26 червня 2012 року м. Київ К-50546/09-С
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 у справі № 7/137/2008
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія МТ"
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва
третя особа Державна податкова адміністрація у м. Києві
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
Товариство в судовому порядку оскаржує податкові повідомлення - рішення від 25.06.2007 № 0003122308/0/28211/0, від 07.09.2007 № 0003122308/1/39217, від 15.11.2007 № 0003122308/2/56615, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ).
Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Державна податкова адміністрація підтримала вимоги відповідача шляхом подання касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що ухвалюючи спірні податкові повідомлення - рішення, контролюючий орган виходив з того, що позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ та завищено від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, оскільки при реалізації імпортованого товару (кулер для нагрівання та охолодження води, кондиціонер, сухі вершки рослинного охолодження) позивач до податкового кредиту включав суму ПДВ обчислену із фактурної (контрактної) ціни, яка нижча за її митну вартість.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при визначенні звичайної ціни відповідач, визначивши звичайну ціну як митну, не застосував норми п. 1.20 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства".
Статтею 4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01.01.2011) визначено базу оподаткування ПДВ. Відповідно до п. 4.1 цієї статі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.
При цьому за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, повинен орган податкової служби (пп. 1.20.8 Закону).
Отже, законом встановлено, що база оподаткування -це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.
З огляду на наведене можна дійти висновку, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції та Державної податкової адміністрації, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 у справі № 7/137/2008) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К Голубєва
А.О. Рибченко