Справа № 2218/1714/2012
Копія
03 липня 2012 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області в складі:
головуючого судді -Баса О.Г.,
суддів: Гринчука Р.С., Матковської Л.О.,
при секретарі Врублевському П.С.,
з участю позивача та представників відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби України про стягнення грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, моральної шкоди з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 квітня 2012 року, -
встановила:
В жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з неодноразово доповненими під час судового розгляду позовними вимогами до Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби України (далі -установа) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 29 робочих днів в сумі 22 013 грн. 90 коп., 201 161 грн. 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за порушення строків виплати грошових коштів при звільненні в сумі 1 012,64 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під тиском керівництва установи 28.02.2011 року він був змушений подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
В день звільнення з роботи з ним не було проведено повного розрахунку, в зв'язку з чим відповідач зобов'язаний сплатити йому вказані в позовній заяві суми.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 квітня 2012 року в задоволенні позову було відмовлено.
Суд виходив з того, що ОСОБА_1 добровільно написав заяву про звільнення за власним бажанням, при його звільненні не було порушено норм трудового законодавства, затримка розрахунку при звільненні відбулася не з вини установи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На думку апелянта суд не врахував того, що в заяві про звільнення від 25.02.2011 року ним не було зазначено дату звільнення, а тому підстав для його звільнення 28.02.2011 року не було, наказ про звільнення було прийнято 25.02.2011 року, в день перебування його на лікарняному; висновки суду про відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам КЗпП України.
В суді апелянт підтримав доводи апеляційної скарги.
Головуючий у першій інстанції -Сарбей В.Л. Справа № 2218/1714/2012
Провадження № 22ц/2290/1474/2012
Доповідач -Гринчук Р.С. xcvКатегорія № 51,52
Представники Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби України в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечили та пояснили, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін, допустив порушення норм матеріального права.
У зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням судом норм матеріального права оспорюване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судом встановлено, що згідно наказу №4 від 25.02.2011 року ОСОБА_1 було звільнено з посади завідуючого кафедрою спеціальних дисциплін Хмельницького центру підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів Державної митної служби України 28.02.2011 року, в перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності за ст. 38 КЗпП України на підставі його заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.
Вирішуючи питання щодо законності звільнення позивача з займаної посади суд прийшов до правильного висновку про те, що його звільнення проведено у відповідності з вимогами КЗпП України і підстави для його поновлення на посаді відсутні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною -інвалідом; догляд за хворим членом сім"ї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1 групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільняти його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відповідно до роз'яснень, як містяться в п. 12 Постанови Пленуму ВСУ №13 „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.
З матеріалів справи вбачається, що позивач подав заяву про звільнення 25 лютого 2011 року, в якій просив звільнити його без вказівки на конкретну дату.
Оскільки 25 лютого 2011 року позивач останній день перебував на лікарняному, тому його звільнення відбулося в перший день після виходу на роботу, тобто 28 лютого 2011 року.
Заяви про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_1 подано не було.
За змістом ст. 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть в день подачі заяви про звільнення.
Оскільки в заяві про звільнення від 25.02.2011 року позивач не зазначив дати, з якої він має намір звільнитися з роботи, тому його звільнення 28.02.2011 року не суперечить вимогам закону.
При цьому видача наказу про звільнення 25.02.2011 року, під час перебування ОСОБА_1 на лікарняному не суперечить вимогам трудового законодавства, оскільки відповідно до цього наказу його звільнення було проведено 28.02.2011 року, коли він не перебував на лікарняному. В день звільнення позивач перебував на робочому місці, що підтверджується матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції.
Оскільки в даному випадку відсутні правові підстави для поновлення позивача на попередній роботі, тому у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 235 КЗпП України відсутні також і підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань суму.
Частинами 1, 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом, що підтверджується також і матеріалами справи, не всі суми, які належні були ОСОБА_1 на день звільнення, були йому виплачені вчасно, тобто 28.02.2011 року.
При цьому суд встановив, що розрахунок з відповідачем було затримано на 15 календарних днів (з 28.02.11. по 15.04.11.), з яких затримка в 3 дні з 28.02.11. по 03.03.11. була з вини установи, про що в судовому засіданні пояснив представник відповідача, затримка у виплаті коштів в зв'язку з перебуванням у відрядженні, матеріального забезпечення в зв'язку з перебуванням в стані тимчасової непрацездатності, премії за результатами праці в лютому 2011 року була не з вини відповідача, тому підстав для стягнення з останнього сум, передбачених ст. 117 КЗпП України не має.
