"27" червня 2012 р. м. Київ К-10132/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 року по справі №2-7/1059-2008А за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 року, позовні вимоги СПД ОСОБА_1 до Сакської ОДПІ в Автономній Республіці Крим задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0001521701/0 від 28.09.2007 та №0001521701/1 від 30.11.2007, а також №0001501701/0 від 28.09.2007 та №0001501701/1 від 30.11.2007 в частині донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 66409,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33810,00грн. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 27.02.2009 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 24.06.2009 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 року, в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №1471/1701/2104202533 від 27.09.2007, складеного за результатом планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ОСОБА_1 за період з 01.07.2004 по 30.06.2007, та за результатом апеляційного оскарження, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001501701/0 від 28.09.2007 та №0001501701/1 від 30.11.2007 про донарахування податку на додану вартість в сумі 74163,00грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 37687,00грн., а також №0001521701/0 від 28.09.2007 та №0001521701/1 від 30.11.2007 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 32930,71грн.
Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.4.1 ст.4 п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: не в повному обсязі нараховані податкові зобов'язання за надані послуги в різні податкові періоди, та порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правильності формування позивачем податкового кредиту та витрат у перевірений період.
Рішення судів попередній інстанцій ґрунтується на документальному підтвердженні валових витрат та податкового кредиту. При цьому, суди керувалися лише висновками експертизи.
Проте такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та помилковим з огляду на те, що встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків.
Згідно п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»).
З огляду на положення абзацу третього статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» формування витрат під час визначення оподатковуваного доходу приватного підприємця здійснюється у відповідності із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5).
Виходячи із змісту пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.
Таким чином, правильність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від, отриманих послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування.
Проте, судами попередніх інстанцій вищезазначене не було враховано та в порушення вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, не було перевірено в повній мірі факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, який може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик наданих позивачем послуг, які б однозначно відповідали змісту його діяльності.
Судами попередніх інстанцій не було належним чином перевірено доводи податкового органу викладені в акті перевірки та запереченнях відповідача, а керуючись висновком експертизи судами не надано оцінки щодо його обґрунтованості та узгодженості з матеріалами справи.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Керуючись ст. 210, 222, 223, 227, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв