33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"04" липня 2012 р. Справа № 5019/737/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський меблевий комбінат" (далі -Товариство) до приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "ЧАРИ" (далі -Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 100 947 грн. 48 коп.,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: Мочарного М.Я. (директор),
У травні 2012 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договорів купівлі-продажу від 19 лютого 2010 року № 262 та від 7 квітня 2010 року № 282/а, укладених між позивачем та Підприємством, останньому згідно поданих видаткових накладних у березні 2010 року -липні 2011 року було передано у власність меблеву продукцію на загальну суму 206 852 грн. 08 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаними угодами зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, заборгувавши позивачу 89 288 грн. 99 коп., Товариство, посилаючись на статті 525, 526, 625, 655, 1087 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі -ГК України), просило суд стягнути з Підприємства вищезазначену суму боргу, а також 1 194 грн. 95 коп. пені, 6 515 грн. 79 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 3 947 грн. 75 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 11 травня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/737/12, розгляд якої було призначено на 7 червня 2012 року.
Ухвалою від 7 червня 2012 року розгляд справи було відкладено на 18 червня 2012 року.
Ухвалою від 18 червня 2012 року строк розгляду даного спору було продовжено на 15 днів -до 4 липня 2012 року, розгляд справи відкладено на 4 липня 2012 року.
25 червня 2012 року на адресу суду надійшла заява Товариства від 22 червня 2012 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 82 288 грн. 99 коп. основного боргу, 1 194 грн. 95 коп. пені, 6 515 грн. 79 коп. інфляційних втрат, а також три проценти річних у розмірі 3 947 грн. 75 коп. Крім того, у цій заяві Товариство зазначило, що у видаткових накладних від 12 квітня 2010 року № 325, від 11 листопада 2010 року № 1158, від 17 січня 2011 року № 46 та від 14 грудня 2010 року № 1341, виписаних на виконання умов договору від 7 квітня 2010 року № 282/а, було помилково здійснено посилання на договір від 19 лютого 2010 року № 262. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
Позивач не забезпечив явку свого повноважного представника у судове засідання, витребувані судом документи надав не в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги в частині нарахованої суми основного боргу, у зв'язку з чим просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату для надання йому можливості врегулювати даний спір у добровільному порядку.
Проте, оскільки чергове відкладення розгляду справи № 5019/737/12 спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення даного спору, суд на підставі статті 75 ГПК України дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними в ній матеріалами без участі позивача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19 лютого 2010 року між закритим акціонерним товариством "Дніпропетровський меблевий комбінат", правонаступником якого є Товариство, та Підприємством був укладений договір № 262, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 24 грудня 2010 року № 1, ЗАТ "Дніпропетровський меблевий комбінат" взяло на себе обов'язок передати у власність відповідачу меблеву продукцію, а Підприємство, у свою чергу, -прийняти та оплатити вартість отриманого товару (а.с. 15-17).
Дана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.
Пунктом 3.1 договору № 262 передбачено, що покупець оплачує поставлену йому продукцію за цінами, встановленими продавцем та вказаними в накладних.
Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору 15 березня 2010 року продавець поставив відповідачу меблеву продукцію на загальну суму 58 538 грн. 41 коп. (у т.ч. ПДВ), що підтверджується наданою позивачем видатковою накладною № 195 від 15 березня 2010 року (а.с. 18-19).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 19 лютого 2010 року № 262 також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
За умовами пунктів 4.1-4.2 вищезазначеного договору, розрахунки за передану продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 90 календарних днів з моменту отримання даного товару.
Форма оплати -безготівковий розрахунок (пункт 4.2 договору).
Проте всупереч умовам договору Підприємство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості вказаного товару виконало лише частково, сплативши продавцю 23 644 грн. 00 коп. Зокрема, 15 квітня 2010 року відповідач перерахував на рахунок продавця 13 644 грн. 00 коп., а 9 червня 2010 року -10 000 грн. 00 коп. Вказаний факт підтверджується наданими Товариством банківськими виписками з його особового рахунку, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 45, 58).
Згідно підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків по вищезазначеному договору станом на 22 вересня 2011 року за відповідачем рахується заборгованість по даній угоді в розмірі 34 894 грн. 41 коп. (а.с. 41).
