Справа: № 2а-9735/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"21" червня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"Прайм Продакшн" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"Прайм Продакшн" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм Продакшн" звернулося до суду з позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.04.2011р. №0000152305, податкову вимогу від 27.05.2011р. №1320 і рішення від 27.05.2011р. №1320 про опис майна.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2012 року у задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Прайм Продакшн" відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Продакшн" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011р. №0000152305, яким згідно з пп.54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 262728 грн. (у т.ч.: 210182 грн. основний платіж, 52546 грн. штраф).
Дане повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акта перевірки від 15.03.2011р. №389/23-522-35362333, згідно з яким встановлено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі Закон №168/97), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 210182 грн., у т.ч.: травень 2009р. 114513 грн., червень 2009р. 80622 грн., липень 2009р. 1548 грн., серпень 2009р. 13499 грн.
Згідно з вказаним актом, зміст порушень полягає в тому, що позивач неправомірно відніс до податкового кредиту відповідного періоду податок на додану вартість, нарахований за безтоварними угодами з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятус".
Такий висновок відповідача ґрунтується на положеннях актів від 04.02.2011р. №76/233/33382578 перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" і актом №74/233/32746080 перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятус", складених Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, згідно з яким встановлено відсутність обєктів оподаткування податку на додану вартість, тобто поставок товарів, робіт (послуг), а правочини між зазначеними підприємствами та позивачем не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
За цих обставин відповідач, пославшись на ч.ч. 1, 3, 5 ст.203, ст.ст. 215, 216, 228 ЦК, вважає правочин між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятус" нікчемним, тому суми податку на додану вартість за цим правочином безпідставно віднесено до податкового кредиту.
27.05.2011 року відповідачем сформовано податкову вимогу №1320 про необхідність позивачу погасити податковий борг в сумі 131633,39 грн., яка виставлена позивачу у зв'язку з несплатою ним визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 06.04.2011р. №0000152305 зобов'язання з урахуванням переплати, що існувала у позивача на час виникнення даного податкового боргу згідно даних облікової картки платника ПДВ.
У цей же день керівником Державної податкової інспекції прийнято рішення №1320 про опис майна у податкову заставу, яке одночасно з податковою вимогою направлено позивачу.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з висновком податкового органу, що під час здійснення перевірки встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що під час перевірки відповідач прийшов до висновку, що віднесення позивачем в перевіряємому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятус" неправомірне, оскільки на думку відповідача, відносини між позивачем та вказаним контрагентом носили безтоварний характер, а відбувся лише обмін первинними документами без використання робіт (послуг) у власній господарській діяльності..
Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість обґрунтовані та зазначає наступне.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІУ "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який, у свою чергу, є обов'язковим видом обліку для підприємств. Згідно з ст.9 Закону бухгалтерський облік господарських операцій здійснюється підприємством виключно на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Між тім, зазначені первинні документи є одночасно тими документами, які відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток є підтверджуючими щодо правомірності віднесення до складу валових витрат відповідного звітного періоду здійснених платником податку витрат.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97 "Про податок на додану вартість" із змінами і доповненнями передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум сплачених (нарахованих) платником податку за ставкою, отже із вказаної норми права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг.
Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуг.
Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що позивачем віднесено до податкового кредиту відповідного звітного періоду ПДВ у сумі 210182,00 грн., нарахований (сплачений) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятус" на підставі виписаних останніми податкових накладних згідно укладених договорів на поставку продовольчих товарів.
У підтвердження фактичного проведення господарських операцій з поставки товарів харчування та правомірності формування податкового кредиту позивач надав:
-договір від 23.04.2009р. №2304 з Товариствоз з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" (Продавець) про поставку продуктів харчування;
-виписані Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" податкові накладні від 04.05.2009р. №0405092 на суму 220748,40 грн. (ПДВ 36791,40 грн.), від 08.05.2009р. №0805092 на суму 90825,00 грн. (ПДВ 15137,50 грн.), від 11.05.2009р. №110509 на суму 154604,64 грн. (ПДВ 25767,44 грн.), від 18.05.2009р. №180509 на суму 130731,84 грн. (ПДВ 21788,64 грн.), від 01.06.2009р. №0106097 на суму 274588,80 грн. (ПДВ 45764,80 грн.), від 08.06.2009р. №0806091 на суму 209143,80 грн. (ПДВ 34857,30 грн.);
-договір від 24.04.2009р. №24.04.09 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятус" про поставку продуктів харчування;
-виписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятус" рахунки-фактури від 25.05.2009р. №25052, від 08.07.2009р. №08071; видаткові накладні від 25.05.2009р. №25052, від 08.07.2009р. №08071 та податкові накладні від 25.05.20009р. №25052 на суму 90169,27 грн. (ПДВ 15028,21 грн.), від 08.07.2009р. №08071 на суму 9288,00 грн. (ПДВ 1548,00 грн.).
