УКРАЇНА -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
10 липня 2012 року Справа № 1170/2а-1164/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді -Чубари Н.В.
секретар судового засідання -Черна О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю „Об'єднання Дніпроенергобудпром" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТДВ „Об'єднання Дніпроенергобудпром" звернулося до суду з адміністративним позовом до Світловодської ОДПІ щодо визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Світловодської ОДПІ від 08.12.2011р. № 0001402300.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.10.2010 р. по 30.03.20114 р. на загальну суму ПДВ 45446 грн. та ст.203,207, 215,216,228 Цивільного кодексу України -в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ЗМК ТДВ „ОДЕБП" з постачальником ПП ОСОБА_1 в сумі 45446 грн. по операціях купівлі-продажу.
Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом ПП ОСОБА_1 мали реальний характер. Правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з контрагентом ПП ОСОБА_1 підтверджується податковими накладними та іншими первинним документами.
Зазначає, що жоден з правочинів укладені ТДВ „ОДЕБП" не визнано недійсним. Податковий орган не наводить даних про судові рішення, які б визнавали правочини укладені ТДВ „ОДЕБП" із постачальниками недійсними
Відповідач неправомірно покладає відповідальність за дії можливої недобросовісної, діючої з умислом, сторони угоди на іншу сторону, яка закон не порушувала.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги із зазначених підстав.
Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ТДВ „ОДЕБП" встановлено, що господарські операції позивача з контрагентом ПП ОСОБА_1 не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення -рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Усною ухвалою суду замінено первинного відповідача -Світловодську об'єднану державну податкову інспекцію на належного відповідача -Світловодську об'єднану державну податкову інспекцію Кіровоградської області Державної податкової служби.
На підставі наказу від 21.11.2011 р. №623 „Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТДВ „ОДЕБП" та повідомлення від 21.11.2011 р. №14765/10/23-028/84 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТДВ „ОДЕБП" з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р.
За результатами перевірки складено акт №321/2300-14276579 від 24.11.2011р., в якому зафіксовано порушення позивачем п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість"(із змінами та доповненнями), п.2 ст.3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період з 01.10.2010 р. по 30.03.20114 р. на загальну суму ПДВ 45446 грн. та ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216,228 Цивільного кодексу України -в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених ЗМК ТДВ „ОДЕБП" з постачальником ПП ОСОБА_1 в сумі 45446 грн. по операціях купівлі-продажу. (а. с. 171 -191)
На підставі висновків викладених в акті перевірки №321/2300-14276579 від 24.11.2011р. податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 р. №0001402300, яким ТДВ „ОДЕБП" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 45446,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4103,75 грн. (а. с. 27)
Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податков періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.
В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, картки складського обліку матеріалів, що були отримані ЗМК ТДВ „ОДЕБП, позивачем та ПП ОСОБА_1. належним чином складені на виконання господарських операцій.
Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і ПП ОСОБА_1 (а. с. 39-75, 229-240 (т. 1), а. с. 1-128 (2т.))
Крім того, відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".
Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно положень ст.ст.215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки податкового органу № 321/2300/14276579 від 24.11.2011 р. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
В ході перевірки, урахуванням комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу: АС Аудит, АІС Реєстр платників податків, АРМ „БЕСТ-ЗВІТ", АРМ „Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" з використанням акта Олександрійської ОДПІ від 29.09.2011р. №537/1710/НОМЕР_2 „Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 з питань підтвердження відомостей з ПП „Нафтобудком" (код за ЄДРПОУ 371302711279), щодо задекларованих показників в податковій декларації з податку на додану вартість з 01.10.2010 р. по 30.03.2011 р., листа структурного підрозділу Заводу металевих реконструкцій ТДВ „ОДЕБП" стосовно взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1, завірених копій первинних документів, які підтверджують взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1 встановлено, що ТДВ „ОДЕБП" в перевіряємому періоді до складу податкового кредиту, відносило суми податку на додану вартість по придбанню послуг у ПП ОСОБА_1 (вказаним контрагентом порушено ст.203, п.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України в частині нікчемності право чинів, так як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними). Враховуючи суть взаємовідносин позивача з ПП ОСОБА_1, ТДВ „ОДЕБП" порушено вимоги п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та в результаті чого завищено суму податкового кредиту всього в розмірі 45446,00 грн., за період з 01.10.2010 р. по 30.03.2011 р.
Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акта Олександрійської ОДПІ від 29.09.2011р. №537/1710/НОМЕР_2 „Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 з питань підтвердження відомостей з ПП „Нафтобудком" (код за ЄДРПОУ 371302711279), щодо задекларованих показників в податковій декларації з податку на додану вартість з 01.10.2010 р. по 30.03.2011 р. встановлено порушення ст.203, п.1,2 ст. 215, ч.1 216,228 Цивільного кодексу України в частині нікчемності правочинів, так як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Перевіркою встановлено, що операції ПП ОСОБА_1 та контрагентів-покупців не містять у суті своїх розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Усі операції купівлі-продажу за ФОП ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу „вигодонабувача". (а.с.195-208)
При цьому, первинні документи по взаємовідносинах ТДВ „ОДЕБП" та ПП ОСОБА_1 проігноровані податковим органом для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ТДВ „ОДЕБП" визнані в судовому порядку недійсними.
Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що Світловодською ОДПІ Кіровоградської області ДПС обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції від 08.12.2011р. № 0001402300.
Присудити товариству з додатковою відповідальністю „Об'єднання Дніпроенергобудпром" витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу грошові кошти в розмірі 454,46 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі виготовлена 13.07.2012 р.
Суддя Н.В.Чубара