Справа: № 2а-18781/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"12" червня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2011 року № 0002292360, -
Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2011 року № 0002292360.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.
Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку Закритого акціонерного товариства «Українська Будівельна Компанія»з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2»за період з 01.03.11 р. по 31.03.11 р., про що складено акт № 241/23-60/31171267 від 18.08.11 р.
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 280500,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в березні 2011 року на суму 280500,00 грн.
Відповідно податковим органом 07.09.11 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0002292360, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 280500,00 грн. та накладено штрафну санкцію у розмірі 1 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішення, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарг позивача, податкове повідомлення рішення від 07.09.2011 року № 0002292360 залишено без змін, а скарги без задоволення.
Разом із тим, позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства у березні 2011 року сформовано податковий кредит.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Під господарською діяльністю згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Тобто, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає лише у разі фактичного здійснення господарської операції та її зв'язку з господарською діяльністю платника податку.
Матеріали справи свідчать, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є: будівництво будівель; монтаж та встановлення збірних конструкцій; інші монтажні роботи; діяльність у сфері інжинірингу; оптова торгівля будівельними матеріалами.
Так, між позивачем та ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2»було укладено ряд договорів, а саме: Договір № 18 від 18.01.11 р. на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Будова першої черги, що складається з чотирьох житлових будинків із вбудованими приміщеннями та підземними паркінги на проспекті Червонозоряному, 4 м. Київ»та Договір № 69 від 28.02.11 р. на виконання будівельного монтажних та спеціальних робіт, монтажу та наладці устаткування на об'єкті «Будівництва офісних будівель з офісно-готельним комплексом та паркінгом на вул. Фрунзе, 69А-71 (літ. А) м. Київ».
Судом першої інстанції встановлено, що за результатами взаємовідносин з ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2» на підставі податкових накладних виданих у березні 2011року позивачем віднесено до податкового кредиту суму сплаченого ПДВ в розмірі 967499,98грн. в тому числі в березні 2011 р. в сумі 559166,67грн. в квітні 2011 року в сумі 333333,32 грн. та в травні 2011 року 75000,00 грн.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом придбання позивачем у березні 2011 року послуг на загальну суму 1 683 000,00 грн. в тому числі ПДВ -280 500,00 грн., за правочинами, які суперечять ст. ст. 203, 215, 216, 228, 236 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створюють юридичних наслідків.
Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках акту документальної позапланової невиїзної ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ЛК «Укрстальресурс-2010»за березень 2011 року, проведеної ДПІ в Артемівському районі м. Луганська.
Вказаний акт перевірки містить висновки щодо нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «ЛК «Укрстальресурс-2010»та ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2», на підставі яких останнім сформовано податковий кредит в сумі 280 500,00 грн., оскільки з податкової звітності ТОВ «ЛК «Укрстальресурс-2010»вбачається, що трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності на підприємстві відсутні, відтак ТОВ «ЛК «Укрстальресурс-2010»здійснює діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Враховуючи неможливість придбання товарів (робіт, послуг) контрагентом позивача - ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2»у ТОВ «ЛК «Укрстальресурс-2010», податковий орган дійшов висновку, що неможливий і їх продаж у подальшому позивачу, у зв'язку з чим за березень 2011 року позивачем неправомірно віднесено до податкового кредиту кошти в сумі 280 500,00 грн.
Колегія суддів бере до уваги наступне.
Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.
В силу п. 201.4 ст. названого кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкової накладної від 01 лютого 2011 року № 1 контрагентом позивача) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
В силу п. 5 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.
Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).
Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.
Виписані на адресу позивача податкові накладі відповідають наведеним вище вимогам.
При цьому, матеріали справи свідчать, що розбіжності між сумою податкового зобов'язання ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2»та сумою податкового кредиту позивача - відсутні.
У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Крім того, в підтвердження наявності у ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2» усіх необхідних засобів та ресурсів для виконання своїх зобов'язань за договорами укладеними з позивачем, останнім до матеріалів справи надано копію договору на сервісне обслуговування обладнання, а саме баштового крану № 13 від 04.02.2011 р., копію договору оренди нежитлового приміщення № 1/1 від 04.01.2011 р., яке ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2»було прийнято в користування з метою виготовлення металевих виробів для будівництва, копії видаткових накладних на придбання арматури, балонів з киснем та електродів; копії видаткових та товаротранспортних накладних, що підтверджують факт придбання матеріалів у різних суб'єктів підприємництва.
Перевіривши реальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Укрспецбудмонтаж-2», колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно з дотриманням норм податкового законодавства сформовано податковий кредит у березні 2011 року, відтак висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 241/23-60/31171267 від 18.08.11 р. про порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 280 500,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в березні 2011 року на суму 280500,00 грн., не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.