12.07.12р. Справа № 15/5005/5360/2012
За позовом Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", м. Запоріжжя
до Фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м.Верхньодніпровськ
про стягнення 30 584,29 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Гурський В.С.
Представники:
від позивача: Овлах Р. В., представник за довіреністю № 16 від 24.04.12р.
від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 2604 від 05.07.12р.
Ухвалою господарського суду від 21.06.12р. порушено провадження у справі № 15/5005/5360/2012 за позовом Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (далі-позивач) до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі-відповідач), про стягнення оплати за непоставлений товар у розмірі 30 584,29 грн. Справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.07.12р.
Позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем зобов'язання щодо поставки замовленого ним товару.
12.07.12р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав суду для огляду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
В свою чергу, повноважний представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні, про що також зазначено у відзиві на позов, який долучено до матеріалів справи.
12.07.12р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -
З метою отримання конденсаторів (далі-товару), на підставі виставлених відповідачем рахунків, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.8-12), позивачем було перераховано на рахунок відповідачу суму в розмірі 30 584,29 грн., що підтверджує платіжне доручення №590 від 11.11.09 року.(а.с.13)
Позивач посилається на ст. 205 Цивільного кодексу України, відповідно якої правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Крім того, позивач зазначає про те, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами (ст. 218 Цивільного кодексу України).
Як зазначає позивач, він та відповідач уклали правочин, що підтверджується конклюдентними діями сторін, направленими на укладання такого правочину, тобто шляхом вчинення певних дій однією стороною та прийняття виконання такого правочину іншою стороною. Так, позивач перерахував відповідачу суму за товар, який відповідач зобов'язався поставити. Факт укладення правочину підтверджується первинними документами - рахунками та платіжним дорученням.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
19.12.11р. та 06.03.12р. позивачем на адресу відповідача були направлені претензії щодо повернення коштів у розмірі 30 584,29 грн., оскільки відповідачем взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару виконано не було (а.с.14,15).
Але, як зазначає позивач, відповідач відмовився виконати свої обов'язки (поставити позивачу конденсатори) посилаючись на те, що станом на 01.11.09р. за позивачем мається заборгованість перед відповідачем у сумі 60 337,60 грн. (а.с.16).
Позивач вважає, що відповідь відповідача не ґрунтується на вимогах закону, оскільки згідно ухвали господарського суду Запорізької області від 07.08.09р. по справі №26/48/09 було порушено провадження у справі про банкрутство ЗДП "Радіоприлад", тобто позивача, та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.17).
В порядку ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як зазначає позивач, відповідач, як конкурсний кредитор з вимогою про стягнення боргу, який виник до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язаний був подати до господарського суду заяву з вимогою до боржника, тобто позивача, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство боржника.
Але, як стверджує позивач, відповідач заяву про визнання грошових вимог, ані до господарського суду, ані до розпорядника майна та позивача не подав.
Посилаючись на ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" позивач зазначає про те, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Крім того, 17.08.10р. господарським судом Запорізької області затверджено реєстр вимог кредиторів ЗДП "Радіоприлад" (позивач), про що винесена відповідна ухвала по справі №26/48/09, в якій, зокрема, зазначено, що вимоги інших кредиторів вважаються погашеними (а.с.18-20).
Отже, як вважає позивач, заборгованість яка виникла перед відповідачем є погашеною та поверненню не підлягає.
З іншого боку, позивач звертає увагу суду на те, що ним були у встановленому законом порядку заявлені вимоги до відповідача щодо повернення грошових коштів, які останній просить стягнути з відповідача.
В свою чергу, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні, виходячи з наступного.
Як зазначає відповідач, позивачем заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивачем до позовної заяви не додано будь-якого договору між сторонами, який би містив посилання на термін виконання зобов'язання. Отже, відповідач вважає, що термін виконання зобов'язання не настав.
Крім того, відповідач не заперечує існуючи правовідносини між сторонами та перерахування зазначених грошових коштів позивачем на рахунок відповідача, але зазначає про те, що дані кошти були віднесені відповідачем на рахунок погашення боргу, який існує по іншим правовідносинам.
Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду, у зв'язку з чим останній просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Отже, при викладених обставинах вимоги позивача слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати:
- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- з акту управління господарською діяльністю;
- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного Кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував на поточний рахунок відповідача кошти у розмірі 30 584,29 грн., що підтверджує платіжне доручення № 590 від 11.11.09 року (а.с.13), на підставі виставлених відповідачем рахунків (а.с.8-12). Крім того, відповідач не заперечує факт отримання даних коштів і існуючі між сторонами правовідносини.
Враховуючи зазначене, господарський суд приходить до висновку про те, що між сторонами був здійснений правочин, оскільки поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, твердження відповідача стосовно того, що строк виконання зобов'язання ще не настав є невірним, оскільки позивачем відповідно до вимог чинного законодавства направлялись на адресу відповідача претензії, а відповідач в свою чергу не заперечує отримання даних претензій, тобто строк щодо виконання зобов'язань настав.
Твердження відповідача щодо існування заборгованості позивача перед відповідачем до уваги судом не береться, оскільки зазначені правовідносини не відносяться до розгляду даної справи. Відповідач не був позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з позивача у встановленому чинним законодавством порядку та строки.
Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Викладене є підставою для задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати по справі слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 205, 218, 509, 525, 526, 599, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 22, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (51600, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Запорізького держаного підприємства "Радіоприлад" (69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 3, код ЄДРПОУ 14313317) оплату за непоставлений товар у розмірі 30 584,29 грн. (тридцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири грн. 29 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 609,50 грн. (одна тисяча шістсот дев'ять грн. 50 коп.).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя Н.Е. Петренко
Повне рішення складено 12.07.12р.