіл на влаштування приміщення НОМЕР_1 площею 31,4 кв.м., розташованого в місці спільного користування до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»не подано.
Закон України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(із змінами та доповненнями, далі -Закон № 1952) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.
Статтею 3 Закону № 1952 встановлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.
Державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.
Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування (стаття 4 Закону № 1952).
Відповідно до статті 6 Закону № 1952 систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
Згідно пункту 5 частини першої статті 19 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Статтею 24 Закону № 1952 встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;
3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
6) заявлене право вже зареєстровано.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, визначає порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Посилання відповідача у листі від 21 березня 2012 року на пункт 3.5 Положення судом не приймається до уваги виходячи з наступного.
Згідно пункту 2.1 розділу ІІ Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.
До Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, який є додатком до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, відносяться рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2012 року у справі № 2-12289/11 за позовом ОСОБА_1 до Спільного українсько-англійського підприємства «Західна Нафтова Група»у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання права власності, позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 31,4 кв.м., що розташоване на сьомому поверсі по АДРЕСА_1.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2012 року станом на 27 лютого 2012 року набрало законної сили.
Вказаним рішенням встановлено, що 1 вересня 2010 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та Спільним українсько-англійським підприємством «Західна Нафтова Група»укладено договір про відступлення права вимоги на укладений 27 грудня 2005 року інвестиційний договір № 2-і/05 про фінансування будівництва групи нежитлових приміщень, за умовами якого ОСОБА_3 передає, а ОСОБА_1 набуває право вимоги і стає інвестором інвестиційного договору № 2-і/05 про фінансування будівництва щодо 100 відсотків загальної площі групи нежитлових приміщень, загальною проектною площею 128 кв.м., які розташовані в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1.
В рішенні також зазначено, що об'єкт інвестування було побудовано та введено в експлуатацію, а тому ОСОБА_1 має право оформити право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 31,4 кв.м., що розташоване на сьомому поверсі по АДРЕСА_1.
За результатами розгляду цивільної справи судом вирішено визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 31,4 кв.м., що розташоване на сьомому поверсі по АДРЕСА_1. Рішення суду набрало законної сили.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v., no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007). Таким чином, суд приймає до уваги позицію, наведену у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2012 року.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, суд зазначає, що висновки, викладені в рішенні суду, яке набрало законної сили, є обов'язковими для виконання.
Проте, відповідачем не проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 31,4 кв.м., що розташоване на сьомому поверсі по АДРЕСА_1.
Доводи відповідача відносно того, що позивачкою не надано нотаріально посвідченої згоди всіх співвласників будинку АДРЕСА_1 на проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване в місці спільного користування всіх мешканців багатоквартирного будинку, суд приймає до уваги, проте зазначає, що згідно статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Крім того, суд зазначає про наступне.
Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає правомірне очікування настання певних обставин.
Так, в практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, справа «Пайн Веллі Девелопмент та інші проти Ірландії»(Pine Valley Development Ltd and Others vs. Ireland, № 12742/87, рішення від 29 листопада 1991 року), «Стретч проти Об'єднаного Королівства»(Stretch vs. United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 червня 2003 року), «Федоренко проти України»(Fedorenko vs. Ukraine, № 25921/02, рішення від 1 червня 2006 року) концепція власності трактується досить широко та має на увазі, зокрема, рухоме та нерухоме майно, акції та інші цінні папери, патенти, право на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, ліцензії на проведення діяльності, економічні інтереси, пов'язані з веденням бізнесу, право продовження оренди нерухомості, доменні імена, право на податкові кредити, правомірні очікування настання певних обставин.
З огляду на наведене суд зазначає, що відмова у проведенні реєстрації права власності на нежитлове приміщення порушує право позивачки на володіння, користування та розпорядження належним їй майном.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1.
Відносно позовних вимог в частині визнання нечинним рішення відповідача № 11480 (и-2012) від 21 березня 2012 року щодо відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на житлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1, суд зазначає про наступне.
Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих правовідносин.
Основними вимогами до рішення суб'єкта владних повноважень в спірних правовідносинах є законність такого рішення (тобто правильне застосування норм матеріального права) та дотримання при його прийнятті вимог процесуальних норм (тобто, норм, які встановлюють процедуру прийняття даного рішення).
Відповідно до вимог чинного законодавства України рішення суб'єкта владних повноважень повинно відповідати як вимогам законності (тобто правильне застосування норм матеріального права), так і бути прийнятим у точній відповідності до встановленої законом процедури (дотримання процесуальних норм).
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної чи юридичної особи -позивача у справі.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону № 1952 рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав приймає державний реєстратор.
Статтею 24 Закону № 1952 встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.
Форма рішення про відмову в державній реєстрації прав визначена додатком 7 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»не приймалося рішення про відмову в державній реєстрації прав за формою, встановленою додатком 7 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем розглянуто звернення позивачки щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян»та листом від 21 березня 2012 року № 11480 (И-2012) повідомлено ОСОБА_1, що у Бюро відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказаний у заяві об'єкт нерухомого майна.
Отже, враховуючи, що відповідачем рішення щодо відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_1 не приймалося, то відповідно й відсутній предмет спору в цій частині, а тому позовні вимоги в частині визнання нечинним рішення відповідача № 11480 (и-2012) від 21 березня 2012 року щодо відмови в державній реєстрації права власності ОСОБА_1 на житлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1 судом визнаються необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до розуміння Конституційного Суду «верховенство права»вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.
Згідно частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке розташоване на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1.
3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 16 (шістнадцять) грн. 10 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»за рахунок бюджетних асигнувань.
4. В решті позову -відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А.Бояринцева
Повний текст постанови складений 17 липня 2012 року.