донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
09.07.2012 р. справа №5006/13/55пд/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.
за участю представників сторін:
від позивача:ОСОБА_4 довіреність, ОСОБА_5 довіреність
від відповідач:Марченко С.Д. довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнавекс», м. Донецьк
на рішення господарського судуДонецької області
від07.06.2012 року
по справі№ 5006/13/55пд/2012 (суддя: Макарова Ю.В.)
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Торез
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнавекс», м. Донецьк
провизнання договору недійсним
Фізична особа-підприємець ОСОБА_7, м. Торез (далі по тексту -«Позивач») звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнавекс», м. Донецьк (далі по тексту -«Відповідач») про визнання договору купівлі-продажу спецтехніки № 02/10 від 09.10.2008р. недійсним.
Рішенням господарського суду Донецької області від 07.06.2012 року по справі № 5006/13/55пд/2012 позовні вимоги позивача були задоволені у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір № 02/10 від 09.10.2008р. не був підписаний позивачем у справі, що у розумінні статті 203 Цивільного кодексу («ЦК») України, вказує на недодержання сторонами при оформлені договору вимог у частині підписання договору уповноваженою на це особою, тобто особою з достатнім обсягом цивільної дієздатності.
Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми як матеріального, так і процесуального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки.
Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Представник позивача надав відзив, у якому проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення , рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача надав відзив, у якому звернувся до суду з проханням рішення місцевого суду залишити без змін, скаргу -без задоволення.
Представником позивача було заявлено письмове клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення грошових коштів з позивача на підставі судового наказу, виданого господарським судом Донецької області у справі № 39/181.
Колегія апеляційного господарського суду вважає відсутніми підстави для зазначене клопотання, виходячи з наступного
Виходячи з приписів ст.. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тобто, ключовим при з'ясуванні питання щодо необхідності вжиття тих чи інших заходів забезпечення позову є наявність підстав вважати, що не вжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення у справі.
Предметом спору у справі № 5006/13/55пд/2012 є визнання недійсним договору.
За своєю природою такі спори відносяться до категорії спорів «…про визнання…». Відтак, рішення у таких спорах не передбачають їхнього примусового виконання, що унеможливлює застосування приписів ст.. 66 -67 ГПК України.
Представником відповідача було заявлено письмове клопотання про витребування у інспекції державного технічного нагляду додаткової інформації.
За ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
За ч. 2 ст. 33 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Приписи ст..38 ГПК України не дозволяють господарському суду самостійно ініціювати витребовування додаткових доказів. Такі докази можуть бути витребувані судом:
по-перше, за клопотанням сторін або прокурора;
по-друге, у разі неможливості зазначеними особами самостійно надати ці докази. При цьому, у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема обставини, що перешкоджають наданню того чи іншого доказу.
У якості підстави для витребування та долучення додаткових доказів відповідач у клопотанні посилається на відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування доказів. Однак ні в клопотанні до суду першої інстанції, ані у клопотанні до апеляційного суду не заявником не зазначено у чому полягала та полягає неможливість у отриманні від інспекції державного технічного нагляду необхідної інформації власне відповідачем (заявником скарги). Взагалі заявником клопотання не доведено чи звертався він за цією інформацією безпосередньо ? Чи було йому відмовлено у наданні такої інформації з боку інспекції державного технічного нагляду ?.
За таких умов, враховуючи обмеження повноваження апеляційного суду -підстави для задоволення клопотання відсутні
Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак -законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи за договором купівлі-продажу Спецтехніки за № 2/10 від 09.10.2008р. Продавець -Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРНАВЕКС»зобов'язується передати у власність Покупцю -Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_7 транспортні засоби -нову Спецтехніку, яка ще не була у користуванні (згідно додатку -специфікації) а останній зобов'язується прийняти і сплатити за цей товар Продавцю грошову суму встановлену у додатку -специфікації.
Позивач наполягає, що про існування договору № 02/10 від 09.10.2008р. у наведеній формі і змісту він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи № 39/181, у якій 24.10.2011р. було прийнято рішення про стягнення з Позивача сум основного боргу, інфляційних та річних за невиконання умов спірного договору.
