Справа № 2-7062\11
1 серпня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючого судді - Трещова В.В., при секретарі -Горбатенко Д.К.
розглянувши за участю представників сторін у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що між ним та відповідачем було укладено кредитний договір в доларах США та для забезпечення його виконання іпотечний договір. Вважає вказані договори недійсними, так як банк не мав права укладати з ним договір, в якому предметом угоди виступає іноземна валюта, оскільки це суперечить чинному законодавству України і в силу цього вважає і іпотечний договір недійсним. Просив суд визнати дані договори недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину, а також стягнути з відповідача на свою користь понесені ним судові витрати.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, тому суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутності вказаної особи.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 17 квітня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № DNHDGK00000415, .за умовами якого банк надав позивачу грошові кошти у сумі 105600 доларів США, з відсотковою ставкою за кредитом 0,84% на місяць з кінцевим терміном повернення 14.04 2027 року, що підтверджується текстом вказаного договору та не оспорюється сторонами справи.
За кредитним договором відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отримуючи кредит в іноземній валюті позивач не пред'являв до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та сроків сплати кредиту чи недійсності укладення кредитного договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.
Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 6 ст. 203 ЦК України, як вбачається з матеріалів справи при укладенні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано і виконано.
У спірній угоді передбачено, що погашення заборгованості здійснюється в сумі та згідно з графіком погашення, в якому чітко зазначена сума та валюта погашення кредиту. Крім того, судом встановлено, що при підписанні кредитного договору, позивачеві було відомо яку суму та у якій валюті він повинен був внести щомісяця. Отже при підписанні договору року позивач усвідомлював наслідки укладення договору.
Згідно з статтею 192 ЦК України -до грошових коштів -платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2, ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.
Отже, у кредит можуть бути надані згідно вимог Цивільного кодексу України грошові кошти як в національній одиниці -гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.
Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю " № 15-93 від 19.02.1993 року.
Відповідно до ст.1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції, пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно з ч. 4 ст. 5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальні ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Диспозиція норми п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.
Відповідно до листа Національного Банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. вимог або яких-то обмежень щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тобто на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного баку України.
Вказаний лист не є нормативно-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти -по відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.
Відповідно до ст.19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в»ч. 4, ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.
Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4, ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, включаючи підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту виданого в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 цього закону надає дозвіл Національний банк України.
Згідно з п. 2.3 глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківський ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 275 від 17 липня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року (до зміни найменування банку з ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" діяла банківська ліцензія № 22 від 04 грудня 2001 року та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями за № 22-2 від 29 липня 2003 року). У додатку до дозволу № 22-3 від 21 вересня 2009 року до переліку операцій , які має право здійснювати ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" включено, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Крім того, з урахуванням частини 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч.2 ст. 524 ЦК України, відповідно до яких сторони у договорі мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Суд критично ставиться до посилань позивача у позовній заяві на незаконні на його думку дії відповідача в частині підвищення відсоткової ставки, оскільки у п. 2.3.1 спірного договору сторони визначили, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо у межах кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
З огляду на вищезазначений пункт договору, на зміну розміру відсоткової ставки кредиту можуть впливати декілька чинників. При настанні одного з них (або декількох одразу) банк має право змінити ставку.
З моменту укладення договору, позивач виконував всі його умови. Таким чином, прийняв на себе всі зобов'язання та виконував їх. Позивачем визнано всі умови договору, так як ніяких вимог до банку чи яких не будь пропозицій змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Так, кредитний договір, укладений сторонами, містить умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Таке положення відповідає змісту чинного на час його укладання цивільного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 212 ЦК України та ч. 1 ст. 651 ЦК України, за якими сторони договору можуть передбачити можливість односторонньої зміни його умов за визначених підстав та у встановлених межах. Позивач зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши його особисто, заперечень проти них на той час не мав. Крім того, йому була надана можливість відмовитися від подальшого виконання договору на змінених умовах шляхом повернення суми кредиту.
Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, підстав для задоволення позову в частині визнання кредитного договору недійсним не вбачається у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Оцінюючи позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки суд приходить до висновку про їх безпідставність та необгрунтованність В обґрунтування даної позовної вимоги позивач виходив з приписів ч.2 ст.548 ЦК України якою передбачено , що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність зобов'язання про його забезпечення. В даному випадку, враховуючи , що основне зобов'язання (кредитний договір) не визнано судом недійсним, відсутні підстави для визнання недійсним зобов'язання про забезпечення основного зобов'язання. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку,що у задоволенні і даної позовної вимоги слід відмовити.
Суд, також, приходить до висновку про безпідставність позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності договору іпотеки, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про визнання договору іпотеки недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено.
У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За викладених обставин суд вважає позовні вимоги в повному обсязі такими, що не грунтуються на законі, і вважає за необхідне у їх задоволенні - відмовити.
У відповідності з ч.2 ст.80 ЦПК України суд вважає, що визначена позивачем ціна позову в даному випадку вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна. Так позивач звернувся до суду з позовом в якому , в тому числі, просив визнати недійсним договір іпотеки з застосуванням наслідків його недійсності.
Як вбачається з укладеного між сторонами договору іпотеки, останній був укладений для забезпечення зобов'язань позивача за відповідним договором. Таким чином договір іпотеки не є таким на який розповсюджується дія ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки договір іпотеки не є споживчим кредитом, або іншим правочином на який розповсюджується дія вказаного закону. Тому не відповідають закону посилання позивача у якості правової підстави звільнення позивача від сплати судових витрат відповідно до якої вона як споживач, буцімто звільняється від їх сплати, адже додані матеріали позову переконливо свідчать про наявність спору із укладеного між сторонами за цим позовом договору іпотеки, який не є договором про надання споживчого кредиту.
Таким чином , в даному випадку судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги.
Згідно наданих позивачем кредитного та іпотечного договору сукупна вартість отриманих за кредитним договором коштів становить 105600 доларів США і виконання кредитного договору забезпечено договором іпотеки на вказану суму. Тому до сплати підлягає 1700 гривень судового збору. Відповідно витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сплачуються за ставкою 120 гривень. Всього судові витрати повинні становити 1820 гривень.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.
Враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, судові витрати покладаються на позивача. При зверненні до суду позивачем у даній справі було сплачено 37 гривень судового збору і 8 гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 45 гривен 50 копійок.
Таким чином недоплачені суми підлягають стягненню з позивача на користь держави, що становить 1774 гривні 50 копійок (1820 -45,5= 1774,5).
На підставі викладеного, керуючись с.215 ЦПК України,суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1774 гривні 50 копійок судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
.
Суддя В.В. Трещов