ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
09.10.2006
м.Київ
Справа № 34/2-А
12 год. 24 хв.
За позовом
прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до
Товариства з обмеженою відповідальністю “ТММ-Будкомплект»
про
стягнення штрафних санкцій у сумі 16 324 грн.
Суддя
Сташків Р.Б.
секретар судового засідання
Волуйко Т.В.
Представники:
від позивача -
Дахова О.С. (довіреність № 04-02/84 від 08.08.2006);
від відповідача -
Саєнко Ю.М. (довіреність № 206 від 14.09.2006);
від прокуратури -
П'ятецька І.В. (довіреність № 1-к від 19.09.2006).
Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) відповідно до пункту 6 Розділу VІІ цього Кодексу.
У серпні 2006 року прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Відділення) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТММ-Будкомплект» (далі -Товариство) про стягнення 5 439 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштуванням інвалідів у 2005 році.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство всупереч вимогам статті 19 Закону України »Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі -Закон про захист інвалідів) працевлаштувало у 2005 році 4-х інвалідів замість 6-ти, а тому відповідно до статті 20 вказаного Закону зобов'язано сплатити штрафні санкції за 2 незайняті інвалідами робочі місця із розрахунку середньорічної заробітної плати - 8 162 грн., що становить ціну позову.
Відповідач позов не визнав. Свої заперечення проти позову мотивував тим, що у 2005 році Товариством був дотриманий норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановлений статтею 19 Закону про захист інвалідів, а саме -було створено 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наказом Товариства № 93 від 03.09.2004 та звітом по формі № 10-ПІ за 2004-2005 роки. Отже, на думку відповідача, висновок позивача щодо порушення Товариством норм Закону є хибним і не відповідає дійсності.
Крім того, відповідач вказує, що згідно зі статтею 18 Закону про захист інвалідів, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Відтак, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону про захист інвалідів. Проте вказані органи працевлаштування інвалідів всупереч покладених на них обов'язків не направляли інвалідів до Товариства для працевлаштування і не вживали заходи щодо такого працевлаштування інвалідів. Разом з тим, відповідач власними силами працевлаштував у 2005 році 4-ох інвалідів.
В судовому засіданні 27.09.2006 оголошувалась перерва до 09.10.2006.
Розглянувши подані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
Частина перша статті 19 Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша статті 19 в редакції із змінами, внесеними згідно із Законами України від 05.06.2003 р. № 910-IV, від 15.06.2004 р. № 1771-IV).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону (стаття 19 в редакції Законів України від 14.10.94 р. № 204/94-ВР, від 05.07.2001 р. № 2606-III) покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати (чи половини її розміру, якщо працює від 8 до 15 осіб) на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (стаття 20 вказаного Закону).
Відповідно до пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів»; далі -Положення № 314) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Виходячи з положень вищевказаних нормативно-правових актів, норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів вважається виконаним, якщо на підприємстві працевлаштована необхідна кількість інвалідів.
Згідно із Звітом Товариства форми № 10-ПІ (поштова-річна) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (далі -Звіт за 2005 рік) середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу у 2005 році становить 149 осіб. У зв'язку з цим відповідно до положень частини першої статті 19 Закону про захист інвалідів Товариству встановлюється норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у розмірі 6-ти. Фактично в Товаристві у 2005 році працювало лише 4-ри інваліда, що підтверджується даними Звіту за 2005 рік.
Відтак, твердження відповідача про те, що ним було дотримано норматив робочих місць встановлений статтею 19 Закону про захист інвалідів, позаяк на його підприємстві було створено необхідку кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, є помилковим.
Частиною першою статті 18 названого Закону (в редакції, що діяла в спірний період) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів). Вказане положення Закону кореспондується з пунктом 10 Положення № 314, згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Аналіз вище вказаних положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.
Вищезгадане Положення № 314 розмежовує обов'язки щодо забезпечення працевлаштування інвалідів між органами працевлаштування інвалідів та підприємствами.
