копія
12 липня 2012 р. Справа № 2a-1870/5233/12
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Високос Я.С.,
представника позивача - Немцева В.А.,
представника відповідача - Талденко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №2a-1870/5233/12
за позовом Зарічного споживчого товариства
до Державної податкової інспекції у місті Сумах
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Зарічне споживче товариство (надалі по тексту - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (надалі по тексту - відповідач, ДПІ в м. Суми), в якому просить суд:
- скасувати податкове повідомлення - рішення №0000161502/1445 від 10.01.2012 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 січня 2012 року позивач одержав податкове повідомлення-рішення №0000161502/1445, прийняте відповідачем 10.01.2012 року.
Згідно із вказаним вище податковим повідомленням-рішенням позивачеві донараховано основного платежу з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб на суму 142672,45 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 12329,47 грн.
Вищезазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту про результати камеральної перевірки №9592/152/30321224 від 26.12.2011 року, згідно з висновками якого встановлено порушення п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.
Не погодившись із висновками, викладеними у зазначеному вище акті, та прийнятим за результатами перевірки податковим повідомленням-рішенням, позивач здійснив процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення у порядку, встановленому ст. 56 Податкового кодексу України.
Рішеннями ДПС в Сумській області від 13.03.2012 року №2383/10/10-105-11/14/ск та ДПС України від 30.05.2012 року №9173/6/10-2215 скарги позивача залишені без задоволення.
Рішення ДПС України від 30.05.2012 року №9173/6/10-2215 надійшло на адресу позивача 07.06.2012 року.
Позивач вважає, що проведена відповідачем, вищезазначена перевірка є протиправною, оскільки вона проведена при недотриманні вимог чинного законодавства. Викладені у акті висновки та доводи на їх підтвердження не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому також є протиправними та незаконними. Як наслідок, незаконним та протиправним є податкове повідомлення-рішення №0000161502/1445 від 10.01.2012 року.
Обґрунтовуючи свої висновки в частині визначення суми основного платежу з орендної плати за землю, відповідач посилається лише на п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України і, вибірково цитуючи зазначену норму податкового права, вказує що мінімальний розмір річної орендної плати за інші (крім земель сільськогосподарського призначення) категорії земель дорівнює трикратному розміру відповідного земельного податку.
При цьому поза увагою відповідача залишається те, що у тому ж п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди. Відповідач зовсім не звертає уваги на п.288.1. ст. 288 Податкового кодексу України, яким установлено, що єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, на п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України, яким встановлено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Із системного аналізу наведених вище норм податкового права слідує, що податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності визначаються згідно з умовами відповідних договорів оренди, якими повинен передбачатися річний розмір орендної плати не менше 3% від грошової оцінки землі. Проте таке положення повинне застосовуватись щодо договорів, укладених після набрання чинності Податковим кодексом України. Щодо договорів, укладених до набрання чинності Податковим кодексом України, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає обов'язковому перегляду.
Таким чином, позивач приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене при неправильному застосуванні законодавства з питань оподаткування.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, вважає податкове повідомлення - рішення обґрунтованим та таким, що прийняте згідно вимог чинного законодавства.
Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.12.2011 р. ДПІ в м. Суми проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в уточнюючій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), за підсумками якої складно акт №9592/152/30321224 від 26.12.2011 р. (а.с. 31-33).
10.01.2012 р. ДПІ в м. Суми на підставі вищезазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення №0000161502/1445, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб на суму 155001,92 грн., з яких: 142672,45 грн. - за основним платежем, 12329,47 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.34).
Не погодившись із висновками, викладеними у зазначеному вище акті, та прийнятим за результатами перевірки податковим повідомленням-рішенням, позивач здійснив процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення у порядку.
Рішеннями Державної податкової служби в Сумській області від 13.03.2012 року №2383/10/10-105-11/14/ск та Державної податкової служби України від 30.05.2012 року №9173/6/10-2215 скарги позивача залишені без задоволення (а.с. 36-37).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.
