Справа № 2-7196/11
18 липня 2011 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючого судді - Трещова В.В., при секретарі -Замковій Я.В.
розглянувши за участю представників сторін у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання договору застави рухомого майна недійсним,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що 17 квітня 2006 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №DNHDAU 62202431 в доларах США з кінцевим терміном повернення 16 квітня 2013 року на придбання автомобіля Шевролет Авео. Для забезпечення виконання зобов'язань за даним договором був укладений договір застави рухомого майна №DNHDAU 62202431 від 17.04.2011 року. Вважає вказані договори недійсними, так як банк не мав права їх з ним укладати, оскільки предметом угоди виступає іноземна валюта, що суперечить чинному законодавству України. Просив суд визнати вказані договори недійсними.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у повному обсязі.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлено, що 17 квітня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №DNHDAU 62202431. За умовами якого банк надає ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 24 970 Доларів США на придбання у власність автомобіля Шевролет Авео, з кінцевим терміном повернення 16 квітня 2013 року. Дані обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні копіями вказаних договорів та визнані сторонами справи.
За кредитним договором відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отримуючи кредит в іноземній валюті позивач не пред'являв до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та сроків сплати кредиту чи недійсності укладення кредитного договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.
Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 6 ст. 203 ЦК України, як вбачається з матеріалів справи при укладенні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано і виконано.
У спірній угоді передбачено, що погашення заборгованості здійснюється в сумі та згідно з графіком погашення, в якому чітко зазначена сума в валюті погашення. Крім того, судом встановлено, що при підписанні договорів та «Графіку погашення», який є невід'ємною частиною, позивачеві було відомо яку суму він повинен був внести щомісяця. Отже при підписанні договорів №DNHDAU 62202431 та №DNHDAU 62202431 від 17.04.2011 року позивач усвідомлював наслідки укладення договорів.
Згідно з статтею 192 ЦК України -до грошових коштів -платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2, ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.
Отже, у кредит можуть бути надані згідно вимог Цивільного кодексу України грошові кошти як в національній одиниці -гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.
Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю " № 15-93 від 19.02.1993 року.
Відповідно до ст. 1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції, пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно з ч. 4 ст. 5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальні ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Диспозиція норми п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.
Відповідно до листа Національного Банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. вимог або яких-то обмежень щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тобто на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного баку України.
Вказаний лист не є нормативно-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти -по відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.
Відповідно до ст.19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в»ч. 4, ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.
Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4, ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, включаючи підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту виданого в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 цього закону надає дозвіл Національний банк України.
Згідно з п. 2.3 глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківський ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 275 від 17 липня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.
Дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року (до зміни найменування банку з ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" діяла банківська ліцензія № 22 від 04 грудня 2001 року та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями за № 22-2 від 29 липня 2003 року). У додатку до дозволу № 22-3 від 21 вересня 2009 року до переліку операцій , які має право здійснювати ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" включено, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Крім того, з урахуванням частини 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч.2 ст. 524 ЦК України, відповідно до яких сторони у договорі мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У відповідності до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За викладених обставин суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору такими, що не грунтуються на законі, і вважає за необхідне у їх задоволенні - відмовити.
Оцінюючи позовні вимоги про визнання недійсним договору застави рухомого майна суд приходить до висновку про їх безпідставність та необгрунтованність В обґрунтування даної позовної вимоги позивач виходив з приписів ч.2 ст.548 ЦК України якою передбачено , що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність зобов'язання про його забезпечення. В даному випадку, враховуючи , що основне зобов'язання (кредитний договір) не визнано судом недійсним, відсутні підстави для визнання недійсним зобов'язання про забезпечення основного зобов'язання. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку,що у задоволенні і даної позовної вимоги слід відмовити.
Вирішуючі питання про розподіл судових витрат, керуючись ст.. 88 ЦПК України, суд враховуючи результат вирішення справи та норми ЗУ «Про захист прав споживачів»вважає необхідним витрати по сплаті витрат на ІТЗРЦС покласти на позивача, а витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, ст.ст.10,11,60,212,213,215 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання договору застави рухомого майна недійсним - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська..
Суддя В.В. Трещов