"25" червня 2012 р. Справа № 1/72/5022-1056/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Карабаня В.Я.,
суддів Доповідач -Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Ловчук М.В.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2012р.
у справі № 1/72/5022-1056/2011 Господарського суду Тернопільської області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Відкритого акціонерного товариства "Тернопільгаз"
про стягнення 21 945 015 грн. 44 коп.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.02.2012р. у справі № 1/72/5022-1056/2011 (суддя Ю.О. Чопко), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2012р. (судді: Зварич О.В., Гриців В.М., Хабіб М.І.), позов задоволено частково, з відповідача стягнуто на користь позивача 278 268,37 грн. пені, 960 422,02 грн. інфляційних втрат, 757 838,72 грн. 3% річних, 21 963,66 грн. державного мита і 202,96 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Відмовлено у позові в частині стягнення 7 % штрафу. Припинено провадження по справі в частині стягнення основного боргу.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою в частині зменшення пені, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 218, 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати у вказаній частині та прийняти нове рішення в цій частині про стягнення пені в повному обсязі.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
Між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/108/11 від 31.01.2011р., за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцеві в 2011 році імпортований природний газ, для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі за погодженою ціною.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає покупцеві в 2011 році газ з урахуванням вартості його транспортування магістральними трубопроводами в обсязі 23 400,000 тис.куб.м.
В пункті 3.1 договору сторони погодили строк поставки газу: з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.
У відповідності до п. 5.1 договору оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату газу у строки, визначені в п. 5.1 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
В пункті 9.1 передбачено, що цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін та поширює дію на всі відносини, що склались між сторонами з 1 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а в частині проведення розрахунків за газ -до їх повного здійснення.
Таким чином, в період з січня по жовтень 2011р. (включно) позивач поставив відповідачу природний газ за вищевказаним договором на загальну суму 54 360 450,99 грн.
23.05.2011р. між Головним управління Державного казначейства служби України в Тернопільській області, Головним фінансовим управлінням Тернопільської облдержадміністрації, позивачем та відповідачем підписано спільне протокольне рішення № 1506/н, згідно п.2.5 якого відповідач перераховує позивачеві кошти в сумі 10 299 092,36 грн. за природний газ, спожитий в 2011 році згідно з договором від 31.01.2011р. №14/108/11.
За підписаним сторонами актом звіряння розрахунків від 31.10.2011р. сальдо на користь позивача складає 59 437 913,46 грн..
23 грудня 2011 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій вказує, що станом на 07.12.2011р. відповідачем сплачено за отриманий природний газ 35 227 652,96 грн., відтак просить стягнути з відповідача основну суму боргу, яка утворилась у період січень-жовтень 2011 року, та складає 19 132 798,03 грн., суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 960 422,02 грн., 3% річних у розмірі 757 838,72 грн., пеню у розмірі 2 782 683,70 грн., а також штраф у розмірі 7% від простроченої суми, який складає 3 805 231,57 грн.
Станом на 01.02.20112р. (дата прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) відповідачем повністю погашена сума основного боргу, що не заперечується сторонами. Відтак, провадження у справі правомірно припинено на підставі п.п.1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору в частині стягнення основного боргу.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки -штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.
Статтею 625 Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено і п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, господарські суди правомірно прийняли до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, співрозмірність пред'явленої до стягнення санкції з можливими негативними наслідками від порушення зобов'язання та задовольнили позов в частині стягнення пені в розмірі 278 268,37 грн.
В частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відмови у позові в частині стягнення штрафу, судова колегія касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального к?одексу України, Вищий господа?рський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2012р. у справі № 1/72/5022-1056/2011 - без змін.
Головуючий суддя Карабань В.Я.
Суддя Жаботина Г.В.
Суддя Ковтонюк Л.В.