вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
12 червня 2012 р. 11:45 Справа №2а-15032/11/0170/14
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кірєєва Д.В., за участю секретаря Бордуленко М.Ю.
за участю представників сторін:
позивач - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
від третьої особи - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу Держкомзему у м. Керч АР Крим,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Керченська міська рада,
про визнання протиправною відмову та скасування рішення,
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК в особі Відділу Держкомзему у м. Керч АР Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Керченська міська рада про визнання протиправною відмову Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК в особі Відділу Держкомзему у м. Керч АР Крим від погодження документації із землеустрою ОСОБА_1 з посиланням на мотиви, наведені у висновку № 100-А/19 від 27.10.2011 року, скасування рішення Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК в особі Відділу Держкомзему у м. Керч АР Крим про відмову від погодження документації з землеустрою, яке оформлено висновком № 100-А/19 від 27.10.2011 року.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.01.2012 року відкрито провадження по адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.02.2012 року замінено неналежного відповідача Республіканський комітет по земельних ресурсах АРК на належного Відділ Держкомзему у м. Керч АР Крим. Представник позивача у судове засідання 12.06.2012 року не з'явився, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 12.06.2012 року не з'явився, надіслав на адресу суду заперечення на адміністративну позовну заяву, згідно яких, проти позову заперечував в повному обсязі, також просив розглянути справи за відсутністю представника відповідача.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 19.03.2008 року (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Держкомзем забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, провадження топографо-геодезичної та картографічної діяльності, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища.
Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи і затверджує положення про них.
Судом встановлено, що Відділу Держкомзему у м. Керч АР Крим є органом виконавчої влади АРК, який входить до єдиної системи державних органів земельних ресурсів, а тому у відносинах з фізичними та юридичними особами виступає як суб'єкт владних повноважень.
Отже, суд приходить до висновку, що зазначений спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо законності дій відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, який є суб'єктом владних повноважень, суд зобов'язаний перевірити, чи здійснено такі дії на підставі закону, в межах повноважень, безсторонньо та добросовісно.
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
На час розгляду спору порядок регулювання земельних відносин встановлений у Земельному кодексі України (далі ЗК України).
Серед передбачених ст. 12 ЗК України повноважень сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин є передача земельних ділянок комунальній власності у власність громадянам та юридичним особам, надання їх у користування відповідно до вимог цього Кодексу.
Стаття 83 ЗК України визначає, що у комунальній власності знаходяться всі землі в межах населених пунктів, окрім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розміщені об'єкти комунальної власності.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 181 ЗК України землеустрій - це сукупність соціально - економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно - територіальних утворень.
Порядок розгляду і затвердження землевпорядної документації визначений статтею 186 ЗК України, та передбачає погодження проектів землеустрою та їх затвердження органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.
З матеріалів справи судом встановлено наступне.
Відповідно до Договору Купівлі-продажу від 24.06.2004 року за реєстром № 7487, ОСОБА_1 з аукціону було куплено комплекс водно-спортивної станції «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що складається з: човнової станції - яхт клубу літ «А-А2», кам, загальною площею 392,1 кв. м, човнової станції літ «В», загальною площею 805,9 кв.м., складу літ «Б», вбиральні «Г», гаражу «Д» та огородження (а.с.8-9).
Зазначені споруди розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 01112 00000:01:002:0078, площею 0,3800 га та знаходяться в межах бетонного огородження.
Рішенням 39 сесії 4 скликання Керченської міської ради від 28.02.2006 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду під обслуговування території човнової станції "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,3800 га за рахунок землекористування Відкритого акціонерного товариства "Камиш-Бурунський залізорудний комбінат". Зобов'язати громадянина ОСОБА_1 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надати на затвердження сесії Керченської міської ради в установленому законом порядку.
Згідно матеріалів справи Державним підприємством «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», відповідно Договору № 212 від 22.11.2005 року було розроблено Проект землеустрою з відведення земельної ділянки для передачі в оренду строком на 5 років громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 під обслуговування території човнової станції по АДРЕСА_3
Зазначений проект було погоджено:
- Головним санітарним лікарем Керченської міської СЕС, про що надано висновок № 30 від 10.08.2011 року щодо придатності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, для обслуговування території човнової станції
- Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією, про що надано висновок від 15.08.2008 року № 11/П-2 про узгодження проекту відведення земельної ділянки;
- Керченським міським управління земельних ресурсів, про що надано висновок від 15.05.2007 року № 998/01-10, про узгодження проекту, при умови дотримання вимог ст.ст. 96,103 Земельного кодексу України;
- Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини АР Крим, про що надано висновок про можливість відведення земельної ділянки від 18.02.2010 року № 1053.
