"17" липня 2012 р. Справа № 2/109
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивачаОСОБА_1 (т. 2, а.с. 283)
відповідачаТараненко Д.О. дов. від 16.07.2012 р. Коссей О.М. дов. від 16.07.2012 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"
на постановувід 24.04.2012 року Львівського апеляційного господарського суду
у справі№ 2/109 господарського суду Закарпатської області
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2
до Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"
про - врегулювання розбіжностей щодо умов договору про надання послуг перевізникам, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області № 2 від 06.09.2010 року між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ОСОБА_2, виклавши умови договору № 2 про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автостанціях Закарпатської області в редакції запропонованій ОСОБА_2; - зобов'язання ВАТ "Закарпатавтотранс" укласти договір № 2 про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області від 06.09.2010 року (щодо яких у сторін виникли розбіжності) підписавши текст цього договору в редакції, запропонованій ОСОБА_2
Доповідач: Волковицька Н.О.
У жовтні 2010 р. Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Закарпатської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" про врегулювання розбіжностей щодо умов договору про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області № 2 від 06.09.2010 року між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ОСОБА_2, виклавши умови договору № 2 про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автостанціях Закарпатської області в редакції запропонованій ОСОБА_2 та про зобов'язання ВАТ "Закарпатавтотранс" укласти договір № 2 про надання послуг перевізникам пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області від 06.09.2010 року (щодо яких у сторін виникли розбіжності) в редакції, запропонованій ПП ОСОБА_2, підписавши текст цього договору в редакції, запропонованій ОСОБА_2
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 13.12.2010 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. скасовані судові рішення, справа направлена на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011 року позовні вимоги задоволені частково, умови договору № 2 від 06.09.2010 р. затверджені в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення (том 2 а.с. 123-125).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року рішення господарського суду Закарпатської області від 13.12.2010 р. скасоване в частині затвердження пунктів 3.1.3 та 7.1 договору в редакції позивача. Прийнято в цій частині нове рішення, яким пункт 3.1.3 договору виключено, а пункт 7.1 договору викладено в наступній редакції: "Термін дії договору встановлюється з 01.10.2010 року по 31.12.2013 року". В решті рішення залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2012 р. постанова Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року скасована, справа направлена на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.
Під час нового розгляду справи Львівський апеляційний господарський суд постановою від 24.04.2012 р. (судді: Якімець Г.Г., Зварич О.В., Хабіб М.І.) рішення господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011 року скасував в частині затвердження пункту 3.1.3. та пункту 7.1. договору в редакції відповідача, прийняв в цій частині нове рішення, яким пункт 3.1.3. договору виключив, а пункт 7.1. договору виклав в наступній редакції: "Термін дії договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31.12.2013 року". В решті рішення суду залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виключивши пункт 3.1.3 договору в редакціфї, затвердженій судом першої інстанції, посилався на положення пункту 14 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та пункт 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, а також пункт 2.1.2. Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.08.2001р. № 565.
Стосовно пункту 7.1 договору № 2 від 06.09.2010 р., який затверджено судом першої інстанції в редакції відповідача, а саме: "Термін дії цього договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року", суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк дії договору між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ПП ПП ОСОБА_2 обмежений строком дії договору між Закарпатською ОДА та ПП ОСОБА_2, а відтак, об'єктивно виправданою причиною для укладення договору між ВАТ "Закарпатавтотранс" та ПП ОСОБА_2 на строк, інший ніж до 31.12.2010 є наявність договорів між ПП ОСОБА_2 та Закарпатською ОДА, строк дії яких закінчується у 2013-2014 роках, що є об'єктивно виправданою підставою для укладення договору на строк інший, ніж у договорах інших перевізників з ВАТ "Закарпатавтотранс".
Відкрите акціонерне товариство "Закарпатавтотранс" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року, а рішення господарського суду Закарпатської області від 01.08.2011 року залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права.
Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не застосовані приписи статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" до строку спірного зобов'язання та не спростовано, що товариство "Закарпатавтотранс" як монополіст на ринку послуг автостанцій у Закарпатській мало укладені з іншими перевізниками аналогічні до спірної угоди із строком дії до 31.12.2010 р.
Крім того, апеляційним судом не було взято до уваги, що з 01.01.2011 р. набрали чинності обов'язкові для сторін процесу нормативні акти, ухвалені Мінтрансзв'язку України (Накази № 700 від 27.09.2010 р. та № 860 від 30.11.2011 р.), які на виконання вимог пункту 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених ПКМ України за № 176 від 18.02.1997 р. встановлюють порядок регулювання відносин власника автостанції із перевізником, при чому, як зазначив скаржник, умови господарських взаємовідносин, які встановлені вказаними нормативними актами є суттєво відмінними від тих, які пропонував узгодити позивач.
На думку касатора, в порушення приписів статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, затверджуючи строк дії спірної угоди до 31.12.2013 року (пункт 7.1 договору), апеляційним судом не було встановлено наявність дозволів чи договорів, укладених між позивачем та організатором перевезень -Закарпатською обласною державною адміністрацією із строком дії до встановленої судом дати -31.12.2013 року.
Скаржник також вважає помилковим та не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині скасування відповідальності перевізника за перевезення безквиткових пасажирів, зокрема, вказуючи на те, що товариство "Закарпатавтотранс" наполягаючи на відповідальності перевізника не мало на меті перебирати на себе не притаманні для суб'єкта господарювання функції із проведення державного контролю на транспорті, а мало на меті захистити свій майновий інтерес (автостанційний збір, що входить до вартості квитка) та забезпечити настання негативних наслідків за порушення правил здійснення господарської діяльності, а відтак, пункт 3.1.3 спірного договору, яким встановлено відповідальність позивача за перевезення безквиткових пасажирів (тобто, пасажирів, які не сплатили автостанційний збір) узгоджується із принципами господарсько -правової відповідальності, визначеної статтею 216 Господарського кодексу України.
