вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
18 червня 2012 р.Справа № 2а-6492/12/0170/3
Суддя Окружного адміністративного суду АР Крим Шкляр Т.О., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1 (позивач 1)
ОСОБА_2 (позивач 2)
до ОСОБА_3 (відповідач 1)
Міліції м.Алупка (відповідач 2)
Полковника міліції Колеснікова А.А.
про спонукання до виконання певних дій, стягнення
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до ОСОБА_3, Міліції м.Алупка, Полковника міліції Колеснікова А.А. про засудження на 30 років ОСОБА_3; стягнення матеріальної та моральної шкоди 3 млн євро.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
При визначенні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Таким чином, згідно зі ст.ст. 2, 3, 17 КАС України визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.
Владні управлінські функції - це здатність нав'язувати волю, підкоряти, виражати владу, це сукупність прав та обов'язків, що закріплені та реалізуються з метою здійснення покладених на орган державних функцій та завдань.
При визначенні публічно-правових відносин серед широкого спектру суспільних відносин, суд звертається до характеристики їх змісту. Основними ознаками публічно-правових відносин можна назвати:
1) обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями.
Влада, яку реалізують державні органи, органи місцевого са моврядування, їхні посадові та службові особи, уповноважені ними суб'єкти, виходить від держави або територіальної громади і спрямована на здійснення завдань та функцій цих соціальних утворень, а отже, така влада є публічною. Для визнання відносин публічно-правовими потрібно, щоб суб'єкт, якого наділено пу блічно-владними повноваженнями, здійснював у цих відносинах свої повноваження.
2) підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень.
Підпорядкованість проявляється у можливості суб'єкта влад них повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права та обов'язки особи, яка бере участь у правовідносинах.
3) імперативність публічно-правових відносин.
Імперативність означає можливість виникнення та реалізації прав, обов'язків осіб, виконання владних повноважень лише у спосіб та у випадках, передбачених законом.
4) домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Тобто основу публічно-правових відносин складають публічні інтереси, що відображають потреби держави, приватні ж інтереси пов'язані із потребами окремої особи, яка вступає у приватно-правові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Позивачами у справі є фізичні особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2; позовні вимоги заявлені до одного з відповідачів - ОСОБА_3.
Отже одним з відповідачів по справі є фізична особа, а саме - ОСОБА_3.
Зазначена особа не є суб'єктом владних повноважень, не наділена владно-управлінськими функціями, а відтак будь-які її дії не спричиняють виникнення владно-правових відносин.
Тобто за вказаними позовними вимогами відсутні обов'язкові ознаки справи адміністративної юрисдикції, зокрема:
- відсутній суб'єкт владних повноважень у якості сторони по справі (позивачі та відповідач є фізичними особами);
- відсутнє виконання владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.
Отже відповідач ОСОБА_3 не є суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, даний адміністративний позов в частині позовних вимог до ОСОБА_3 не є справою адміністративної юрисдикції та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Випадки, коли відповідач не є суб'єктом владних повноважень, прямо передбачені законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 50 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;
4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, встановлених законом.
Відносно спірних правовідносин такі випадки не передбачені ст. 50 КАС України та чинним законодавством України.
Більш того, з матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачами заявлені позовні вимоги до відповідачів щодо засудження ОСОБА_5 на 30 років.
З урахуванням положень чинного законодавства України засудження особи відбувається за вироком суду, яким встановлено скоєння особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, в порядку кримінального судочинства.
В розумінні ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України, що визначає підстави та приводи порушення кримінальної справи, яка може бути порушена тільки за наявності в заяві або в повідомленні достатніх даних, на основі яких встановлюються об'єктивні ознаки скоєного або підготовленого злочину, що перевіряються в порядку оперативно-розшукової діяльності органів дізнання та досудового слідства.
В розумінні ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 Кримінального кодексу України справи про злочин порушуються за скаргою потерпілої особи в порядку кримінально-процесуального судочинства. Приводом до порушення кримінальної справи є скарга потерпілого, яка подається безпосередньо до суду та розглядається судом в порядку кримінально-процесуального законодавства, про що зазначено у ст. 97, 98 Кримінально-процесуального кодексу України.
Більш того, в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17, п.1 ч. 1 ст. 3 КАС України, з урахуванням того, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є такий публічно-правовий спір, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, органи дізнання, слідства та прокуратури під час досудового слідства виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.
Тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, спори щодо оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому відповідно до статей 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 року, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Аналогічну правову позицію викладено у спільному листі Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.03.2011 року N 334/8/13-11 (11.03.2011 року N 259/0/4-11).
Таким чином, спірні відносини, які виникають між позивачами та органами органами міліції, посадовими особами органами дізнання, слідства, не є управлінськими, а повноваження відповідача в межах кримінальної справи регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.
На підставі викладеного, позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Із заявленими позовними вимогами позивач має право звернутися в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки інші позовні вимоги публічно-правового характеру позивачем у позовній заяві не зазначені, позовні вимоги про стягнення шкоди у сумі 3 млн. євро не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги в частині засудження відповідача; стягнення на користь позивача шкоди у сумі 3 млн. євро не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження по даній справі із заявленими позовними вимогами.
Керуючись п.1 ч.1, ч.6 ст. 109 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної республіки Крим протягом 5 днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи у порядку письмового провадження або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Шкляр Т.О.