справа № 0670/192/12
категорія 8.2.6
19 червня 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сичової О.П. ,
при секретарі - Прохорчуку П.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімілар"
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.12.2011 р. №0004242301 та №0004252301,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімілар" звернулося до суду з позовом про часткове скасування повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі №0004242301 від 30.12.2011 року в частині основного платежу в сумі 227582,00 грн., штрафних санкцій в сумі 32647,00 грн. та скасування повідомлення- рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі №0004252301 від 30.12.2011 року. Вимоги мотивує тим, що товариством норми податкового законодавства не порушувались, а висновки, що викладені в акті перевірки є необґрунтованими, прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними. Позивач посилається на безпідставність висновків Державної податкової інспекції у м.Житомирі щодо порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.1, п.7.2, п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України під час вчинення господарських операцій з контрагентом - ТОВ "Біотрейд НДК". Позивач стверджує, що дані господарські операції були дійсними та спрямованими на реальне настання правових наслідків.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених в акті перевірки.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімілар" знаходиться на обліку у Державній податковій інспекції у м.Житомирі, є платником податку на додану вартість.
Посадовими особами державної податкової інспекції у м.Житомирі з 21.11.2011 року по 09.12.2011 року була проведена планова документальна виїзна перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімілар" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.09.2011 року за результатом якої складено акт № 7951/23-1/31231839/0110 від 16.12.2011 року.
На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у м.Житомирі були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.12.2011 року №0004242301, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 338879,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 99981,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 38898,00 грн. та №0004252301, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Сімілар" збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 228680,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 194721,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 33 959,00 грн..
Фактичною підставою для винесення спірних повідомлень - рішень слугувало відображені в акті № 7951/23-1/31231839/0110 від 16.12.2011 року посилання суб'єкта владних повноважень про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімілар" пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.1, п.7.2, п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з контрагентом - ТОВ "Біотрейд НДК" за рахунок відображення в обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість показників господарських операцій, котрі не спричиняють реального настання правових наслідків оскільки відсутній факт поставки товарів від зазначеного контрагента.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також висновків, відображених в акті № 7951/23-1/31231839/0110 від 16.12.2011 року, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімілар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біотрейд НДК" було укладено договір постачання №36 від 02.02.2009 року, додаткову угоду до нього від 01.01.2010 року, договір постачання №74 від 01.02.2011 року, договір №31 від 01.08.2011 року разом з додатками до нього.
Виконання зазначених договорів підтверджується податковими накладними (а.с.227-250 т.1, 1-137 т.2), платіжними дорученнями (а.с.174-226 т.1), товарно-транспортними накладними (а.с.74-122 т.1). Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому в силу ст.70 КАС України вважаються належними доказами по справі, які свідчать про реальність здійснення господарської операції.
Оцінивши зазначені правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірних правочинів на момент господарських операцій мали правовий статус платників ПДВ, відповідно до договорів контрагентом надані позивачу висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на поставлений товар.
Таким чином, перелічені договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.
Оцінивши перелічені первинні та інші документи, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції тощо.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак враховуються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.
Відповідачем до суду не надано доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товарів, послуг (робіт) у ТОВ "Біотрейд НДК". Таким чином, висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.
Суд зазначає, що 01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України "Про податок на додану вартість" втратив чинність та з 01.04.2011 року втратив чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини щодо формування валових витрат та податкового кредиту виникли в тому числі до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід застосовувати норми Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які були чинні на момент виникнення даних правовідносин.
Правила обрахування розміру валового доходу, витрат та податкового кредиту у перевіряємому періоді регламентовані ст.ст. 4, 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.4.1. ст.4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.1.32 ст.1 того ж Закону, господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.7. цієї статті.
Відповідно до п.п. 5.3.9. п.5.3 ст.5 наведеного Закону не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
До витрат операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (п. 138.1.1 ст. 138 ПКУ).
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Однак, як досліджено вище матеріалами справи, факти придбання продукції та проведення розрахунків, підтверджується договорами та додатковими угодами до них, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними-накладними.
Пунктом 198.1. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Приписами п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.
Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, всі перелічені суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними. В свою чергу, ці податкові накладні складені на підставі договорів та відповідають вимогам податкового законодавства.
Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт здійснення господарських операцій у перевіряємому періоді підтверджується документально.
В ході перевірки відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, не встановлено у позивача, наміру отримати за вищевказаними договорами поставки інший результат, ніж придбання товару. Досліджуючи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цими угодами, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не подав.
Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам.
Статтею 16 Податкового кодексу України передбачає, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку.
Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Наведене вище свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами позивача, у зв'язку з придбанням позивачем товарів та послуг, які були в подальшому використані ним в оподатковуваних операціях. За таких обставин твердження відповідача про завищення податкового кредиту з викладених в акті перевірки підстав не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.
Судом також враховано, що ненадання під час перевірки такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
З огляду на викладене, суд вважає, що висновок ДПІ у м.Житомирі порушення ТОВ "Сімілар" вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.1, п.7.2, п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України під час вчинення господарських операцій з контрагентом - ТОВ "Біотрейд НДК" є безпідставним.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, висновки що викладені в акті базуються на припущеннях та не містять належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень податкового законодавства, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.
Посилання відповідача на неналежне заповнення товарно-транспортних накладних, за умови відсутності доказів, які б підтверджували факт фіктивних взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Біотрейд НДК", не спростовує висновку про безпідставність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, адже надані позивачем в підтвердження факту господарських взаємовідносин зі своїм контрагентом товарно-транспортні накладні дозволяють ідентифікувати вид перевезення, зміст та учасників господарської операції. Отже недоліки у заповненні товарно-транспортних накладних, на які вказує відповідач, не спростовують реальності здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ "Біотрейд НДК".
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, вимоги позивача про часткове скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 30.12.2011 р. №0004242301 та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби відд 30.12.2011 р. №0004252301 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 71, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позовні вимоги задоволити.
Частково скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 року № 0004242301 про збільшення суми грошових зобов"язань з податку на прибуток підприємств в частині основного платежу в сумі 227582 грн. і штрафних санкцій в частині 32647 грн.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.12.2011 року № 0004252301 про визначення суми податкових зобов"язань з податку на додану вартість в розмірі 228680 грн.
Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Сімілар" з Державного бюджету України понесені судові витрати у вигляді 64 грн. 38 коп. судового збору шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: О.П. Сичова
Повний текст постанови виготовлено: 22 червня 2012 р.