Від Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року, а касаційну скаргу без задоволення.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій спір у даній справі виник при укладенні договору про надання послуг перевізникам, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів на автобусних маршрутах загального користування на автостанціях Закарпатської області, укладання якого є обов'язковим згідно статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Розбіжності щодо яких виник спір стосуються пунктів 1.1, 2.1.2, 2.1.5, 2.1.12, 2.1.13, 2.1.14, 2.1.15, 2.2.10, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.4, 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5.1, 4.6, 4.7, 4.8, розділу VIII, додатку №1.
Приймаючи рішення у справі місцевий суд виходив із приписів статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт", статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 179-181 Господарського кодексу України, статей 640, 641 Цивільного кодексу України.
Позивач не погодився з рішенням суду в частині, що стосується відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання (п.п.3.1.1, 3.1.2., З.1.З., 3.1.4., 3.1.5., 3.1.6, 3.1.7 договору); вартості обов'язкових послуг автостанції (п.4.1., 4.2. договору, додаток №1), строку дії договору (п.7.1. договору).
Апеляційний господарський суд рішення місцевого суду в частині затвердження пунктів 3.1.3 та 7.1 договору в редакції позивача скасував та прийняв у цій частині нове рішення яким пункт 3.1.3 виключив, а пункт 7.1 виклав в наступній редакції "Термін дії договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31.12.2013 року".
При цьому, стосовно пункту 7.1 договору № 2 від 06.09.2010 р., суд апеляційної інстанції виходив з того, що стаття 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" забороняє застосування різних умов до рівнозначних угод без об'єктивно виправданих на те причин.
Об'єктивною причиною у даному випадку, суд апеляційної інстанції встановив наявність укладеного між ПП ОСОБА_2 та Закарпатською обласною державною адміністрацією договору про організацію перевезень за маршрутами на період до 2013-2014 роки, зокрема, договори: № 6-3 від 20.11.2009 року із терміном дії до 19.11.2012 року, № 6-4 від 20.11.2009 року із терміном дії до 19.11.2012 року, № 6-5 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2014 року, № 6-6 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2013 року, № 6-7 від 28.09.2010 року із терміном дії до 27.09.2014 року, № 6-10 від 22.11.2010 року із терміном дії до 21.11.2013 року за маршрутом Тур'я Бистра -Ужгород, №№ рейсів маршруту: 615/616, 619/620, 621/622, 623/624, 625/626, 617/618 та договори № 6-8 від 20.11.2010 року із терміном дії до 01.11.2013 року, № 6-9 із терміном дії до 01.11.2013 року за маршрутом Полянська Гута - Ужгород, №№ рейсів 759/760, 761/762.
Частиною 3 статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.
Крім того, матеріали справи містять дозволи на перевезення по маршруту Тур'я -Ужгород, видані ПП ОСОБА_2, а саме дозвіл № 6-5, який дійсний до 27.09.2014 року, № 6-6 дійсний до 27.09.2013 року, № 6-7 дійсний до 27.09.2014 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір між перевізником та автостанцією укладається на підставі укладеного договору між перевізником і органом виконавчої влади, строк дії даного договору повинен забезпечити перевізнику можливість виконати свої зобов'язання перед органом влади в повному обсязі.
Посилання суду першої інстанції на договори укладені з іншими перевізниками і що з 01.01.2011 року набрав чинності новий порядок регулювання діяльності автостанцій, затверджений наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 700 від 27.09.2010 р. та набрав чинності наказ Міністерства транспорту і зв'язку №860 від 30.11.2010 року, яким затверджено Типову форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові апеляційний суд спростував, оскільки на момент виникнення спірних відносин наказ та типова форма договору не були прийняті та не набрали законної сили, а відтак, застосування до правовідносин положень законодавства, яке не було чинним на час виникнення спірних правовідносин не допускається, якщо самим нормативним актом не передбачено інше.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції пункт 3.1.3 договору № 2 від 06.09.2010 року, затверджено у такій редакції: "При виявленні безквиткових пасажирів в салоні автобуса або підбір їх безпосередньо на автостанції Сторона-1 проводить дообілечування цих пасажирів, а у разі відмови Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку в сумі 10 грн. за кожного безквиткового пасажира у приміському сполученні, 15 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжміському сполученні, 30 грн. за кожного безквиткового пасажира у міжобласному сполученні, Стороною-1 по можливості робиться відповідний запис у квитково-касовому листі та складається акт довільної форми з яким ознайомлюється водій під розпис, копія якого надсилається Стороні-2"
Скасовуючи судове рішення в частині пункту 3.1.3 суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаний пункт підлягає виключенню, оскільки Законом України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що здійснення контролю за додержанням перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт покладено на уповноважені державні органи.
Крім того, можливість здійснення водієм продажу квитків в разі відсутності у населеному пункті автостанції, а також після закриття квитково-касової відомості передбачено пунктом 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, а також пунктом 2.1.2. Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.08.2001р. № 565.
За таких, встановлених судом апеляційної інстанції обставин, враховуючи, що судом повно і всебічно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності та надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосовано норми діючого законодавства, касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни або скасування постанови.
Доводи, викладені у касаційній скарзі зводяться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, тому судовою колегією до уваги не приймаються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 року у справі № 2/109 господарського суду Закарпатської області залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"
залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботової
С у д д і Н. Волковицької
Л. Рогач