24 жовтня 2011 року позивачем зазначений проект був наданий на розгляд Комісії з питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.
27 жовтня 2011 року Відділом Держкомзему у м. Керчі АР Крим було надано висновок № 100-А про відмову в узгодженні документації по землеустрою, у зв'язку з тим, що неможливо визначити чи дотримані умови ст.ст. 58,59,60,62 Земельного кодексу України та ст.ст. 85,86,90 Водного кодексу України, так як у проекті землеустрою відсутня інформація про розташування відведеного земельної ділянки щодо меж прибережної захисної смуги (з встановленою пляжною зоною) Чорного моря, встановленої за окремим проектом землеустрою, розробленого і затвердженого в порядку, передбаченому законом (ЗУ "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI.
Перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що відповідач в вищевказаному висновку, як на підставу допущеного позивачем порушення посилається на Закон України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12 2010 року № 2740-VI.
Законом України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI внесено зміни до Водного кодексу України.
Так, відповідно до ч.1 ст.88 Водного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Згідно з ч.4 ст.88 Водного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI) землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст.88 Водного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Згідно з ч.6 ст. 88 Водного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI) прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Відповідно до ч.7 ст. 88 Водного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI) проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч.8 ст.88 Водного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до п.1 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року.
Однак, згідно з п.2 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI цей Закон застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Суд звертає увагу відповідача, що правовідносини між позивачем та відділом Держкомзему в м. Керчі АР Крим щодо узгодження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 під обслуговування території човнової станції по АДРЕСА_3 виникли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI, яким внесено зміни до Водного кодексу України.
Таким чином, в даному випадку регулювання питань щодо узгодження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду строком на 5 років громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 під обслуговування території човнової станції по АДРЕСА_3 здійснюється на підставі норм Водного кодексу України у редакції, яка діяла до внесення до нього змін на підставі Закону України від 02.12.2010 року № 2740-VI.
Отже, посилання відповідача в листі від 27.10.2011 року № 100-А/19 на відсутність в проекті землеустрою інформації про розташування земельної ділянки, що відводиться, відносно меж прибережної захисної смуги (з встановленою пляжною зоною) Чорного моря, встановленої за окремим проектом землеустрою, розробленому та затвердженому в порядку, передбаченому Законом України "Про внесення змін до Водного та Земельного кодексу України відносно прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740 є безпідставним, у зв'язку з тим, що вимоги Закону України "Про внесення змін до Водного та Земельного кодексу України відносно прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740 на зазначені правовідносини не розповсюджуються.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.88 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Згідно з ч. 4 ст.88 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Відповідно до ч.5 ст.88 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Згідно з ч.3 ст.60 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до п.10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. N 486, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
При цьому, як встановлено вище, Водним кодексом України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Вищезазначена норма також передбачена Водним кодексом України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740-VI), відповідно до норм якої у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Тобто, вищевикладене є доказом того, що прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до ст.38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Суд зазначає, що земельна ділянка, яка відводиться ОСОБА_1 в оренду строком на 5 під обслуговування території човнової станції по АДРЕСА_3 знаходиться в межах існуючої житлової забудови, що підтверджується планом розташування земельної ділянки відносно урізу води Чорного моря, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Отже, враховуючи, що земельна ділянка, яка відводиться позивачеві у в оренду строком на 5 під обслуговування території човнової станції по АДРЕСА_3, знаходиться в межах існуючої житлової забудови, приймаючи до уваги, що вимоги Закону України "Про внесення змін до Водного та Земельного кодексу України відносно прибережних захисних смуг" від 02.12.2010 року № 2740 на позивача не розповсюджуються, суд зазначає, що висновок Відділу Держкомзему в м. Керчі № 100-А-19 від 27.10.2011 року не можна визнати таким, що прийнято законно та обґрунтовано, отже, він є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Судом 12.06.2012 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, згідно ст. 163 КАС України постанова складена у повному обсязі 15.06.2012 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98,160-163 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК в особі Відділу Держкомзему у м. Керч АР Крим про відмову від погодження документації з землеустрою, яке оформлено висновком № 100-А/19 від 27.10.2011 року.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) судовий збір - 28,23 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кірєєв Д.В.