Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/6141/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Чумаріній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1 - управління пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька, 2 - управління державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька Донецької області, третьої особи: Управління державної автомобільної інспекції м. Донецька ГУМВС України в Донецькій області про стягнення примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 134,25 грн.,
24 травня 2012 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно договору купівлі-продажу №Д-1348 від 28.11.2011 року придбав автомобіль «Toyota Camry Comfort» і при реєстрації даного автомобіля в органах ДАІ його було зобов'язано на виконання вимог п. 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 сплатити збір до пенсійного фонду в сумі 6 134,25 грн., що підтверджується квитанцією №5738745 від 13.12.2011 року.
Позивач зазначив, що відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-Вр визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, яким, зокрема, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Зазначає, що він не є платником збору з операцій з відчуження автомобіля, тому, сплачені ним кошти підлягають поверненню.
Сторони до судового засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу №Д-1348 від 28.11.2011 року позивачем було придбано автомобіль марки «Toyota Camry Comfort».
При купівлі зазначеного вище автомобіля позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 134,25 грн., що підтверджується квитанцією про сплату цього збору (арк. справи 3).
Спірним питанням цієї справи є наявність чи відсутність правових підстав для повернення позивачу суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 6 134,25 грн., сплаченого у зв'язку із придбанням позивачем автомобіля «Toyota Camry Comfort».
Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", якою визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Отже, відповідно до Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб, які відчужують автомобіль. Відчуження - перехід прав власності від однієї особи, до іншої. Відчуження проводиться головним чином по волі первинного власника на основі договору з набувачем майна.
Натомість, відповідно до пункту 12 «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Відповідно до п. 15 цього ж Порядку суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
Зважаючи на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд звернув на це увагу, дав оцінку та зробив висновки, виходячи з вимог частини 4 статті 9 КАС України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.
Законом України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена сплата збору лише при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі (придбанні). За таких обставин, пункт 12 вказаного Порядку не відповідає нормативно-правовому акту вищої сили - Закону, а сплачені позивачем кошти на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підлягають поверненню.
Вищезазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного суду України від 17 червня 2008 року, у справі до управління Пенсійного фонду України в Кременецькому районі про повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування.
Згідно зі ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Проте, суд зазначає, що позивачем не зовсім правильно було обрано спосіб судового захисту, оскільки згідно позовних вимог заявник просив стягнути сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з управління пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька через Головне управління державної казначейської служби України у Донецькій області.
Згідно ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд вважає, що у спірних правовідносинах належним способом захисту права позивача є стягнення на користь позивача саме із Державного бюджету України сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку із придбанням транспортного засобу у розмірі 6134,25 грн.
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 - управління пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Донецька, 2 - управління державної казначейської служби України у Кіровському районі м. Донецька Донецької області, третьої особи: Управління державної автомобільної інспекції м. Донецька ГУМВС України в Донецькій області про стягнення примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 6 134,25 грн., - задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно сплачений збір у розмірі 6 134 (шість тисяч сто тридцять чотири) грн. 25 (двадцять п'ять) коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді державного мита в розмірі 107 (сто сім) грн. 30 (тридцять) коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Скріпнік А.І.