Крім того, судом встановлено, що 7 квітня 2010 року між ЗАТ "Дніпропетровський меблевий комбінат", правонаступником якого є Товариство, та Підприємством був укладений договір № 282/а, за умовами якого ЗАТ "Дніпропетровський меблевий комбінат" взяло на себе обов'язок передати у власність відповідачу меблеву продукцію, а Підприємство -прийняти та оплатити вказаний товар відповідно до виставленого рахунку (а.с. 21-22).
Пунктом 3.1 цієї угоди передбачено, що покупець оплачує поставлену йому продукцію за цінами, встановленими продавцем та вказаними в накладних.
Судом також встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору продавець поставив відповідачу меблеву продукцію на загальну суму 148 313 грн. 67 коп. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними: № 424 від 20 травня 2010 року на суму 15 379 грн. 00 коп., № 504 від 14 червня 2010 року на суму 14 978 грн. 03 коп., № 547 від 25 червня 2010 року на суму 10 058 грн. 02 коп., № 932 від 7 жовтня 2010 року на суму 10 501 грн. 21 коп., № 325 від 12 квітня 2010 року на суму 10 352 грн. 22 коп., № 1158 від 11 листопада 2010 року на суму 4 028 грн. 02 коп., № 1341 від 14 грудня 2010 року на суму 35 130 грн. 07 коп., № 46 від 17 січня 2011 року на суму 4 884 грн. 00 коп., № 905 від 19 липня 2011 року на суму 42 497 грн. 10 коп., а також № 932 від 25 липня 2011 року на суму 506 грн. 00 коп. (а.с. 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39).
Про належне виконання постачальником своїх зобов'язань за договором від 7 квітня 2010 року № 282/а також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
За умовами пунктів 4.1-4.2 договору № 282/а розрахунки за поставлену продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару.
Форма оплати -безготівковий розрахунок (пункт 4.1 договору).
Водночас Підприємство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості вказаного товару виконало лише частково, сплативши постачальнику 93 919 грн. 09 коп. Зокрема, 7 липня 2010 року відповідач перерахував на рахунок позивача 10 377 грн. 00 коп., 2 серпня 2010 року -17 500 грн. 00 коп., 13 вересня 2010 року -7 000 грн. 00 коп., 29 листопада 2010 року -7 500 грн. 00 коп., 31 січня 2011 року -12 000 грн. 00 коп., 23 червня 2011 року - 2 000 грн. 00 коп., 11 липня 2011 року -3 732 грн. 09 коп., 13 липня 2011 року -2 880 грн. 00 коп., 15 липня 2011 року -3 930 грн. 00 коп., 20 липня 2011 року -7 000 грн. 00 коп., 21 липня 2011 року -6 000 грн. 00 коп., 27 липня 2011 року -2 000 грн. 00 коп., 31 жовтня 2011 року -3 000 грн. 00 коп., 1 листопада 2011 року -3 000 грн. 00 коп., 2 листопада 2011 року -2 000 грн. 00 коп., 8 листопада 2011 року -2 000 грн. 00 коп., 30 листопада 2011 року -1 000 грн. 00 коп., а також 20 лютого 2012 року - 1 000 грн. 00 коп.
Вказаний факт підтверджується наданими Товариством банківськими виписками з його особового рахунку, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 44, 47-57, 59-64), а також підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 42).
Крім того, судом встановлено, що після порушення провадження у даній справі в рахунок погашення основної заборгованості за договором від 7 квітня 2010 року № 282/а відповідач перерахував позивачу 7 000 грн. 00 коп., що підтверджується наданими Підприємством платіжними дорученнями: № 216 від 23 травня 2012 року, № 222 від 25 травня 2012 року, № 239 від 1 червня 2012 року, № 249 від 8 червня 2012 року, № 261 від 15 червня 2012 року та № 266 від 18 червня 2012 року (а.с. 71-72, 79-82).
Дані проплати були враховані Товариством в заяві від 22 червня 2012 року про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості.
Відтак, основний борг Підприємства перед Товариством за договорами від 19 лютого 2010 року № 262 та від 7 квітня 2010 року № 282/а на момент призначення даного судового засідання складав 82 288 грн. 99 коп.
