Справа № 2-8086/11
21 жовтня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Трещова В.В.,
при секретарі Горбатенко Д.К.,
за участю позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до газети «Горожанін», ОСОБА_3, ОСОБА_5 про захист честі гідності та ділової репутації , відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернулася з даним позовом до суду, в обґрунтування якого з врахуванням уточнень зазначила, що в номері НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «Горожанін»була надрукована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2»за підписом кореспондента газети ОСОБА_5. Вважає, що даною статтею розповсюджено про неї недостовірну інформацію, яка має негативний та обмовний характер. Просила зобов'язати газету «Горожанін в особі засновника ОСОБА_6 спростувати цю інформацію, стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень та судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові, просили задовольнити позов у повному обсязі. ОСОБА_1 пояснила суду, що коли вона прийшла до газети, то ОСОБА_5 запропонувала їй надрукувати спростування даної статті, але ОСОБА_1 відмовилася від даної пропозиції , оскільки бажає, щоб таке спростування зробив саме суд.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 в судові засідання жодного разу не з'явилася, про причини неявки суд не повідомляла, тому з врахуванням думок осіб, що приймали участь у справі, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності даного відповідача.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.
Таким чином суд приходить до висновку, що належними відповідачами у справі є газета «Горожанін», ОСОБА_3, ОСОБА_5.
Судом встановлено, що в номері НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «Горожанін»була надрукована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2»за підписом кореспондента газети ОСОБА_5.
В даній статті йшла мова про незаконні на думку автора події, які відбувалися в садовому товаристві «Крона». Також в спірній статі її автором ОСОБА_5 було зазначено, що у відношенні ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу.
Судом також, встановлено, що 19.03.2007 року прокурором Дніпропетровського району Дніпропетровської області Снігуром А.С. було порушено кримінальну справу по факту привласнення і розтрати коштів, зібраних членами ОКСД «Крона»на придбання двигуна, у розмірі 8585 гривень відносно голови ОКСД «Крона»ОСОБА_1 за ознаками злочину передбаченого ст. 191 ч.1 КК України, що підтверджується копією постанови про порушення кримінальної справи, дослідженою в судовому засіданні. Дану кримінальну справу було закрито постановою прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Глущенко В.А. від 21 травня 2007 року, що підтверджується копією вказаної постанови, дослідженою в судовому засіданні.
Таким чином, факт порушення кримінальної справи проти ОСОБА_1, який є єдиним фактичним твердженням у даній статті, знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання газети «Горожанін в особі засновника ОСОБА_6 спростувати інформацію яка на думку позивача є недостовірною і має негативний та обмовний характер , суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суд приймає до уваги, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
У даному випадку мало місце звернення осіб ( як відповідача ОСОБА_3 так і інших) із заявою до правоохоронних органів, тому суд , при винесенні рішення у справі, враховує висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Крім того, суд приходить до висновку, що для звернення ОСОБА_3 до вказаних органів були достатні підстави і такі звернення були викликані саме її наміром виконати свій громадський обов'язок.
Суд враховує характер такої інформації, а саме те що вона не є фактичним твердженням, а є оціночним судженням, критикою та припущенням автора про можливу причетність позивача до незаконних дій у вказаному садовому товаристві.
Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що коли вона прийшла до газети, то ОСОБА_5 запропонувала їй надрукувати спростування даної статті, але ОСОБА_1 відмовилася від даної пропозиції , оскільки бажає, щоб таке спростування зробив саме суд. Таким чином, позивач добровільно не скористалась наданою їй можливістю реалізації свого права на спростування інформації.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Оскільки інформація, що була опублікована в спірній статті не містила в собі фактичних тверджень, а лише оціночні судження, критику дій особи та припущення , які не можуть розцінюватися як інформація, що підлягає визнанню такою, що не відповідає дійсності, суд приходить до висновку, що дані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 моральної шкода в розмірі 5000 гривен, суд приходить до висновку, що у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів спричинення такої шкоди, а також винності відповідачів у її спричиненні. Крім того, суд враховує, що дані позовні вимоги є похідними від первісних позовних вимог про спростування недостовірної інформації у задоволенні яких було відмовлено.
У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону проти якої постановлено рішення, тобто в даному випадку не відшкодовуються позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.215 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська .
Головуючий: суддя