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з видатковими та податковими накладними на користь позивача відвантажено наступні партії товару: 04.05.2009р. 3300 кг. сирної продукції; 08.05.2009р. 3120 кг. спецій; 11.05.2009р. 2330 кг. сирної продукції; 18.05.2009р. не менше 1300 кг. сирної продукції; 01.06.2009р. 4100 кг. сирної продукції; 08.06.2009р. 3250 кг. сирної продукції.
Також, 25.05.2009р. та 08.07.2009р. на користь позивача відвантажено менші партії сирної продукції.
Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Отже, суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.
Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.
Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.
Однак, в матеріалах справи відсутні документальне підтвердження здійснення вантажно-розвантажуваль них робіт і перевезення (транспортування) товару з м.Дніпропетровська до м. Києва чи інших супутніх таким поставкам послуг, так копія акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять посилань на договір на перевезення вантажів та місце навантаження та розвантаження вантажу.
З пояснень директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Продакшн», допитаного в якості свідка в суді першої інстанції, вбачається, що позивач вказаний товар самостійно завантажував та перевозив на легковому автомобілі.
Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його спроможність здійснити перевезення товарів, так як вказаний автомобіль КІА Sportage (2008р.) призначений для перевезення пасажирів у кількості 5 чоловік та їх багажу, допустима вантажопідйомність якого становить близько 550 кг., а допустима вантажопідйомність причепу ПФ-8304 становить 750 кг. відповідно до технічної характеристики заводу виробника, що вочевидь вказує на неможливість об'єктивно здійснити перевезення вказаних у накладних партій товару за 5 рейсів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованими залишилися доводи відповідача про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятус" поставок товарів, робіт (послуг), так як в матеріалах справи відсутні докази, які б у своїй сукупності у достатній мірі підтверджували проведення господарських операцій.
Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичної передачі Товару та подальшого використання його у господарській діяльності
Враховуючи, що встановлений під час податкової перевірки висновок про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість знайшов своє підтвердження під час розгляд у справи і наявними у справі доказами не спростовується, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що донарахування контролюючим органом податкових зобов'язань і застосування штрафів відповідає вимогам пп. 54.3.2 п.54.3 ст. 54 і п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
Крім того, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги надані позивачем видаткові та податкові накладні, оформлені при постачанні сирної продукції та спецій наступним покупцям Приватному підприємству "Юніс Пак", Приватному підприємству "Джугас", так як вони можуть підтверджувати виконання позивачем своїх господарських зобов'язань перед іншими особами, однак дані документи не підтверджують дійсне фактичне проведення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ятус".
Також суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що не підлягає скасуванню податкова вимога Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 27.05.2011р. №1320 та рішення від 27.05.2011р. №1320 про опис майна у податкову заставу з огляду на наступне.
Згідно з п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом плат ник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, повідомлення-рішення від 06.04.2011р. №0000152305 надіслано позивачу на його фактичну адресу 06.04.2011р., що підтверджується календарним штемпелем на конверті поштового відправлення №0216007458838, квитанцією від 06.04.2011р. №9662 про направлення вказаного поштового відправлення.
Однак дане поштове відправлення повернулося до контролюючого органу без вручення адресату з незалежних від відповідача причин за закінченням терміну зберігання згідно довідки пошти від 07.05.2011р. на звороті конверту.
Фактична адреса, за якою відповідачем надіслано вказане повідомлення-рішення, повідомлена позивачем самостійно в заяві від 19.02.2010р., що вказує на визначеність позивача зі своїм місцезнаходженням і підтверджує відсутність помилки податкового органу.
За цих обставин та згідно з абз. 3 п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України зазначене повідомлення-рішення вважається врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення, тобто 07.05.2011р.
Протягом 10 днів після вручення зазначеного вище повідомлення-рішення позивачем не сплачено сум нарахованих йому податкових зобов'язань та штрафних санкцій, при цьому процедура їх оскарження (адміністративна чи судова) не була розпочата позивачем також, у зв'язку з чим нараховані суми вважалися узгодженими і набули статусу податкового боргу.
Пунктом 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України передбачено, що опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва правомірно прийнято 27.05.2011р. податкову вимогу №1320 та рішення про опис майна у податкову заставу №1320.
Доводи представника позивача, що вказаний товар був ними переданий іншим контрагентам не спростовують факт безтоварності угоди, так як відсутні будь-які документи, які підтверджують завантаження, відвантаження, перевезення, передачу та отримання вказаних в договорі товарів.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Продакшн»не підлягають задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"Прайм Продакшн" -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2012 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 25 червня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.