Справа № 2-10052/11
30 листопада 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Галічого В.М.
При секретарі -Пилипенко Г.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про визнання недійсними пунктів кредитно-заставного договору, -
ОСОБА_1 у жовтні 2011 року звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк»про визнання недійсними пунктів кредитно-заставного договору. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 12.03.2008 року вона уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк»кредитно-заставний договір, однак на даний час не погоджується зі змістом пунктів 12.3.2 та 12.3.3 вказаного договору. Просила суд визнати зазначені пункти недійсними.
Представник позивача в судовому засіданні при розгляді справи по суті позовні вимоги підтримав в повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.
Представник ПАТ КБ «ПриватБанк»в судовому засіданні позов не визнав. Надав письмове заперечення, в якому зазначив, що діючим законодавством, зокрема ст. ст. 203, 207-209, 215, 523, 526-528 ЦК України не передбачено визнання пунктів 12.3.2 та 12.3.3 кредитно-заставного договору недійсними, оскільки вказаний договір був укладений позивачем на її власний розсуд та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 12.03.2008 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк»кредитно-заставний договір, за умовами якого банк надав, а позивач отримала кредитні кошти та зобов'язувалася повернути кредит із виплатою процентів за користуванням кредитом. У забезпечення виконання зобов'язань за договором позивач надала банку у заставу автомобіль BMW, 2000 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належить їй на праві власності.
Судом досліджений кредитно-заставний договір, розділ 12.3 якого передбачає особливості позасудового звернення стягнення шляхом продажу предмета застави третій особі або набуття банком права власності на нього.
Так, згідно п. 12.3.2 кредитно-заставного договору, договір купівлі-продажу предмета застави укладається банком від імені позичальника і є юридичною підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів з моменту продажу предмету застави, банк зобов'язується надати позичальнику письмовий звіт про результати продажу.
За змістом п. 12.3.3 кредитно-заставного договору, у відповідності із ст. 237 ЦК України, під час звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку, шляхом його продажу або набуття на нього банком права власності, позичальник уповноважує банк (в особі його уповноважених осіб), на його власний розсуд, від імені позичальника здійснювати будь-які дії, необхідні для відчуження, зняття з обліку, реєстрації, перереєстрації предмета застави, у тому числі: укладати договір купівлі-продажу предмета застави на умовах, визначених банком на власний розсуд; оформляти право власності банку на предмет застави; бути представником позичальника в усіх органах влади і управління; підписувати та подавати будь-які заяви і документи, сплачувати податки, збори і всі необхідні платежі, отримувати транзитні номери, документи і грошові кошти за проданий чи набутий у власність предмет застави, проводити техогляд, отримувати оригінал/дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, видавати довіреність, здійснювати всі необхідні дії, пов'язані із зняттям з обліку, реєстрацією в органах Державтоінспекції предмету застави.
Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Предметом кредитного договору є грошові кошти в національній або іноземній валюті. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Суд не вбачає підстав для визнання пунктів 12.3.2 та 12.3.3 кредитно-заставного договору недійсними з огляду на наступне.
Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168.
У відповідності зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, згідно до ст. 1056-1 ЦК України визначається розмір процентів та порядок їх сплати за договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності вказаного кредитного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Суд вважає, що при укладанні кредитно-заставного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладання спірного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін. Правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов договору.
Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Як вказано у ч. 1 ст. 20 цього ж закону -заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог позивача до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»відмовити як необґрунтованих. У зв'язку з цим питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 16, 192, 203, 215, 524, 525, 526, 589, 627, 1047, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 -відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В.М. Галічий