Як встановлено з матеріалів справи, Зарічне споживче товариство використовує земельні ділянки на підставі укладених із Сумською міською радою договорів оренди:
- від 21.11.2002 р. із змінами та доповненнями від 25.02.2005 р. площею 4481 кв. м. по вул. СКД терміном дії до 23.06.2019 р. (а.с. 17-22).
- від 21.11.2002 р. із змінами та доповненнями від 25.02.2005 р. площею 6300 кв. м по вул. Інтернаціоналістів, терміном дії до 22.06.2019 р. (а.с. 11-16).
- від 17.09.2001р. із змінами та доповненнями від 15.11.2002 р. площею 2261 кв. м по вул. Привокзальній (район автостоянки), терміном дії до 18.04.2011 р. (а.с. 23-30).
З матеріалів справи встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки за січень - жовтень 2011 року позивачем визначався у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Проте, суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Згідно ст. 5 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма законодавства кореспондується з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, де вказано, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01 січня 2011 року, визначається розділом XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України. Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288.
Згідно п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі) - 3 відсотки нормативної грошової оцінки.
Разом з тим, статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.
Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу України - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України "Про оцінку земель" .
Відповідно до абзацу 5 статті 5 Закону N 1378-ІУ нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п. 9 Типового договору оренди землі встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.
Згідно п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Тобто, в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу, позивачем повинно було самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).
При цьому, згідно з ч. 2 статті 206 Земельного Кодексу України плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
З огляду на зазначене та враховуючи норми Податкового кодексу України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, тобто не може бути меншою:
- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;
- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Аналогічні норми містила в собі до 01.01.2011 р. частина четверта статті 21 Закону України "Про оренду землі " .
Суд вважає за необхідне зауважити на той факт, що плата за землю є загальнодержавним податком та обов'язковим до сплати, а тому умови та підстави для зменшення розміру податку повинні бути визначені на законодавчому рівні, а саме в Податковому кодексі.
Повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів та інших обов'язкових елементів цих платежів, у відповідності до підпункту 12.1.3 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України, належить виключно Верховній Раді України.
До повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня (сільських, селищних та міських рад, в тому числі Сумської міської ради) не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до яких належить, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. До їх повноважень, відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, належить прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів у порядку, визначеному Податковим кодексом, а саме: об'єктів оподаткування, платників податків і зборів, розмірів ставок, податкових періодів та інших обов'язкових елементів, визначених статтею 7, та з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII "Місцеві податки і збори" Податкового кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Отже, потреба погоджувати питання щодо визначення мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності з органами місцевого самоврядування в особі Сумської міської ради відсутня, враховуючи, що у останньої немає повноважень з даного питання та зазначений мінімальний розмір прямо встановлений Законом (пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що податкові зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 1 % та 2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому умови договорів оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати в розмірі 1% та 2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки не можуть застосовуватись.
Істотні умови договору оренди землі визначені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", однією з яких є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
За змістом ст. 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Відповідно до ч 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що до умови розміру орендної плати у випадку її суперечливості чинному законодавству повинні застосовуватись типові умови як звичаї ділового обороту.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача щодо порушень здійснених під час проведення камеральної перевірки, виходячи з наступного.
Як встановлено зі змісту постанови Сумського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 року оскарження дій відповідача під час проведення перевірки були вже підставою для звернення позивача до суду та Сумським окружним адміністративним судом прийнята постанова про відмову в задоволенні позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від №0000161502/1445 від 10.01.2012 р. ДПІ в м. Суми прийняте на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а тому підстав для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Зарічного споживчого товариства до Державної податкової інспекції у місті Сумах про скасування податкового повідомлення-рішення -відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) О.А. Прилипчук
З оригіналом згідно
Суддя О.А. Прилипчук
Повний текст постанови виготовлено 17.07.2012 р.