Донецький окружний адміністративний суд
17 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/1430/2012
Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Крилової М.М.
суддів Чучко В.М., Скріпнік А.І.
при секретарі Чернишовій Є.Ю.
розглянувши позовну заяву Релігійної православної громади Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи -Тельманівська державна районна адміністрація, Новоселівська сільська рада, Релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області, про визнання недійсним розпорядження № 64 від 09.02.1996 року, -
за участю:
представника позивача Виговської Л.В.;
представника відповідача Амеліної О.С., Михайленко І.І.;
представників третіх осіб Дуденко В.В., Ковбасюк М.М., Сергієнко В.Ю., Хрімлі В.Є.,-
Релігійна православна громада Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області звернуласься до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи -Тельманівська державна районна адміністрація, Новоселівська сільська рада, Релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області, про визнання недійсним розпорядження № 64 від 09.02.1996 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 09 лютого 1996 року № 64 передано культову будівлю (церкву), яка розташована в с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області у власність релігійної громади Вознесіння Господнього парафії УПЦ-КП с. Кам'янки Тельманівського району Донецької області.
Позивач вважає, що зазначене розпорядження прийнято безпідставно, без урахування вимог закону, історичних та соціальних факторів, ним порушено права членів релігійної православної громади Вознесіння Господнього парафії Донецької єпархії Української православної церкви с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області з огляду на наступне. Так, розпорядженням Президента України від 22 червня 1994 року місцевим органам виконавчої влади було доручено передати у безоплатне користування або повернути безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель та майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням. Однак будівля зазначеної церкви ніколи не належала державі та немає жодного документу, який би підтверджував даний факт. Відповідно до тексту спірного розпорядження, будівля церкви раніше належала православній парафії, розташованій в с.Кам'янка Тельманівського району Донецької області, однак згідно наявних архівних даних, в селі Нова Карань діяла православна громада, яка збудувала кам'яний храм на честь Вознесіння Господнього. Таким чином, зазначена релігійна громада села не мала ніякого відношення до утвореної в 1990 році Української православної церкви Київського патріархату. До того ж, в спірному розпорядженні зазначено, що будівля знаходилась на балансі Тельманівської райдержадміністрації. Проте, згідно даних БТІ Тельманівського та Волноваського районів Донецької області право власності на даний об'єкт нерухомості не реєструвався, матеріали інвентаризації відсутні.
На підставі зазначеного просив визнати недійсним розпорядження Донецької обласної державної адміністрації від 09.02.1996 року № 64.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали суду заперечення на позовну заяву в яких зазначили, що спірне розпорядження голови облдержадміністрації від 09.02.96 № 64 було прийняте на виконання Розпорядження Президента України від 22.06.94 № 53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового майна»(далі - Розпорядження Президента України), яким місцевим органам державної виконавчої влади доручено забезпечити до 01.12.97 передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням, а також з урахуванням отриманого клопотання виконавчого органу релігійної громади парафії Вознесіння Господнього Української православної Церкви - Київського Патріархату с. Камянка Тельманівського району Донецької області від 03.09.95 щодо передачі у власність культової будівлі, яка використовується нею для здійснення церковних обрядів. Представники відповідача пояснили, що відповідно до роз'яснень Арбітражного суду України «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»від 29.02.1996 № 02-5/109, передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на ці будівлі, тобто релігійної громади тієї конфесії, якій належала будівля на момент її переходу у власність держави.
Представники відповідача зазначили, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження враховувався лист Тельманівської райдержадміністрації Донецької області від 24 листопада 1995 року № 1224 про перебування будівлі на її балансі, а достовірність цього листа не перевірялась з підстав відсутності сумнівів щодо його змісту. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьої особи Тельманівської державної районної адміністрації заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в задоволені позову.
Представник третьої особи Новоселівської сільської ради заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволені позову.
Представники третьої особи Релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області проти задоволення позовних вимог заперечували, пояснивши, що до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», все майно церковних та релігійних громад в України було визнано державною власністю, тому держава в особі органів, що передбачені ст. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», є належним власником культових будівель та майна.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Щодо наявності права у Релігійної православної громади Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області на звернення до суду з вимогами про визнання недійсним розпорядження № 64 від 09.02.1996 року суд зазначає наступне.
Згідно з Конституцією Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3).
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64).
Відповідно до п. 1 ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правого захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень є звернення до адміністративного суду та судовий захист (ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Судом встановлено, що Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 16.12.2010 року зареєстрований статут Релігійної православної громади «Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області».
Тельманівською районною державною адміністрацією Донецької області 22.12.2010 року зареєстрована як юридична особа Релігійна православна громада «Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області».
Рішенням загальних зборів членів зазначеної релігійної громади, що оформлене протоколом №4 від 20.12.2011 року, Малатапар Наум Андрійович уповноважений на звернення до суду від Релігійної православної громади «Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області»з позовом про визнання недійсним розпорядження № 64 від 09.02.1996 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04. 1991 року № 987-XII завданнями цього Закону, серед інших є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права.
Частиною 1 статті 8 вищевказаного закону передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
У частині 1 ст. 143 Конституції України зазначено те, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Спеціальним Законом, який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі -Закон № 280).