У той же час до початку цього судового засідання та розгляду справи по суті представником Підприємства було надано платіжні доручення, що свідчать про часткову оплату товару, поставленого відповідачу за вищезазначеними договорами. Так, згідно платіжних доручень № 278 від 21 червня 2012 року та № 291 від 2 липня 2012 року в рахунок погашення основного боргу за видатковою накладною № 1341 від 14 грудня 2010 року, виданої на виконання умов договору від 7 квітня 2010 року № 282/а, відповідачем було перераховано позивачу кошти на загальну суму 2 000 грн. 00 коп. (а.с. 125-126).
Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмету спору.
За приписами пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Оскільки на час прийняття рішення у даній справі відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу сплачено позивачу 2 000 грн. 00 коп., даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами і не був спростований позивачем, суд відповідно до вищезазначеної норми дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача цієї суми заборгованості.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки сума основного боргу за договорами від 19 лютого 2010 року № 262 та від 7 квітня 2010 року № 282/а, яка сукупно складає 80 288 грн. 99 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, визнана відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Товариства в частині стягнення з Підприємства вказаної суми є законною та обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 7 квітня 2010 року № 282/а в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, останній, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22 червня 2012 року, просив суд стягнути з Підприємства пеню у розмірі 1 194 грн. 95 коп., з яких: 1 155 грн. 84 коп. -пеня, нарахована з 26 липня 2011 року по 26 січня 2012 року на суму основного боргу в розмірі 14 955 грн. 01 коп., 39 грн. 11 коп. -пеня, нарахована з 2 серпня 2011 року по 2 лютого 2012 року на суму основного боргу в розмірі 506 грн. 00 коп.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.1 Договору № 282/а передбачено, що у випадку порушення покупцем взятих на себе грошових зобов'язань, з нього стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного чи невчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу.
Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Товариством, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 1 194 грн. 95 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за договором від 7 квітня 2010 року № 282/а підлягає задоволенню.
Також на підставі статті 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 3 947 грн. 75 коп., з яких: 1 847 грн. 01 коп. -три проценти річних, нараховані за несвоєчасне проведення розрахунків за договором від 19 лютого 2010 року № 262, а також 2 100 грн. 74 коп. -три проценти річних, нараховані за несвоєчасне проведення розрахунків за договором від 7 квітня 2010 року № 282/а.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6 515 грн. 79 коп. втрат від інфляційних процесів, нарахованих на суму основного боргу, з яких: 3 787 грн. 85 коп. - інфляційні втрати, яких Товариство зазнало в результаті заборгованості, що утворилася за договором від 19 лютого 2010 року № 262 у період з липня 2010 року по лютий 2012 року, 2 727 грн. 94 коп. -інфляційні втрати за договором від 7 квітня 2010 року № 282/а, нараховані позивачем з травня 2010 року по січень 2012 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до пунктів 1, 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог та закриття провадження у справі.
Пунктом 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 вищезазначеного Закону припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з вказаним позовом Товариством, згідно платіжного доручення від 2 квітня 2012 року № 589, було перераховано до Державного бюджету України 2 018 грн. 00 коп. судового збору (а.с. 8).
Оскільки провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2 000 грн. 00 коп. основного боргу згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України підлягає припиненню, і в процесі розгляду цієї справи Товариством було зменшено розмір своїх вимог на 7 000 грн. 00 коп., суд на підставі вказаної норми Закону дійшов висновку про необхідність повернення позивачу частини сплаченого ним судового збору в розмірі 139 грн. 05 коп.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "ЧАРИ" (33024, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 430А, ідентифікаційний код: 22556169) на користь публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський меблевий комбінат" (49000, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна заводська, будинок 7, ідентифікаційний код: 00274619) 80 288 (вісімдесят тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 99 коп. основного боргу, 1 194 (одну тисячу сто дев'яносто чотири) грн. 95 коп. пені, три проценти річних у розмірі 3 947 (три тисячі дев'ятсот сорок сім) грн. 75 коп., 6 515 (шість тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн. 79 коп. інфляційних втрат, а також 1 838 (одну тисячу вісімсот тридцять вісім) грн. 95 коп. судового збору.
Повернути публічному акціонерному товариству "Дніпропетровський меблевий комбінат" (49000, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна заводська, будинок 7, ідентифікаційний код: 00274619) з Державного бюджету України 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 05 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Провадження у справі № 5019/737/12 в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський меблевий комбінат" про стягнення з приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "ЧАРИ" 2 000 грн. 00 коп. основного боргу припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 9 липня 2012 року
Суддя Є.В. Павленко