За твердженням Позивача цей договір та специфікація до нього підписана не ним, а невідомою особою: ніяких обов'язків, як і права по ньому у Позивача не виникало і по теперішній час.
Як зазначає Позивач, часом раніше між ним та Відповідачем в усній формі, було досягнуто згоди щодо передачі (купівлі-продажу) у власність одиниці спецтехніки. Обов'язки за даною усною угодою між сторонами були виконані у повному обсязі. Право власності на одиницю спецтехніки було належним чином зареєстровано позивачем, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію машини (серія АБ № НОМЕР_1 від 23.12.2008р.) (а.с.8).
У березні 2012р. Позивачем було подано заяву до Торезського МВ ГУМВС України в Донецькій області, на підставі якої була порушена кримінальна справа за фактом скоєння у відношенні Фізичної особи -підприємця ОСОБА_7 шахрайських дій з боку посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРНАВЕКС».
На підставі постанови заступника начальника СВ Торезського МУ ГУМВС України у Донецькій області від 03.04.2012р. про призначення почеркознавчої експертизи у кримінальній справі № 48-12-3-1958 була проведена почеркознавча експертиза. Згідно висновку експерта, засвідчена копія якого була долучена Позивачем до матеріалів справи № 5006/13/55пд/2012, підпис у спірному договорі не відповідає зразкам підпису ОСОБА_7.
Стаття 32 ГПК України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані, зокрема, встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.
Відповідно до статті 36 вказаного Кодексу письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Колегія апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим посилання місцевого господарського суду на висновок експерта № 177 від 05.04.2012р., як на факт підтвердження не підписання спірного договору не Позивачем, а іншою невідомою особою.
Відтак висновок місцевого господарського суду на недодержання сторонами при оформленні договору вимог ст. 203 ЦК України в частині підписання правочину уповноваженою на це особою є цілком правомірний.
Також колегія вважає правомірним відхилення місцевим господарським судом заперечення Відповідача про те, що покладена експертом в основу експертизи копія договору № 02/10 від 09.10.2008р. викликає сумніви у її правильності, адже докази притягнення експерта до відповідальності за недостовірний чи необ'єктивний висновок відсутні, як і не доведеним Відповідачем є те, що згаданий експертний висновок не є достовірним.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частина 7 ст. 179 Господарського кодексу («ГК») України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписи ст. 205 ЦК України зазначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Окрім того, колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом спірного правочину є відчуження транспортного засобу, що підлягав державній реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.209 ЦК України у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню.
Частинами 1, 4 ст..55 Закону України «Про нотаріат»передбачена необхідність нотаріального посвідчення угод про відчуження транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У відповідності до ч. 1 ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»)
Твердження скаржника про пропущення Позивачем строку позовної давності та -не правомірне не застосування його наслідків колегія апеляційного суду вважає хибним.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частина 1 ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення свого права не раніше ознайомлення ним з матеріалами справи № 39/181 після винесення по цій справі рішення від 24.10.2011р. та -відкриття виконавчого провадження (постанова ВДВС від 16.03.2012р., а.с. 18), адже з матеріалів справи вбачається, що у процесі розгляду справи № 39/181 Фізична особа -підприємець ОСОБА_7 участі не приймав. До правоохоронних органів звернувся тільки наприкінці березня 2012р., про що свідчить порушення кримінальної справи саме у цей період (Постанова від 26.03.2012р., а.с. 16).
Все це дає підстави вважати, що тільки після відкриття виконавчого провадження у справі № 39/181, Позивач дізнався про існування спірного договору і, як наслідок -про порушення свого права.
Інші заперечення скаржника, викладених в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перевірки рішення господарського суду в апеляційному порядку. Тому, апеляційним судом до уваги е прийняті.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнавекс», м. Донецьк -залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 07.06.2012 року по справі № 5006/13/55пд/2012 залишити без змін.
Головуючий суддя: В.М. Татенко
Судді: І.В. Зубченко
О.О. Радіонова
Надруковано примірників:
1-позивачу;
1-відповідачу;
1-у справу;
1-ГСДО;
1-ДАГС