"23" травня 2012 р. справа № 2а-8868/09/0470
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Туркіної Л.П.
суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.
при секретарі судового засідання: Шкуропадській В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська
на постанову : Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2010р. у справі № 2а-8868/09/0470
за позовом: Іноземного підприємства "Даксі"
до: Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,
Встановив:
06 липня 2009 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Іноземного підприємства "Даксі" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, в якому позивач, з урахуванням уточнень, просить податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №0000072305/0 від 23.03.2009 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування Іноземному підприємству "Даксі" з податку на додану вартість в сумі 502 250,00 грн. визнати неправомірним і скасувати, судові витрати по справі покласти на відповідача.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська №0000072305/0 від 23.03.2009 року про зменшення суми бюджетного відшкодування Іноземному підприємству "Даксі" з податку на додану вартість у сумі 502 250,00 грн.
Рішення суду обґрунтовано посиланнями на норми ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»(далі закон «Про ПДВ») та тим, що позивач довів факт придбання нерухомого майна з метою використання останнього у господарській діяльності.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволені позову відмовити.
Відповідач зазначає, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, які свідчать, що позивач не мав наміру використовувати нерухоме майно у власній господарській діяльності, а відповідно, винесено всупереч п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 «Закону про ПДВ», де визначено що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого Звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Як вказує відповідач, в письмових поясненнях від 12.03.2009 року директор ІП "Даксі" Кашталян Т.М. зазначила, що офісне приміщення за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Глинки, 2 в господарській діяльності підприємства з моменту придбання не використовувалось.
Таким чином, в ході перевірки встановлено, що в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 ІП "Даксі" віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 502 250,00 грн., сплачену в складі вартості придбаного приміщення, що не використовується в господарській діяльності підприємства.
Відповідач також вказує наступне. ІП "Даксі" та ЗАТ "Акта", укладаючи договір дольової участі в будівництві від 10 серпя 2007 року № 1402/Б/100-К, не мали на меті будівництво бізнес-центру, оскільки об'єкт вже був збудований, фактично відбулась операція з купівлі-продажу нерухомого майна без оплати державного мита за вчинення нотаріальних дій (ст. 19 Закону України від 23.09.1993 року № 3425-Х11 "Про ноторіат") в розмірі 1 відсотка суми договору (Декрет кабінету Міністрів від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито"), збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 відсотка суми договору (п. 9 CT. 1, п. 8 ст. 2 та п.10 ст. 4 Закону України від 26.06.1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», зі змінами та доповненнями) та державної реєстрації договору купівлі-продажу, що суперечить інтересам держави.
Правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.І ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ч.І ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи норми cт. 216 ЦК України, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168, податкові накладні на суму 3 013 500,00 грн., в тому числі ПДВ - 502 250,00 гривень, отримані на підставі нікчемного правочину, неправомірно включені ІП „Даксі" до складу податкового кредиту.
Таким чином, за умови безпідставного завищення податкового кредиту за листопад 2008 року на суму 502250,0 грн. відшкодування вказаної суми ПДВ є неправомірним.
Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, у яких просить постанову окружного адміністративного суду від 29 січня 2010 року залишити без змін, апеляційну скаргу ДПІ в Жовтневому районі м.Дніпропетровська без задоволення.
Позивач зазначає, що підприємство визначило показники податкового кредиту з ПДВ у відповідності до норм Закону «Про ПДВ» та за наявності усіх необхідних документів.
Вважає, що посилання ДПІ на невикористання придбаного приміщення в господарській діяльності підприємства є особистими припущеннями.
У судовому засіданні представники відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги підтримали.
Представник позивача підтримав доводи, викладені у запереченнях на апеляційну скаргу.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується сторонами, Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська було проведено позапланову виїзну перевірку Іноземного підприємства "Даксі" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.11.2008 р. по 30.11.2008 р., за результатами якої складено акт від 20.03.2009 р. №1235/235/33906338.
Перевіркою зафіксовано порушення п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" -підприємством завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2008 р. на суму 502 250 грн., за рахунок віднесення до складу податкового кредиту вартості приміщення, що з моменту придбання не використовується у господарській діяльності.
На підставі висновків акту від 20.03.2009 р. №1235/235/33906338 було винесено податкове повідомлення-рішення №0000072305/0 від 23.03.2009 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування Іноземному підприємству "Даксі" з податку на додану вартість за грудень 2008 року у сумі 502 250,00 грн.
Висновки податкової стосовно порушення норм Закону «Про податок на додану вартість»слід визнати обґрунтованими, виходячи з такого.
Як свідчать матеріали справи, між ІП "Даксі" та ЗАТ "Акта" укладено договір дольової участі в будівництві від 10 серпя 2007 року № 1402/Б/100-К, внаслідок виконання якого відбулась операція з придбання за кошти нерухомого майна -приміщення площею 200,9 кв.м. та вартістю 3013500,00грн.за адресою: м. Дніпропетровськ, в Глинки,2.
Відповідно п.п.7.4.1 п.7 ст.7 Закону «Про ПДВ» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого Звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Як зазначено в акті перевірки та не спростовується позивачем , перевіркою показників, відображених в рядках 1-9 декларацій з податку на додану вартість за листопад , грудень 2008 року встановлено, що протягом листопада, грудня 2008 року ІП "Даксі" діяльність не здійснювало. Придбане приміщення обліковане підприємством на рахунку 10 "Основні засоби". Амортизація вартості придбаного приміщення не проводилась.
Підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 28.12.1994 року № 334 "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями (далі - Закон № 334), визначено, що амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати і на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку (пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону №334).
Отже, підприємство обліковувало придбане приміщення як невиробничі фонди Згідно діючого законодавства показники бухгалтерського та податкового обліку підприємства є підставою для формування відповідної податкової звітності та зобов'язань.
Будь -яких доказів стосовно використання придбаного приміщення у господарській діяльності на момент розгляду справи у суді першої інстанції позивач не надав.
У суді апеляційної інстанції позивач надав договори та розрахункові документи, які свідчать, що ІП «Даксі»приймає участь у відшкодуванні комунальних та експлуатаційних витрат особи, на балансі якої перебуває будівля, де розташовано приміщення.
Однак, будь -яких доказів використання приміщення у господарській діяльності підприємства за станом на травень 2012 року до суду також не надано.
Доводи позивача стосовно того, що приміщення може бути використано іноземними засновниками підприємства під час перебування в Україні, не приймаються судом апеляційної інстанції як доказ виробничого використання майна, виходячи з такого.
Під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п.1.32 ст.1 Закону №334).
Використання майна засновниками з метою задоволення потреб та інтересів останніх не може розглядатись у якості господарської діяльності створеного ними підприємства.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача стосовно невідповідності рішення суду першої інстанції обставинам справи, які свідчать що висновки перевіряючих базувались на бухгалтерському та податковому обліку підприємства, його звітності щодо здійснення господарської діяльності та були обґрунтованими .
Виходячи з викладеного та оцінивши доводи сторін, а також докази, надані сторонами, у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень з боку податкового органу та відсутність підстав для задоволення позову.
За таких обставин апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська слід задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2010р. скасувати. У задоволені позову відмовити.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198 , 205, 202, 207
Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2010року скасувати.
У задоволені позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Постанову виготовлено у повному обсязі 02.07.2012р.
Головуючий: Л.П. Туркіна
Суддя: Н.І. Малиш
Суддя: А.А. Щербак