19 червня 2012 року справа № 5020-468/2012
За позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя
(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16)
в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
держави ідентифікаційний код 25750044
в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1
АДРЕСА_2
про стягнення 25 963,66 грн,
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
прокурор (Прокурор Гагарінського району міста Севастополя) -Почка А.А. -старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 17 від 02.02.2012;
позивач (Фонд комунального майна СМР) -явку уповноваженого представника не забезпечив;
відповідач (ФОП ОСОБА_1) -не з'явилась, явку уповноваженого представника не забезпечила.
Обставини справи:
26.04.2012 Прокурор Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач, ФОП ОСОБА_1) про стягнення 25 963,66 грн, з яких: 3 905,37 грн -заборгованість з орендної плати; 300,41 грн - 30% річних; 157,88 грн -пеня; 21 600,00 грн -штраф (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог /арк. с. 22-23/).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.
У судовому засіданні 19.06.2012 прокурор підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач не скористалась своїм правом, наданим їй статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову та інші витребувані судом документи не надала, у судові засідання 07.06.2012 та 19.06.2012 не з'явилась, явку свого повноважного представника не забезпечила, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином /арк. с. 17-21; 45-48/ -рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, за адресою, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 39-40/; про причини неявки суду не сповістила.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, а подальше відкладення розгляду справи суперечить міжнародному принципу вирішення спору протягом розумного строку, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора, суд -
18.08.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 173-11 (далі -Договір, спірний Договір) /арк. с. 7-8/.
Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежилі приміщення площею 72,70 м2, в підвальному поверсі будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" (далі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2010, складає 131 745,00 грн.
Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно та становить 600,00 грн за перший місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.
Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.02.2007 розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).
За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.
Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 09.08.2014 (пункт 7.1 Договору).
Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 18.08.2011, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 9/.
Натомість, відповідач умови Договору порушила: орендну плату з часу укладення Договору оренди (18.08.2011) сплатила лише один раз -07.10.2011, та і то не в повному обсязі, внаслідок чого у неї перед позивачем за період з 01.09.2011 по 31.03.2012 утворилась заборгованість в сумі 3 905,37 грн, що і стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі позивача.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру" унормовано, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України вказано, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" державну політику щодо майна, яке перебуває у комунальній власності, здійснюють органи місцевого самоврядування.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, є сільські, селищні, міські ради.
Згідно з частиною п'ятою статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Як установлено частиною першою статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Таким чином, отримання від Орендаря орендної плати за користування об'єктом комунальної власності є головною метою оренди, а тому невиконання умов Договору щодо своєчасної і в повному обсязі сплати орендної плати порушує економічні інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування.
Статтею 145 Конституції України проголошено, що права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя /арк. с. 28-31/.
Отже, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що даний Закон, зокрема, регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, 18.08.2011 між сторонами укладено Договір № 173-11 /арк. с. 7-8/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.
Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі законодавець відносить до основних обов'язків орендаря (ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна").
При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Таким чином, укладений між сторонами Договір № 173-11 від 18.08.2011 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.
Отже, останній платіж за спірний період (01.09.2011 -31.03.2012) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.03.2012.
Суд зазначає, що в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 3 905,37 грн відповідачем не надано.
За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 905,37 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Також прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 30% річних в сумі 300,41 грн.
Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 8.6 Договору встановлено, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний оплатити на користь Орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).
Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів (зокрема, оренда плата за жовтень 2011 року мала бути сплачена в строк до 20.10.2011, але не сплачена до теперішнього часу), а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних /арк. с. 33/, суд визнає його вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення тридцяти процентів річних в сумі 300,41 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 157,88 грн та штрафу в розмірі 21 600,00 грн суд зазначає наступне.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).
Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із пунктом 8.5 Договору, у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 цього Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 157,88 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені /арк. с. 33/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 157,88 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Щодо стягнення штрафу в сумі 21 600,00 грн суд зауважує на такому.
Відповідно до пункту 8.7 Договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за Договором.
Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято розмір місячної орендної плати, встановлений пунктом 3.2 Договору (600,00 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 21 600,00 грн (600,00*12 місяців*3 роки), що суттєво перевищує загальний розмір заборгованості, яка склалась на 31.03.2012 (3 905,37 грн).
Натомість, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Надаючи оцінку доводам прокурора щодо стягнення штрафу в розмірі 21 600,00 грн суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.
Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, -до 4 000,00 грн.
На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 400,00 грн (157,88 грн -пеня та 300,41 грн -30% річних) інших санкцій. Також, при визначенні розміру штрафу судом враховано невідповідність розміру штрафу, який підлягає сплаті (21 600,00 грн), розміру простроченого зобов'язання (3 905,37 грн).
Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 8 363,66 грн, з яких: 3 905,37 грн -основний борг по орендній платі, 157,88 грн -пеня, 300,41 грн -30% річних і 4 000,00 грн -штраф. В частині стягнення штрафу в сумі 17 600,00 грн (21 600,00-4 000,00) -в позові слід відмовити.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Також, відповідно до абзацу четвертого підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в доход державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", -в сумі 1 609,50 грн, тобто 2% від зменшеної ціни позову (25 963,66 грн), але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2012 (1,5*1 073,00 грн).
Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_2; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400) 8 363,66 грн (вісім тисяч триста шістдесят три грн 66 коп.), з яких: 3 905,37 грн -заборгованість з орендної плати; 157,88 грн -пеня, 300,41 грн -30% річних і 4 000,00 грн -штраф.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_2; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача -ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації - 22030001 „Судовий збір", код суду 23013519) судовий збір у сумі 1 609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення штрафу в розмірі 17 600,00 грн -в позові відмовити.
Повне рішення складено 22.06.2012.
Суддя підпис В.О. Головко