73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
31 травня 2012 р. Справа № 2-а-539/12/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "Долинское" до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "Долинское" (далі -позивач, ТОВ "ТД "Долинское") звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області (далі - відповідач), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.02.2012 р. № 0000011600 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 4848,00 грн. та № 0000021600 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2011 року у розмірі 2 861,00 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність законних підстав щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість спірними податковими рішеннями, оскільки висновок акту перевірки від 26.01.2012 року № 03/16-32267623 ґрунтується виключно на результатах перевірок контрагента позивача ПП «Фіто Сервіс Плюс» щодо визнання нікчемними правочини, які не створюють правових наслідків в момент їх вчинення. При цьому, відповідачем в ході перевірки не спростовані відсутність або неналежність оформлення первинних документів в підтвердження розміру податкового кредиту по операціях з ПП « Фіто Сервіс Плюс» за період квітень-травень 2011 року, а також факт використання арматури, яка отримана від ПП « Фіто Сервіс Плюс» та була використана позивачем в господарській діяльності для будівництва споруди корівника.
Відповідач надав до суду заперечення, в яких зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, оскільки згідно наявних матеріалів перевірки позивача та його контрагента не підтверджено реальність здійснених господарських операцій у перевіряємому періоді, що позбавляє право платника податку на віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, отриманого від таких постачальника.
Ухвалою суду від 16.02.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі.
В судовому засіданні від 03.04.2012 року, відповідно до статті 55 КАС України судом ухвалено на місці щодо процесуального правонаступництва шляхом допуску до судового розгляду Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, МДПІ), яка є правонаступником Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області.
В судове засідання, призначене на 31.05.2012 року, представники сторін не з'явилися, надавши клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "Долинское" є юридичною особою відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 10.04.2008 р. за № 1 498 107 0004 000182.
Судом встановлено, що згідно зі ст.78, ст. 79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755- VI та відповідно до наказу МДПІ від 12.01.2012 р. №3 проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ "ТД "Долинское" з питання достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Фіто Сервіс Плюс" за квітень-травень 2011 року.
За результатами вказаної перевірки було складено акт №03/16-32267623 від 26.01.2012 року ( далі - акт перевірки), висновком якого є встановлене порушення ТОВ "ТД "Долинское", а саме - відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товару, завищення податкового кредиту, які підпадають під визначення ст. 185, 189 Податкового кодексу України, ч.5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "ТД "Долинское" при придбанні товару, що призвело до неправомірного декларування податкового кредиту з ПДВ з ПП "Фіто Сервіс Плюс" в сумі 7709,00 грн., в т.ч. в квітні - 4848,00 грн., у травні - 2861,00 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки МДПІ були прийняті повідомлення рішення від 03.02.2012 року № 0000011600 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 4848,00 грн. та № 0000021600 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2011 року у розмірі 2 861,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2011 року між позивачем -ТОВ "ТД "Долинское" (за договором - покупець) та ПП "Фіто Сервіс Плюс" (за договором -продавець) було укладено договір № 040104, згідно умов якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити продукцію, асортимент, кількість, ціна та загальна вартість якої вказується в накладних на підставі відповідних заявок. За умовами договору поставка товару здійснюється продавцем та за його рахунок на адресу, вказану покупцем, або самовивезенням зі складу продавця.
На виконання умов зазначеного договору ПП "Фіто Сервіс Плюс" здійснило передачу позивачу арматури в загальній кількості 6,167 т на загальну суму 46 257,50 грн., в тому числі ПДВ 7709 грн., про що свідчать видаткові накладні, а саме:
- № РН-210407 від 21.04.2011 року, яка підписана представниками покупця і продавця та засвідчує факт передачі товару в кількості 2,666 т на суму 20000,00 грн., в тому числі ПДВ 3333,00 грн.;
- № РН-290410 від 29.04.2011 року, яка підписана представниками покупця і продавця та засвідчує факт передачі товару в кількості 1,212 т на суму 9090,00 грн., в тому числі ПДВ 1515,00 грн;
-№ РН-120510 від 12.05.2011 року, яка підписана представниками покупця і продавця та засвідчує факт передачі товару в кількості 2,289 т на суму 17167,50 грн., в тому числі ПДВ 2861 грн.
Щодо розрахунків за вказаним договором, то факт їх здійснення підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями: № 1258 від 21.04.2011 року на суму 20000,00 грн., № 1350 від 29.04.2011 року на суму 9090,00 грн., № 1510 від 12.05.2011 року на суму 17167,50 грн.
Представником позивача в судовому засіданні надано пояснення, що придбання позивачем арматури пов'язано з використанням її у власній господарській діяльності, а саме - у будівництві споруди корівника. В підтвердження вказаного, позивачем надано суду договір будівельного підряду № 14/07-1 від 14.07.2010 року, укладений між ТОВ "ТД "Долинское" (замовник) і ТОВ "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (підрядник), згідно якому останній приймає на себе зобов'язання зі своїх матеріалів та матеріалів замовника виконати окремі роботи з будівництва споруди корівника, відповідно до проектної документації і технічного завдання. Так, згідно з додатком № 3 "Перелік матеріалів, які надає замовник" до договору будівельного підряду №14/07-1 від 14.07.2010 року ТОВ "ТД "Долинское" для виконання робіт повинно поставити підряднику арматуру відповідно до заявки підрядника.