У відповідності із ст. 2 Закону № 280, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста ( ч. 1 ст. 6 Закону № 280).
Частиною 1 ст. 8 Закону № 280 передбачено, що загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК, статей 1, 3, 4 ЦПК щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, очевидним стає висновок про пріоритетність права на судовий захист, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.
Отже, питання про право позивача на звернення до суду із даним позовом слід вирішувати і як реалізацію права взяти участь у місцевому самоврядуванні на захист права громади. Тобто, оскарження спірного розпорядження Донецької обласної державної адміністрації є реалізацією позивачем своїх прав, свобод та інтересів, що кореспондується із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на звернення до суду із даним позовом про визнання недійсним розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації від 09 лютого 1996 року № 64.
Щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження № 64 від 09.02.1996 року суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Розпорядженням голови Донецької обласної Державної адміністрації Донецької області від 09 лютого 1996 року № 64 було передано у власність релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української Православної Церкви - Київського патріархату с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області безоплатно культову будівлю, раніше належну православній парафії, розташованої в с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області, яка перебувала на балансі Тельманівської райдержадміністрації.
Як вбачається із зазначеного розпорядження, його було прийнято за результатами розгляду клопотання релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви -Київського патріархату с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області про передачу безоплатно їй у власність культової будівлі, раніше належної православній церкві та керуючись ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», розпорядженням Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна»№ 53/94-рп від 22 червня 1994 року.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки.
На виконання ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»розпорядженням Президента України № 53/94-рп від 22 червня 1994 року «Про повернення релігійним організаціям культового майна»було зобов'язано місцеві органи державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.
Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23 квітня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»(у редакції Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року «Про внесення змін до постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації») на відповідні державні органи покладено обов'язок забезпечити згідно із зазначеним Законом повернення у власність релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням:
- прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави;
- прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном в установленому Законом порядку;
- вкладення коштів релігійними громадами у спорудження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею;
- наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань;
- інших суттєвих обставин у їх сукупності.
Рішення відповідного державного органу має бути мотивованим.
Суд виходить з того, що жодна з обставин, перелічених у цьому пункті, не може мати наперед установленого або пріоритетного значення при вирішенні конкретних спорів. Згідно з вимогами цієї постанови суд повинен враховувати перелічені та інші суттєві обставини у їх сукупності, оцінюючи їх співвідношення відповідно до принципів рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій, закріплених у статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про перебування культової будівлі (церкви), розташованої в с. Камянка Тельманівського району Донецької області на балансі Тельманівської райдержадміністрації. З огляду на це, суд вважає, що відповідач не виконав вимог, встановлених ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування та обґрунтування правомірності прийнятих рішень та вчинених дій.
Крім того, при прийнятті спірного розпорядження всупереч положенням пункту 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23 квітня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону «Про свободу совісті та релігійні організації», не враховані права релігійних громад, зокрема, Релігійної православної громади «Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області», які полягають у свободі віросповідання шляхом відвідування храму для відправлення богослужіння.
Суд не приймає до уваги лист (клопотання) Тельманівської районної державної адміністрації Донецької області від 24.11.1995 року № 1224 щодо повідомлення про перебування культової будівлі (церкви) с. Кам'янка на балансі Тельманівської райдержадміністрації, оскільки він не є правовстановлюючим документом.
Крім того, з листів КП БТІ Тельманівського району Донецької області від 10.02.2012р. № 34 та КП БТІ Волноваського району Донецької області від. 08.02.2012р. № 87/126, в останніх відсутні будь-які дані щодо приналежності будівлі церкви, яка розташована на території с. Кам'янка Тельманівського району Донецької області.
Зазначена культова будівля також не перебуває на балансі Новоселівської сільської ради Тельманівського району Донецької області, що підтверджується листом останнього від 08.02.2012 року № 66/02-00.
Аналізуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на приписи статті 366 Адміністративного кодексу УРСР 1927 року, згідно якої до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», тобто до 06.06.1991року, все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю.
Враховуючи вищенаведене та з урахуванням п. 3 ст. 2, ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач приймаючі оскаржуване розпорядження діяв у порушення вищевказаних норм законодавства із перевищенням повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 2, 17, 18, 19, 94, 158-163, 167, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов Релігійної православної громади Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи -Тельманівська державна районна адміністрація, Новоселівська сільська рада, Релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області, про визнання недійсним розпорядження № 64 від 09.02.1996 року - задовольнити повністю.
Визнати недійсним розпорядження Голови Донецької обласної державної адміністрації № 64 від 09.02.1996 року «Про передачу Релігійній громаді Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області у власність колишньої культової будівлі».
Стягнути з Державного бюджету України на користь Релігійної православної громади Вознесіння Господнього парафія Донецької Єпархії Української православної церкви селища Кам'янка Тельманівського району Донецької області судовий збір, сплачений при подачі позову в сумі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 17 липня 2012 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 20 липня 2012 року.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя Крилова М.М.
Судді Чучко В.М. Скріпнік А.І.