Згідно з цим Положенням:
- місцеві органи соціального захисту населення зобов'язані: виявляти інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати (пункт 11);
- державна служба зайнятості зобов'язана: вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; вести облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; надавати консультації інвалідам з питань працевлаштування, умов і оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання (пункт 12);
- на відділення Фонду соціального захисту інвалідів покладені обов'язки розглядати пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад установлений норматив) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснювати контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (пункт 13).
Відповідно до пункту 14 Положення № 314 підприємства зобов'язані:
- у межах доведеного нормативу створювати за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
- щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
- визначати види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;
- інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;
- створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- запроваджувати у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;
- розробляти і затверджувати інструкцію про робоче місце інваліда.
Пункт п'ятий Положення № 314 передбачає обов'язок підприємства розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Аналіз вищенаведеного законодавства про соціальну захищеність інвалідів дає підстави для висновку про те, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладаються обов'язки створювати (пристосовувати) робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Органи визначені в статті 18 Закону можуть здійснювати заходи з направленні інвалідів на підприємство, лише після виконання підприємством зазначених обов'язків.
Наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 року № 244 (далі -Наказ № 244) було затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках», яка поширюється на всі підприємства, установи та організації, що розташовані на території України, незалежно від форми власності та господарювання, і яка подається підприємствами щомісячно на адресу державної служби зайнятості. Даною формою, зокрема, визначена графа в якій зазначається наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів.
З пояснень представника відповідача вбачається, що Товариством зазначені звіти за формою № 3-ПН у 2005 році на адресу державної служби зайнятості не подавались. Зазначена обставина відповідно до частини 3 статті 72 КАС України не потребує доказуванню.
Судом встановлено, що:
- на підставі наказу директора Товариства від 03.09.2004 № 93 у Товаристві було створено 6-ть робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- вказані робочі місця були атестовані спеціальною комісією відповідача, про що складені акти обстеження робочих місць інвалідів від 10.09.2004 (містяться в матеріалах справи; разом з тим, суд зауважує, що в порушення пункту 3 Положення № 314 атестація була проведена без участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів);
- на чотири робочі місця Товариство самостійно працевлаштувало інвалідів, а 2-ва робочі місця залишилися вільними.
Проте, оскільки органи працевлаштування інвалідів не були повідомленні про наявність в Товаристві вільних робочих місць (вакантних посад) на яких могла використовуватися праця інваліда, то, відповідно, не могли направити туди інвалідів для їх працевлаштування.
Дана обставина є свідченням того, що саме з вини відповідача на його підприємстві не дотримано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Товариством не доведено належними засобами доказування того факту, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць встановленого статтею 19 Закону
Товариством не були виконані усі покладені законодавством про соціальну захищеність інвалідів зобов'язання щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, зокрема:
- не була розроблена та затверджена інструкція про робоче місце інваліда;
- не інформувалися державна служба зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (обов'язки закріплені в пунктах 5, 14 Положення № 314);
- до колективного договору Товариства не були включені конкретні заходи щодо створення робочих місць для інвалідів (обов'язок закріплений в пункті 5 Положення № 314).
В порушення пункту 14 Положення № 314 відповідачем несвоєчасно (лише 21.06.2006) подано до Відділення відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Частиною першою статті 20 Закону про захист інвалідів передбачено, що підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно із Звітом за 2005 рік середньорічна заробітна плата штатного працівника Товариства становить 8 162 грн., а тому на підставі вказаної норми воно повинно сплатити штрафні санкції в сумі 16 324 грн. за 2-ва незайняті інвалідами робочі місця.
Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767) штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Пунктом 11 цього Порядку передбачено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Позаяк доказів самостійної сплати зазначеної суми штрафних санкцій Товариством суду не надано, то суд задовольняє позов у повному обсязі заявленої вимоги.
Відповідно до частини другої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Згідно з частиною четвертою статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 23, 71, 72, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТММ-Будкомплект» (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, 22, ідентифікаційний код 31481857, р/р 2600260309001 в ВАТ “ТММ-Банк», МФО 300896) в доход Державного бюджету України (р/р 31212230600001 в УДК у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 24262621, код призначення платежу 50070000) штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі 16 324 грн. (шістнадцять тисяч триста двадцять чотири гривні) 00 коп.
Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
Сташків Р.Б.
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 23.10.2006.