Згідно наданих позивачем документів, судом встановлено, що транспортування придбаної у ПП "Фіто Сервіс Плюс" арматури здійснювалось покупцем - ТОВ "ТД "Долинское", що підтверджується договором перевезення вантажу № 04/01-2011 від 04.01.2011 року, укладеного між ТОВ "ТД "Долинское" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник), згідно з яким перевізник зобов'язується прийняти та доставити вантаж автомобільним транспортом в пункт призначення, вказаний замовником, в порядку та на умовах вказаного договору. Факт надання послуг з перевезення арматури підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо перевезення металовиробів по маршруту смт. Зеленівка - с. Долинське, які підписані представниками замовника та виконавця, а саме: акт № 8 від 29.04.2011 року та акт №11 від 16.05.2011 року.
Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що продавцем - ПП "Фіто Сервіс Плюс" були оформлені податкові накладні № 148 від 21.04.2011 р., № 221 від 29.04.2011 року та №84 від 12.05.2011 року, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового Кодексу України та чинного на момент її видачі Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 21.12.2010 р. № 969, зареєстрованого в Мін'юсті 29.12.2010 р. за №1401/18696, при цьому актом перевірки МДПІ не висловлені зауваження щодо їх відсутності або оформлення з порушенням чинного законодавства.
Суд вважає, що надані позивачем первинні документи, на підставі яких здійснювалася господарська операція, які в розумінні ст.70 КАС України, є належними та допустимими доказами, підтверджено реальність господарської операції позивача з безпосереднім постачальниками "Фіто Сервіс Плюс".
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Із системного аналізу вказаних вище норм, вбачається, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, які включені до ціни придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.
Пунктом 201.4 Податкового Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Згідно п.201.10 Податкового Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому, відповідно до п.201.8 Податкового Кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 21.12.2010 р. №969 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 21.12.2010 р. №969, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Пунктом 5 зазначеного Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у п.2 цього Порядку (яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та які присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).
З аналізу вищевказаних положень Податкового Кодексу України вбачається, що єдиним випадком не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку є відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку Податковий Кодекс не передбачає.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.
Зі змісту акту перевірки позивача вбачається, що відповідач не заперечує факт наявності у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які відображені позивачем у реєстрі отриманих накладних того періоду, в якому були отримані спірні накладні. Крім цього, відповідач не заперечує факт наявності у контрагента позивача права на складання податкових накладних, тобто його реєстрацію у встановленому законодавством порядку у якості платника податку на додану вартість та присвоєння йому індивідуального податкового номеру.
Таким чином, податкові накладні, виписані ПП "Фіто Сервіс Плюс" щодо проданої арматури на адресу позивача, відповідають вимогам Податкового Кодексу України, і тому податковий кредит по податку на додану вартість був правомірно задекларований позивачем на підставі податкових накладних, отриманих від контрагента, по факту отримання товару згідно видаткових накладних.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
З огляду на фактичні обставини у справі, суд вважає, що спірний договір між ТОВ "ТД "Долинское" та ПП "Фіто Сервіс Плюс" був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цього правочину, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать та має реальні правові наслідки його виконання. Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності позивача МДПІ в ході розгляду справи до суду не надала.
Крім цього, суд зазначає, що системний аналіз вищевказаних правових норм вказує на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судом, спірне податкове повідомлення-рішення було винесено МДПІ у зв'язку із відображенням в акті перевірки фактів порушення позивачем вимог ст.185, ст.198 Податкового Кодексу України, ч. 5 ст.203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме формування податкового кредиту від ПП «Фіто Сервіс Плюс» за наслідками здійснення договору від 01.04.2011 р. № 040104, який МДПІ визнаний нікчемним, який не спрямований на реальне настання правових наслідків. При цьому, твердження (висновки) щодо нікчемності правочину з продажу арматури ґрунтуються на матеріалах документальних перевірок ДПІ у м. Херсоні по ПП «Фіто Сервіс Плюс», а саме довідці від 22.06.2011 року №166/15-2/36671297 та довідці від 05.08.2011 року № 223/15-2/36671297, в яких зазначено, що ПП «Фіто Сервіс Плюс» не має основних засобів, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, а також, що до ЄДР внесено запис про відсутність підприємства за місцезнаходженням.
У зв'язку з цим МДПІ робить висновок в акті перевірки, що ПП «Фіто Сервіс Плюс» не мало можливості здійснювати операції з оприбуткування, приймання товарів від контрагентів-постачальників, а також далі реалізовувати товари контрагентам - покупцям, зокрема ТОВ «ТД «Долинское», а тому операцію з купівлі-продажу з ПП «Фіто Сервіс Плюс» є підстави вважати нікчемною.
Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи положення ст.54, 58, 76, 86 Податкового Кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772 ( далі - Порядок № 984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. № 985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735 ( далі - Порядок № 985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, зменшення суми бюджетного відшкодування, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях-рішеннях.
Проте, суд зазначає, що в акті перевірки позивача суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманого товару (арматури) у власній господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірного правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідність закону вчинених за ними господарських операцій.
Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину та не реальність господарських операцій між позивачем і його контрагентом не знайшла свого підтвердження здобутими по справі доказами, а інших фактичних мотивів в основу спірного податкового повідомлення-рішення не покладено, а також наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, то суд доходить висновку про недоведеність факту порушення ТОВ "ТД "Долинское" вимог п.185.1 ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України.
На підставі зазначених вище обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 94, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "Долинское" до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 року № 0000011600 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4848,00 грн. за квітень 2011 року.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.02.2012 р. № 0000021600 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2861,00 грн. за травень 2011 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 8.2.1