"27" червня 2012 р. Справа № 18/7/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.
з участю представників: позивача: відповідачів: не з'явився не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь -Кондитер"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2012 р.
у справі№ 18/7/12
за позовомфізичної особи -підприємця ОСОБА_3
дофізичної особи -підприємця ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь -Кондитер"
про визнання договору недійсним
У січні 2012 р. позивач звернувся в суд з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу обладнання № 12 від 19.08.2011 р., укладеного між відповідачами, у зв'язку з його фіктивністю.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2012 р. (суддя Бунякіна Г.І.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р. ( головуючий -Могилєвкін Ю.О., судді -Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2012 р. скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу обладнання № 12 від 19.08.2011 р., укладений між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ "Кремінь -Кондитер".
В касаційній скарзі відповідач ТОВ "Кремінь -Кондитер", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р., залишивши в силі рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2012 р.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 19.08.2011 р. між ТОВ "Кремінь-Кондитер" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу обладнання №12, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець (другий відповідач) зобов'язується передати у власність покупця (першого відповідача), а покупець в порядку та на умовах,визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар, що вказаний в додатку №1 до цього договору.
Пунктами 1.2, 3.3, 3.4, 6.1, 11.1 договору передбачено, що загальна кількість товару,одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікації, що є додатком №1 до цього договору; продавець має право на дострокове передання товару покупцеві за умови попереднього письмового погодження цього із покупцем; датою передання товару вважається дата вручення товару вказаного в додатку №1 до цього договору, що підтверджується актом приймання передачі товару; здавання -приймання обладнання провадиться уповноваженими представниками покупця і продавця протягом двох календарних днів з моменту підписання даного договору; право власності на обладнання зберігається за продавцем до визначеної у п.3.3 цього договору дати передання товару покупцеві.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач на час укладання спірного договору був кредитором другого відповідача і укладання спірного договору порушувало його права.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), а тому твердження суду першої інстанції про можливість визнання договору недійсним лише в процесі санації на підставі позову керуючого санацією або ліквідатора, а не в позовному провадженні на підставі позову одного з кредиторів, безпідставне та не відповідає вимогам ст.215 ЦК України, є помилковим.
Крім того, відповідачі не надали доказів передання передбаченого договором купівлі - продажу майна, зокрема, акту приймання - передачі майна, оскільки надана до апеляційного суду копія акту приймання передачі до договору оренди обладнання,офісних меблів № 18 від 18.08.2011р., не має ніякого відношення до договору купівлі -продажу.
Тобто, відповідачами не доведений факт виконання умов договору та приймання передачі майна першим відповідачем і власником майна згідно з умовами договору залишається другий відповідач.
На думку суду апеляційної інстанції місцевий господарський суд безпідставно зазначив, що крім спірного договору відповідачами було підписано і акт приймання - передачі майна, який сторонами не підписувався та який відсутній у матеріалах справи.
Відсутність оплати та реального передання спірного майна свідчить про те, що договір купівлі - продажу укладений між першим та другим відповідачем суперечить вимогам діючого законодавства, укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, тобто є фіктивним і відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції неможливо, оскільки з матеріалів справи вбачається, що акт приймання -передачі майна до договору купівлі-продажу обладнання № 12 від 19.08.2011 р. між відповідачами, був підписаний, про що зазначає у своїй заяві як ОСОБА_5, так і відповідач ОСОБА_4 в своїй позовній заяві про зобов'язання позивача передати їй майно, що було предметом договору купівлі-продажу, яка прийнята до провадження господарського суду Полтавської області (а.с. 27, 79-85).
Вказаний акт наданий відповідачем як додаток до касаційної скарги (а.с.171-176).
В матеріалах справи відсутні дані, що суд апеляційної інстанції в порядку п.4 ст.65 ГПК України витребуовував від відповідачів вказаний акт, а при наданні акту приймання - передачі до договору, що не є предметом спору, мав з'ясувати причину його подання та більш ретельно з'ясувати факт наявності чи відсутності акту приймання -передачі до спірного договору.
Отже, висновок апеляційного господарського суду про те, що майно за договором купівлі-продажу не передавалось покупцю був зроблений передчасно, без належної оцінки всіх матеріалів справи та правової позиції, викладеної в п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11. 2009 р. № 9 про те, що у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обгрунтованою, в зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
Натомість місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що захист прав позивача у даному випадку як кредитора другого відповідача, має здійснюватися в порядку, визначеному ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно якої угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки. Все отримане за такою угодою повертається сторонам. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство. Спірний правочин може бути визнаний недійсним з тих підстав, що порушує права кредитора в процесі санації на підставі позову керуючого санацією або ліквідатора, а не в позовному провадженні на підставі позову одного з кредиторів.
Також суд прийшов до правильного висновку, що у зв'язку з передачею майна покупцю спірний договір не може бути кваліфікований як фіктивний.
Враховуючи, що місцевим господарським судом належним чином були з'ясовані істотні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, рішення суду необхідно залишити в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кремінь -Кондитер" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2012 року у справі за № 18/7/12 скасувати, а рішення господарського суду Полтавської області від 28 лютого 2012 року залишити в силі.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя П.Гончарук
Суддя Л. Стратієнко