Справа № 2214/425/2012
Копія
13 липня 2012 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого -судді Харчука В.М.
суддів: Переверзєвої Н.І., Кізюн О.Ю.
при секретарі: Косташ К.В.
з участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу провадженням №22ц/2290/1616/12 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Славутського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, третя особа КП «Славутське житлово-комунальне об'єднання»та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа КП «Славутське житлово-комунальне об'єднання»про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,
В січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду і просив визнати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням -квартирою АДРЕСА_1 оскільки вони з 2004 року в квартирі не проживають без поважних причин.
В лютому 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись із зустрічним позовом про зобов'язання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкод в користуванні житлом -квартирою АДРЕСА_1, вселити їх у дану квартиру, а також покласти на відповідачів судові витрати.
Протокольною ухвалою від 28 лютого 2012 року справи об'єднанні в одне провадження.
Рішенням Славутського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року первісний позов задоволено.
Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1
Зустрічний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Стягнуто із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору по 53 грн. 65 коп. з кожного.
Головуючий у першій інстанції -Тончук Р.І. провадження №22ц/2290/1616/12
Доповідач -Переверзєва Н.І. Категорія № 41
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 означене рішення вважають незаконним та необгрунтованим, просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити, а їх зустрічний позов задоволити. При цьому посилаються на те, що позивач неодноразово змінював підставу своїх позовних вимог, а суд в порушення процесуальних норм прийняв усну заяву ОСОБА_1 про зміну підстави позову наприкінці судового розгляду. Суд у своєму рішенні посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2, однак це є невірним, оскільки зміни до ст.31 ЦПК України щодо можливості позивача змінити підставу позову внесено Законом № 2453-УІ від 07.07.2012 року і з того часу вищезазначена постанова у відповідність до нових норм ЦПК не приводилась. Посилання у рішенні суду на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України вважають безпідставним. На думку апелянтів, суд мав вирішувати вимоги, заявлені позивачем на підставі вимог ст.107 ЖК України та застосувати трирічний строк позовної давності і відмовити ОСОБА_1 в позові. Судом не взято до уваги, що 08 лютого 2012 року вони останній раз приходили вселятись у спірну квартиру, де і надалі знаходяться спільно нажиті подружжям речі, а все що вони забрали із собою є предметами першої необхідності. Не відповідає матеріалам справи висновок суду про те, що вони не намагались вселитись у квартиру, оскільки таких намірів було декілька, однак реалізувати їх не змогли через непридатний для проживання стан квартири та антисоціальну поведінку ОСОБА_1, який до того ж змінив вхідні двері і замок на них, ключ від якого у них відсутній. Не враховано судом і те , що іншого житла у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 немає, про що є довідка в матеріалах справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав недоведеним факт негідної поведінки ОСОБА_1 в зв"язку з тим, що ОСОБА_5 не ставила питання про його виселення з підстав, визначених ст. 116 Житлового кодексу України; не довела вона і поважності причин своєї відсутності в квартирі понад встановлені ст. 71 ЖК України строки, хоча залишила її добровільно; своїм тривалим проживанням у будинку матері , як вона, так і її син набули право користування цим житлом; натомість спільне проживання двох сімей у спірній однокімнатній квартирі неможливе; сам факт вибуття бувшої дружини із сином із квартири, на думку суду, надавав ОСОБА_1 право змінити замок на дверях, до того ж не подано доказів, що зроблено це саме з метою вчинення перешкод в користуванні житлом. При цьому суд посилався на покази свідка ОСОБА_8, яка підтвердила, що дружина із сином приходили в квартиру протягом 1,5 місяця після виселення, останній провідував хворого батька у 2006 році, а свідок ОСОБА_9 ствердила, що була присутньою при намаганні ОСОБА_5 відвідати квартиру у лютому 2012 року.
Однак, такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, наявним у ній доказам та суперечать нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Тому, означене рішення підлягає скасуванню із постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 виходячи із наступного.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних в судовому засіданні як свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Ст. 63 Житлового кодексу України визначено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат.
Згідно ст. 64 цього Кодексу члени сім"ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть всі обов"язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім"ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов"язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім"ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статі , перестали бути членами сім"ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов"язки, як наймач і члени його сім"ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім"ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно вимог ст. 72 цього ж Кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
При цьому поза увагою суду залишились письмові клопотанні ОСОБА_5 ( а. с. 31, 48) про витребування доказів щодо лікування чоловіка від алкоголізму та притягнення до адмінвідповідальності за керування транспортом у нетверезому стані.
З матеріалів справи вбачається, що з 30 червня 1990 року по 30 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. На такий склад сім"ї у 1992 році їм була надана однокімнатна квартира за АДРЕСА_1, в якій вони зареєстровані по даний час. Як слідує із змісту позовної заяви, поданої ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, що знайшло своє відображення у рішенні Славутського міськрайонного суду від 30 березня 2007 року, причиною розпаду сім"ї стало зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями, вчинення ним сварок і образ по відношенню до дружини, небажання утримувати сина і займатись його вихованням (а. с. 30). В зв"язку з неприязними стосунками , що склались між бувшим подружжям, відповідачка-позивачка разом із тоді неповнолітнім сином переїхала у помешкання своєї матері, при цьому все спільно нажите майно залишилось у спірній квартирі. Як стверджує ОСОБА_5 постійним місцем свого проживання вона вважала саме цю квартиру, оскільки іншого житла ні у неї, ні у сина немає, що підтверджено довідкою КП „Славутське бюро технічної інвентаризації" ( а. с. 52). Крім того, вони з сином робили спроби вселитись у неї, однак позивач-відповідач спочатку влаштовув з цього приводу скандали і не допускав їх до житла, з 2008 року у ньому стала проживати його співмешканка ОСОБА_12 із своєю дочкою, з якою 06 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб, а згодом вони обидві за його заявою були зареєстровані до спірної квартири ( а. с. 4). Зі змісту ч. 1 ст. 65 ЖК України слідує, що необхідними умовами вселення наймачем інших осіб є по-перше дотримання порядку вселення, під яким треба розуміти дотримання правил реєстрації, та по-друге наявність письмової згоди всіх осіб, які проживають з ним. Цих умов ОСОБА_1 не дотримався, згоди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вселення своєї співмешканки із дочкою не отримав, а згодом нове подружжя ще й змінило вхідні двері та замок на них, що унеможливило потрапляння у квартиру відповідачів-позивачів. Коли останні спробували це зробити 08 лютого 2012 року примусово, був викликаний наряд міліції, про що свідчать матеріали перевірки Славутського РВ УМВС України за № 319 від 13 лютого 2012 року.
Вищезазначене дає підстави апеляційному суду прийти до висновку, що причини тимчасової відсутності у квартирі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слід визнати поважними, а отже немає правових підстав для визнання їх втратившими право на житло і задоволення позову ОСОБА_1 Разом з тим, заявлений ними позов про вселення у спірне житло підлягає задоволенню, як і їх вимоги про зобов"язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою за АДРЕСА_1 та відшкодувати понесені судові витрати в сумі 107,3 грн.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст. ст.63, 64, 65, 71, 72, Житлового кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволити.
Рішення Славутського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа КП „Славутське житлово-комунальне об"єднання" про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовити.
Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа КП „Славутське житлово-комунальне об"єднання" про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення задоволити.
Вселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в квартиру за АДРЕСА_1
Зобов"язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у користуванні означеною квартирою.
Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 понесені ними витрати по сплаті судового збору по 53 грн. 65 коп. з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: підпис Судді: підписи
З оригіналом згідно. Суддя: Н.Переверзєва