Однак ці висновки суду не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи в день звільнення ОСОБА_1 було нараховано 18 286,23 грн., з урахуванням обов'язкових відрахувань до виплати належало 13 804,42 грн., з яких заробітна плата за лютий 2001 року, надбавки за звання, за вислугу років та за високі досягнення, премія за січень 2011 року, оплата за дні відрядження з 09.02.2011 року по 17.02.2011 року, а також 7 754,45 грн. компенсації за невикористану відпустку.
03.03.2011 року на картковий зарплатний рахунок позивача були перераховані вказані суми, однак не в повному об'ємі.
11.03.2011 року ОСОБА_1 було додатково перераховано 1 012,95 грн. в якості відшкодування витрат на відрядження; 22.03.2011 року перераховано 3 017,76 грн. лікарняних; 28.03.11. перераховано 1 219,52 грн. премії за лютий місяць та індексація за січень, лютий 2011 року; 15.04.11. перераховано 1 218 грн. відшкодування витрат на відрядження.
Посилання суду на відсутність вини установи у несвоєчасній виплаті вказаних сум в зв'язку зі складною та тривалою процедурою перерахування коштів з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, відсутність необхідних сум не є правильною.
Саме по собі неналежне фінансування установи в зв'язку з відсутністю коштів в Державному бюджеті України, несвоєчасним перерахунком коштів через складну та тривалу процедуру не свідчить про відсутність вини установи у невиплаті вказаних сум.
Вирішуючи питання про необхідність звільнення ОСОБА_1 з займаної посади 28.02.2011 року керівництву Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби України слід було також вирішити питання і щодо своєчасної виплати відповідачу належних йому сум, врахувавши при цьому специфіку отримання коштів в зв'язку з тимчасовою втратою непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, витрат на відрядження.
За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з 28.02.11. по 15.04.11.), що становить 32 робочих дня, підлягають до часткового задоволення.
Нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід проводити у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 (далі -Порядок).
Розрахунок середньоденного заробітку, проведений позивачем відповідає вимогам вказаного Порядку, оскільки при цьому було взято розмір нарахованої заробітної плати за грудень 2010 року -21 896 грн. 56 коп., за січень 2011 року -9 226 грн. 45 коп., зазначений в довідці установи.
При цьому до заробітної плати було правомірно включено суми індексації заробітної плати та премій (р. ІІІ, п. 8 р. ІV Порядку).
ОСОБА_1 при розрахунку середнього заробітку було помилково визначено кількість робочих днів, за які слід провести виплату як 29 (а.с. 205), але враховуючи зміст позовних вимог колегія суддів приходить до висновку про необхідність проведення нарахування спірної суми з врахуванням 32 робочих днів затримки розрахунку, що відповідає фактичним обставинам справи.
Таким чином середній заробіток за весь час затримки розрахунку становитиме 24 291 грн. 20 коп. без відрахування обов'язкових платежів (21 895,56 грн.+9 226,45 грн.=31 123, 01 грн. -заробітна плата за грудень 2010 року та січень 2011 року : 41 -кількість робочих днів за вказані місяці =759,10 грн. -середньоденна заробітна плата Х 32 робочих дні = 24291,20).
Розмір середньоденного заробітку, нарахований відповідачем проведений з порушенням вимог вказаного Порядку, оскільки про його розрахунку в структурі заробітної плати не враховано суми індексації та преміальних виплат.
Оскільки порушення строків виплати належних позивачу сум змусило його докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, порушення звичайного ритму життя, у відповідності з вимогами ст. 237-1 КЗпП України на користь ОСОБА_1 слід також стягнути моральну шкоду, розмір якої визначити 500 грн.
За таких обставин рішення суду необхідно скасувати в частині вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, оскільки відповідає нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
У відповідності зі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягнення судового збору з врахуванням розміру задоволених позовних вимог в сумі 160 грн. 95 коп.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 квітня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задоволити частково.
Стягнути з Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 24 291 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 500 грн. моральної шкоди.
Стягнути з Центру підвищення кваліфікації, перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби України на користь держави судовий збір в сумі 160 грн. 95 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук