вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
03 квітня 2012 р. Справа №2а-11416/11/0170/10
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Кудряшової А.М.,
при секретарі Левченко Д.С.,
за участю представників сторін:
прокурора Іслямової М.В.,
від позивача - Долгалева Г.В., довіреність від 12.01.2012 року;
від третьої особи (Ялтинського гірсько-лісового заповідника) - Писаревська К.О., посвідчення № 26;
від відповідача - не з'явився;
від третьої особи (ОСОБА_4) - не з'явився;
від третьої особи (ОСОБА_5) - не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом заступника прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник
до Сімеїзської селищної ради
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5
про визнання протиправним та скасування рішення,
Заступник прокурора м. Ялта АР Крим 15.09.2011 року звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища до Сімеїзської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №39 від 30.09.2005 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що Сімеїзська селищна рада не мала повноважень на прийняття спірного рішення про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки із складу земель заповідного фонду, що знаходяться у користуванні Ялтинського гірсько-лісового природний заповідника. У позові зазначено, що доказом віднесення вказаної земельної ділянки до земель природного заповідного фонду є наявний у Ялтинського гірсько-лісового природний заповідника планово-картографічний матеріал лісовпорядкування. Крім того, факт знаходження земельної ділянки, що відведено ОСОБА_4 у межах заповідника, на думку позивача, підтверджується схемою накладення меж земельної ділянки ОСОБА_4 на матеріали лісовпорядкування Ялтинського гірсько-лісового природний заповідника, зробленою ТОВ «Екоземпроект», актом перевірки Держземінспекції Рескомзему АР Крим від 08.09.2010 року, висновком судової будівельно-технічної експертизи №362 за кримінальною справою №1101120259. Посилаючись на те, що рішення Сімеїзської селищної ради № 39 від 30.09.2005 року суперечить чинному законодавству, тому є таким, що підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Під час розгляду справи прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, наполягали на їх задоволені.
Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник під час розгляду справи підтримала позов прокурора, у тому числі пояснив, що на їх думку у порушення Лісового Кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Положення про Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник, «Проекту організації території та охорони природних комплексів Ялтинського ГЛПЗ» відповідачем прийнято спірне рішення про виділення земельної ділянки, яка знаходиться в межах Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у матеріалах справи є відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що вирішення спору по справі залишає на розсуд суду, у тому числі вказав, що у Сімеїзської селищної ради відсутні відомості щодо віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель. При цьому відповідач оскарженим рішенням лише затвердив проект землеустрою з відводу земельної ділянки, розроблений відповідними особами, які мають дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт. У проекті землеустрою містяться технічні відомості та висновки уповноважених органів щодо можливості відведення земельної ділянки. Таким чином, Сімеїзська селищна рада прийняла в межах своїх повноважень рішення № 39 від 30.09.2005 року, на підставі розробленого відповідно до чинного законодавства проекту землеустрою з відводу земельної ділянки, у котрому містились всі необхідні узгодження та висновки, щодо можливості відведення зазначеної земельної ділянки у власність.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5, явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Суд, враховуючі думку учасників процесу щодо розгляду справи за відсутністю не з'явившихся учасників процесу, приймаючи до уваги, що у матеріалах справи є позиція відповідача по справі, з урахуванням, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності не з'явившихся учасників процесу.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлене наступне.
Рішенням № 39 38-ї сесії 4-го скликання Сімеїзської селищної ради від 30.09.2005 року були внесені зміни до рішення № 31 31-ї сесії 4-го скликання Сімеїзської селищної ради від 30.12.2004 року, згідно яких ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтованою площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою смт. Берегове для передачі у власність. Затверджений проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,06 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою смт. Берегове, Сімеїзської селищної ради. Передано для передачі у власність громадянину України ОСОБА_4 земельна ділянка загальною площею 0,0600 га (кадастровий номер 0111949300:07:001:0076) за адресою смт. Берегове, Сімеїзської селищної ради для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (код УКЦИЗ - 1.8. «для індивідуального житлового гаражного та дачного будівництва) із земель Сімеїзської селищної ради «ділянки не передані у приватну власність і не надані у постійне користування в межах населених пунктів» (рядок 12,3; шифр 96 у форми 6-зем), у тому числі за угіддями: «інші земельні насадження, включаючи одиничну лісову растительність» ( графи 25 форми 6-зем).
Таким чином, зі змісту оскарженого рішення слідує, що земельна ділянка, проект землеустрою якої розроблено ОСОБА_4, розташована на ділянці, яка має рослинні насадження, не є об'єктом природно-заповідного фонду та природоохоронного призначення, відноситься до категорії земель, не переданих у власність, не наданих у користування в межах населеного пункту (рядок 12.3, шифр 96 форми 6-зем), в тому числі по угіддям: «інші захисні насадження, включаючи одиничну лісову рослинність».
На підставі вищенаведеного рішення 09.11.2005 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №678889.
В подальшому право власності на зазначену земельну ділянку перейшло до ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 червня 2007 року ВЕК №191159 (р.№377), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №806734, що виданий 10 червня 2008 року.
Підстави набуття права власності на землю встановлені статтею 116 Земельного Кодексу України, у редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення (далі ЗК України), згідно якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. г ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення, питання щодо регулювання земельних відносин на території селища вирішуються виключно на пленарних засіданнях селищної ради.
Відповідно до ст. 12 ЗК України розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Відповідно до п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні підприємства, здійснюють відповідні місцеві ради.
В силу ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадян встановлено статтею 118 ЗК України.
У пункті в 4. 1 статті 186 ЗК України встановлено, що проекти відводу земельної ділянки із земель комунальної власності затверджуються органами місцевого самоврядування.
Згідно з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» проект відведення земельної ділянки розробляється на основі завдання, затвердженого замовником, що є невід'ємною частиною договору на проведення відповідних робіт. До договору замовник додає вихідну документацію, необхідну для розроблення проекту землеустрою, завдання на виконання робіт.
Виконавець у встановлений договором строк розробляє проект землеустрою, який включає текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом; санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення приймалось селищною радою за результатами розгляду проекту відведення земельної ділянки, на підставі погоджувальних матеріалів та експертного висновку щодо відповідності матеріалів проекту відведення вимогам земельного законодавства, чинного на час прийняття рішення.
Що стосується посилання заступника прокурора м. Ялта на п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, як на підставу для скасування спірного рішення, суд зазначає, що редакція Лісового кодексу України набрала чинності 29.03.2006 року відповідно до Закону України «Про внесення змін в лісовий кодекс України», яким зазначений кодекс був викладений в новій редакції. На дату прийняття спірного рішення - 30.09.2005 року діяла попередня редакція Лісового кодексу, яким не передбачалось підтвердження права постійного користування земельними ділянками матеріалами лісовпорядкування.
На дату прийняття Сімеїзською селищною радою оскаржуваного рішення підтвердженням знаходження земельної ділянки в користування Ялтинського гірсько-лісового заповідника мав бути державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, а не планово-картографічний матеріал лісовпорядкування, на який посилається заступник прокурора м. Ялта в обґрунтування своїх вимог, та який, доречи не доданий до матеріалів справи.
Що стосується посилання заступника прокурора м. Ялта на схему накладення меж земельної ділянки ОСОБА_4 на матеріали лісовпорядкування Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, що зроблена ТОВ «Екоземпроект» у кримінальній справі № 1101120259, суд зазначає, що зазначена схема не є доказом визначення та встановлення меж земельної ділянки в розумінні чинного законодавства.
Суд критично ставиться до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 362 за кримінальною справою № 1101120259 з огляду на те, що в наведеному висновку містяться обмежуючі умови, відповідно до яких інформація, що міститься в наданих слідчим документах, приймається експертом як достовірна, без додаткової перевірки. Також зазначається, що висновок експерта призначений виключно для слідчого (а.с.11).
Відповідно до позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 року у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Конституційний Суд України зазначив, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Також Конституційним Судом України наголошено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону) і не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Крім того, відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Згідно ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 року), власність в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи.
Таким чином, рішення Сімеїзської селищної ради №39 від 30.09.2005 року є актом індивідуальної дії, а відтак застосовується одноразово, та на момент звернення заступника прокурора м. Ялта АР Крим з цим позовом до суду є таким, що вичерпало свою дію.
Крім того, зазначена у рішенні Сімеїзської селищної ради №39 від 30.09.2005 року земельна ділянка в подальшому перейшла у власність до ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2007 року ВЕК №191159 (р.№377), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №806734, що виданий 10.06.2008 року.
В силу викладеного суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 03.04.2012 року. У повному обсязі постанову складено 10.04.2012 року.
Керуючись ст.ст.122, 158, 160-163, 167 КАС України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кудряшова А.М.