Справа № 2-4476/11
30 березня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Трещова В.В.,
при секретарі Горбатенко Д.К.
за участю сторін та представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», ОСОБА_2, третя особа -Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо торгівельне підприємство «Каннінг» про визнання договору застави та договору відступлення права вимоги недійсними,
17 червня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», Третя особа ОСОБА_2, про визнання договору застави майнових прав та договору відступлення права вимоги недійсними. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір застави майнових прав та договір відступлення права вимоги, на укладання яких він згоди не давав, а оскільки він проживає спільно з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, то відсутність його згоди на думку позивача є підставою для визнання недійсним спірних договорів.
Ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору було притягнуто Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо торгівельне підприємство «Каннінг».
Ухвалою суду до участі у справі в якості відповідача було притягнуто ОСОБА_2, оскільки вона є стороною спірних договорів.
В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, просив задовольнити позов, та пояснив, що йому необхідно, щоб банк повернув кошти. Пояснив також, що між ним особисто та іншими членами його сім'ї було укладено декілька аналогічних договорів і вмовила їх укласти ці договори ОСОБА_3, що на його думку є підставою для визнання недійсними спірних договорів. Про оспорення інших договорів ним також пред'явлено відповідні позови.
Представник відповідача ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, надав суду письмові пояснення на позов.
Відповідач ОСОБА_2 позов визнала, просила його задовольнити та пояснила, що між позивачем, нею особисто та їхнім сином було укладено декілька аналогічних договорів і вмовила їх укласти ці договори ОСОБА_3, що на її думку є підставою для визнання недійсними спірних договорів.
Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо торгівельне підприємства «Каннінг», в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив про час та місце розгляду справи повідомлявся , тому суд, враховуючи думку позивача та представника відповідача, які просили розглянути справу у відсутність третьої особи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 27.07.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»було укладено договір застави майнових прав №128-07-02 для забезпечення виконання вимог відповідача за кредитним договором №31-07 укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо торгівельним підприємством «Каннінг»та відповідачем, що підтверджується копіями вказаних договорів наявними в матеріалах справи та визнано сторонами.
Встановлено, також що 06.05.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»було укладено договір застави майнових прав №41-08-2 для забезпечення виконання вимог відповідача за кредитним договором №31-07 укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо торгівельним підприємством «Каннінг»та відповідачем, що підтверджується копіями вказаних договорів наявними в матеріалах справи та визнано сторонами.
25 лютого 2005 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»було укладено договір банківського вкладу строкового № 109-05-ТО, відповідно до якого вкладник вніс а банк прийняв кошти в сумі 50700 грн. на вкладний депозитний рахунок на умовах погоджених сторонами у договорі.
27.07.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»було укладено договір відступлення права вимоги. Предметом цього договору є відступлення Первісним кредитором Новому кредитору на підставі укладеного сторонами договору застави майнових прав № 128-07-2 від 27 липня 2007 року права вимоги на грошові кошти на рахунок первісного кредитора, що виникає з договору банківського вкладу строкового №109-05-ТО від 25.02.2005 року, укладеного між сторонами.
У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
При укладанні спірних договорів ОСОБА_2 не пред'явила до відповідача вимог щодо зміни умов договору, чи недійсності укладення договору. Отже, при підписанні договорів ОСОБА_2 усвідомлював всі наслідки його укладання.
Умови договору є суттєвими і оговорені (погоджені сторонами) в самому договорі. Згідно частини 1 ст. 215 та ст.217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК (а саме зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені). Як вбачається із матеріалів справи при укладанні та підписанні договорів вимоги законодавства було додержано та виконано, їх форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України
Відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
У відповідності до ч.3 ст.10 та до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін виник спір. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд критично ставиться до пояснень позивача в частині необхідності отримання його згоди на укладання спірних договорів, виходячи з наступного .
По перше, як встановлено матеріалами справи, та визнано сторонами позивач та ОСОБА_2 ніколи не перебували у шлюбі між собою, тому згоди позивача на укладання договорів ОСОБА_2 діюче законодавство не вимагає.
По друге, посилання позивача на вимоги ст. 369 Сімейного Кодексу України є необґрунтованими, оскільки Сімейний Кодекс України не містить статтю 369 взагалі.
Відповідно до вимог абзацу другого частини 2 ст.369 Цивільного Кодексу України у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
В то й же час позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що грошові кошти , які було розміщено ОСОБА_2 на депозитному рахунку банку є їх спільною власністю.
Таким чином, оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів наявності підстав для визнання спірних договорів недійсними, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню у повній мірі у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованністю.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212 -215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову -відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Головуючий: суддя